Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - Позивач

Крім загального обов'язку утримувати непрацездатних повнолітніх дітей, у Сімейному Кодексі сформульовано спеціальний аліментний обов'язок батьків.

Тривала хвороба дівчинки призвела до того, що вона протягом півтора року не відвідувала школу. Коли їй виповнилося 18 років, вона була лише в 9-му класі. У зв'язку з тим, що припинилося стягнення аліментів, присуджених їй до повноліття, матір звернулася з позовом до батька про стягнення аліментів, оскільки дочка продовжує навчання.

Суд задовольнив позов. Однак це рішення згодом було скасовано з двох підстав:

1) мати не мала права на пред'явлення позову, оскільки дочка є повнолітньою;

2) закон не передбачає обов'язку батьків утримувати повнолітню дитину, якщо вона є працездатною.

Матеріально-правові, процесуальні та морально-етичні проблеми, які були загострені таким вирішенням цієї справи, були взяті до уваги при опрацюванні проекту Сімейного кодексу України.

У законах багатьох європейських держав батьки віддавна зобов'язувалися надавати матеріальну допомогу дітям, які після досягнення повноліття продовжували навчання.

У статті 199 СК запозичено цей досвід. Спеціальний аліментний обов'язок батьків виникає, якщо:

1) син чи дочка продовжують навчання після досягнення повноліття;

2) син чи дочка у зв'язку з навчанням потребують матеріальної допомоги;

3) матір та батько спроможні надавати таку допомогу.

Право на матеріальну допомогу не пов'язується виключно із стаціонарною формою навчання. Йдеться про будь-яке навчання після повноліття (у школі, ліцеї, училищі, університеті тощо), у тому числі й заочне і навіть екстерном.

Це право не пов'язується й зі станом здоров'я: фізично міцний син також має право на таку допомогу. Аргумент відповідача "я, як був студент, вночі розвантажував вагони" - суд може не взяти до уваги.

Чи може мати якийсь вплив на рішення суду низька успішність сина чи дочки? Мабуть, ні. Таке значення може мати лише невиконання ними своїх студентських обов'язків (невідвідування без поважних причин занять). У разі підтвердження такої обставини суд може відмовити у позові. А це значить, що позивачеві, щоби не затягувати розгляд справи, варто заручитися документом навчального закладу про добросовісне ставлення сина чи дочки до навчання.

Дискусійним є питання про право на аліменти студента стаціонарного навчання за час канікул: чи має він це право взагалі; чи має він право на аліменти на весь період канікул чи лише на частину?

Однозначної відповіді, очевидно, дати неможливо.

Для справедливого вирішення судового спору слід би взяти до уваги усю тривалість студентських канікул і зіставити їх із середньою тривалістю щорічних відпусток для тих, хто працює. Навчання - це праця, тому студент також має право на відпустку. Інша справа - протягом якого часу вона має бути оплачена батьками. Місія суду полягає у тому, щоби з урахуванням різних обставин, у тому числі слабкого здоров'я сина чи дочки, знайти справедливий варіант вирішення спору.

Підставою для припинення права на утримання є припинення навчання з будь-якої причини, а також досягнення 23-річного віку.

Чи може суд присудити аліменти тому, хто навчається, після досягнення цього віку?

Вікова межа у 23 роки визначена у статті 199 СК з урахуванням нормального розвитку подій: у 17-18 років син чи дочка закінчують школу, 5 років навчаються у ВНЗ і у 23 роки починають вони самостійне, з дипломом у кишені життя.

Але можуть бути і незвичайні ситуації (важка хвороба, народження дітей), які завадили закінченню навчання до настання цього віку. Тому задоволення позову після досягнення 23-річного віку не слід категорично заперечувати472. Треба лише дотримуватися часової межі: утримання батьком свого сина чи своєї дочки у зв'язку з навчанням після досягнення ними повноліття не може тривати більше ніж п'ять років.

Змоделюймо ситуацію: "Після закінчення школи син вимушений був працювати, бо мати важко хворіла і треба було заробляти на її догляд та лікування, тому зміг розпочати навчання в університеті лише у 23 роки, після маминої смерті. То чи підніметься рука судді, щоб відмовити у позові про стягнення з батька аліментів синові лише тому, що обставини його життя склалися не за нормальним сценарієм?

Я умисно згустила фарби, щоби розчулити читача і ще раз переконати його в тому, що сімейне право - це живий організм, який, завдяки верховенству права, дії принципу справедливості здатен знайти справедливе регулювання кожної життєвої ситуації, яка не вміщається у прокрустове ложе норми закону. Тому і межа "до досягнення 23 - річного віку" - це лише законодавчий орієнтир, призначений для звичайних ситуацій, задля охорони інтересів батька, щоби не прийшлося йому утримувати "вічного студента".

Позивач

Право на звернення до суду надано не лише синові чи дочці. Його надано й тому з батьків, з ким вони проживають. Це в декого викликало подив: Однак якщо б цієї норми не було, уся стаття 199 СК могла б бути паралізованою, адже якось наче не личить синові чи дочці судитися з батьком, випрошуючи у нього сто чи двісті гривень на своє утримання.

Оскільки у разі розірвання шлюбу матір (здебільшого саме вона) несе весь тягар з утримання сина чи дочки, що навчаються, вона як носій інтересу має самостійне право на звернення до суду. У тих справах, з якими мені довелося ознайомитися, позивачем була саме матір.