Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 9.7. Оспорювані правочини

Оспорювані (або відносно дійсні) є правочини, недійсність яких прямо не встановлена законом, але якщо зацікавлена особа оспорює такий правочин, він Може бути визнаний судом недійсним (ч. Зет. 215ЦК).

На відміну від нікчемного, оспорюваний правочин у момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов'язки, а тому е дійсним. Проте порушення умов дійсності правочинів у момент вчинення зумовлює можливість оспорення їх зацікавленою особою і винесення судом рішення про його недійсність.

Розрізняють такі види оспорюваних (або заперечених) правочинів:

1) вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК). Неповнолітні у віці від 14 до 18 років можуть укладати лише та правочини, які виходять за межі дрібних побутових, лише за згодою батьків (піклувальників) в іншому разі за позовом зацікавленої особи такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Наприклад:

ЗАЯВА

Наш син, Квакін Михайло Іванович, який народився 15 грудня 1993 р., без нашого відома 23 лютого 2008 р. уклав із своїм знайомим Перепелицею Максимом Кіндратовичем договір міни, обмінявши мобільний телефон "NOKIA" (заводський номер ВК № 4444465) на боксерські рукавички та боксерську грушу. Оскільки укладений договір нами вважається недоцільним і невигідним, 25 лютого ми звернулися до Перепилиці М.К. з проханням повернути мобільний телефон і отримати назад рукавички та грушу, але взаємопорозуміння не знайшли.

У зв'язку з тим, що наш син без нашої згоди уклав договір міни, керуючись ч. 2 ст. 222 ЦК України,

ПРОСИМО:

1. Визнати укладений 23 лютого 2005 р. договір міни між Квакіним Михайлом Івановичем та Перепелицею Максимом Кіндратовичем недійсним.

2. Зобов'язати Перепелицю Максима Кіндратовича повернути нам отриманий за договором міни мобільний телефон "NOKIA" (заводський номер ВК № 4444465) і прийняти назад належні йому боксерські рукавички та боксерську грушу.

Підписи: Квакін І.М., Квакіна О.С.

2) вчинений фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК). Правочин, учинений особою за межами цивільної дієздатності без згоди піклувальника, може бути або згодом схвалений, або оспорений;

3) вчинений дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК). Із-за різного роду обставин (хвороба, сп'яніння тощо) особа на момент укладення правочину могла не розуміти значення своїх дій. Такий правочин може бути визнаний недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, цивільні права або інтереси яких порушені;

4) вчинений юридичною особою, якого не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК). Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним;

5) вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК). Правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка помилялась, лише у разі помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Це може бути помилка у праві (особа вважала, що їй майно дарують, а пізніше з'ясувалося, що продають), у предметі, змісті, суб'єктному складі тощо;

6) вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК). Обман може бути здійснено як шляхом учинення активних дій (парфуми фастівські видають за французькі), так і шляхом бездіяльності (при огляді квартири, яка продається, власник не повідомив покупця, що поруч - аеропорт);

7) вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК). Правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо буде доведено, що воля особи була спотворена від впливом фізичного чи психічного тиску;

8) вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК). Суд може визнати правочин недійсним з цих причин лише у разі умисної змови представника однієї сторони з іншою;

9) вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК). Такі правочини інколи називають "кабальними", оскільки особа змушена була укласти правочин на край невигідних для неї умовах у зв'язку з обставинами, які склалися (наприклад, змушена була за безцінь продавати речі, щоб терміново придбати дорогі ліки).

9.8. Правові наслідки визнання правочину недійсним

Правові наслідки визнання правочину недійсним пов'язані насамперед із правовою долею отриманого за правочином.

Загальне правило, яке визначає правову долю набутого сторонами за правочином (майна, грошей тощо), міститься у ст. 216 ЦК, де зазначено, що у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Це правило у науці цивільного права називається двосторонньою реституцією, тобто кожна зі сторін повертає все набуте за правочином.

Двостороння реституція, як правовий наслідок визнання правочину недійсним, передбачена при укладенні правочину:

- з малолітнім (ст. 221 ЦК);

- з неповнолітнім (ст. 222 ЦК);

- з недієздатним (ст. 226 ЦК);

- з порушенням простої письмової форми (ст. 218 ЦК);

- з порушенням нотаріальної форми (ст. 220 ЦК);

- юридичною особою, на який вона не мала права (ст. 227 ЦК);

- під впливом помилки (ст. 229 ЦК);

- внаслідок збігу тяжких обставин (ст. 233 ЦК).

Окрім цього, коли недійсним правочином завдано збитків чи заподіяна моральна шкода другій стороні або третій особі, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Для наслідків деяких видів недійсних правочинів можуть застосовуватися інші правила:

- відшкодування збитків у подвійному розмірі та відшкодування моральної шкоди Цей обов'язок покладається на сторону, яка примусила контрагента укласти правочин, застосувавши фізичне чи психічне насильство або обман (статті 230, 231 ЦК),.