Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 17.2. Підстави виникнення зобов'язань

Підставами виникнення зобов'язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов'язань, він лише зазначає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов'язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту чи декількох. Наприклад, зазначений у заповіті спадкоємець може стати власником спадкового майна за наявності таких юридичних фактів, що розвиваються у певній послідовності: складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини; прийняття спадщини спадкоємцем. Юридичні факти не лише породжують ті чи інші зобов'язання, а й є підставою їх зміни чи припинення.

Керуючись нормами чинного законодавства, можна навести такі підстави виникнення зобов'язань:

1) правочини (зокрема договори), як передбачені законом, так і не передбачені, але такі, що не суперечать йому;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

4) адміністративні акти (наприклад, видача ордеру держадміністрацією, внаслідок чого виникає зобов'язання укласти договір найму житла);

6) інші дії громадян та організацій (наприклад, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення);

6 ) події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків;

7) судове рішення (наприклад, за переддоговірним спором).

Серед підстав виникнення зобов'язань центральне місце належить договору. Не випадково поняття "договір" і "зобов'язання" інколи ототожнюють. Але це не зовсім правильно. Очевидно, що ці поняття співвідносяться між собою як частина і ціле. Договір є однією із підстав виникнення зобов'язання.

17.3. Сторони у зобов'язанні

Сторонами у зобов'язанні виступають кредитор і боржник.

Кредитор - це особа, яка має право вимагати або виконання певної дії, або утримання від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, тому і називається кредитором.

Боржник - протилежна сторона в зобов'язанні. Він повинен вчинити певні дії або утримуватися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її називають боржником. Кредитора, зазвичай, називають активною стороною у зобов'язанні, а боржника - пасивною стороною.

Як правило, кожна зі сторін зобов'язальних правовідносин представлена однією особою. Але законодавець допускає участь у зобов'язанні на стороні кредитора чи боржника однієї або одночасно кількох осіб. Такі зобов'язання мають назву - зобов'язання зі множинністю осіб.

Вирізняють активну, пасивну і змішану множинність осіб.

Активною множинністю буде зобов'язання з декількома кредиторами, пасивною - з декількома боржниками, змішаною - у зобов'язанні беруть участь особи як на стороні боржника, так і на стороні кредитора.

Законодавець дозволяє переміну осіб у зобов'язанні.

Так, кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок:

- передання ним своїх прав іншій особі за правочином (выступления права вимоги або цесія);

- правонаступництва;

- виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем;

- виконання обов'язку боржника третьою особою. Заміна кредитора неможлива, якщо це встановлено законом чи договором.

Так, наприклад, не може бути замінений кредитор в аліментних зобов'язаннях, у зобов'язаннях з відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю особи.

Заміна боржника у зобов'язанні (переведення боргу) допускається лише за згодою кредитора. Борг переходить до нового боржника у повному обсязі, але якщо порука чи застава забезпечували виконання зобов'язання, то вони при цьому припиняються за винятком, коли поручитель чи заставодавець дали згоду забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.