Українське цивільне право - Заіка Ю.О. - 36.7. Відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК)

Крайня необхідність має місце у тих випадках, коли особа заподіює шкоду правоохоронним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує їй, чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо за даних обставин відвернути небезпеку іншим шляхом було неможливо.

Джерелом небезпеки, які створюють стан крайньої необхідності, можуть бути стихійні лиха (землетруси, повені, сніжні урагани, обвали тощо), агресивні дії диких і домашніх тварин, несправний стан машин та агрегатів, устаткування, фізіологічні та біологічні процеси (голод, спрага, тяжка хвороба) протиправні дії третіх осіб (підпал, заподіяння тяжких тілесних пошкоджень і т.п.

Наприклад, з метою недопущення поширення вогню у сільській місцевості руйнують дерев'яні споруди біля вогнища. У цьому випадку стикаються інтереси, які охороняються законом, особи, якій заподіюють шкоду, із законними інтересами особи, яка їх захищає, заподіюючи шкоду першій особі.

У кримінальному праві заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності передбачає відповідальність дише за умови, якщо така шкода є більш значною ніж відвернута (ч. 2 ст. 39 КК України). Так, машиніст потягу, побачивши на переїзді автомобіль, який раптово з'явився, вирішив не застосовувати екстрене гальмування, побоюючись, що це приведе до аварії. Внаслідок зіткнення шофер і пасажири автомобіля отримали тяжкі тілесні ушкодження, але дії машиніста суд визнав правомірними, оскільки він діяв у стані крайньої необхідності, відвертаючи катастрофу.

У цивільному праві це питання вирішується зовсім по-іншому. За загальним правилом, шкода заподіяна за таких обставин, відшкодовується особою, яка її заподіяла.

Водночас, особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

Враховуючи конкретні обставини, суд може покласти обов'язок відшкодування шкоди на:

а) особу, в інтересах якої діяв заподіювач;

б) зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці;

в) звільнити цих осіб від відшкодування шкоди повністю;

г) звільнити цих осіб від відшкодування шкоди частково.

36.8. Відшкодування моральної шкоди

Російське дореволюційне законодавство не містило норм, які б передбачали можливість відшкодування моральної шкоди. Відомий цивіліст Г.Ф.Шершеневич підкреслював, що "порядна людина не дозволить собі за рахунок своєї гідності отримати матеріальне відшкодування*. У будь-яку хвилину офіцер повинен був готовий захищати честь свого мундиру - при необхідності навіть ціною своєї крові. Офіцер, який би отримав ляпаса і задовольнився б, як компенсацією, скажімо, своїм річним жалуванням, повинен був сам зірвати із себе погони, а двері у "вищий світ" для нього були назавжди закриті. Один із військових судів честі постановив: "Кожен, хто почне спір з офіцером, має бути впевненим, що це не проста забавка, а питання життя чи смерті".

У радянському законодавстві протягом багатьох років також вважалося, що немайнова шкода не підлягає відшкодуванню, тому що її неможливо оцінити.

Уперше право громадянина на відшкодування моральної шкоди було передбачене у ст. 39 Закону СРСР "О печати и других средствах массовой информации" (12 червня 1990 р.), а в травні 1993 р. нарешті і в ЦК УРСР з'явилася стаття "Відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

У ЦК України правовому регулюванню питань, пов'язаних із відшкодуванням моральної шкоди, присвячена спеціальна ст. 23 "Відшкодування моральної шкоди ".

Під моральною шкодою розуміють моральні і фізичні страждання, які заподіяні громадянину внаслідок посягання на належні йому від народження чи відповідно до закону нематеріальні блага (життя, здоров'я, честь, гідність, ділову репутацію, недоторканність приватного життя тощо).

Моральна шкода може полягати:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім'ї чи близьких родичів (втрата близьких, неможливість продовжувати активне ділове чи громадське життя, розголошення особистої чи сімейної таємниці);

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (порушення права власності, зокрема й інтелектуальної, прав споживача тощо);

- у приниженні честі, гідності та ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Так, відомий співак П. звернувся з позовом до засобів масової інформації, які поширили відомості, що незадовго до його приїзду на гастролі в місті Н., товариство гомосексуалістів цього міста вибрало його своїм почесним членом і направило вітальну телеграму. Артист вимагав компенсації моральної шкоди, оскільки вважав поширення такої інформації образливою для себе.

Суд першої інстанції позов відхилив, мотивуючи своє рішення тим, що розголошення відомостей про нетрадиційну сексуальну орієнтацію не є образливою. Суд другої інстанції погодився з аргументами позивача про образливий характер інформації, яка зашкоджує діловій і творчій репутації співака і частково задовольнив позов.

Вирішуючи питання чиє відомості, які поширюються, такими, що порочать честь та гідність, суд повинен виходити із загально-моральних принципів суспільства, оскільки експертиза рівня моралі не може проводиться..

Так, одне із дитячих видавництв випустило казки для дітей дошкільного віку. У газеті з'явилася негативна рецензія під назвою "Не прочитаю казку онукам", де автор рецензії наполягав, що такі казки негативно впливають на дітей і видавництво допустило помилку. У відповідь з'явилася стаття "Не прочитаю казку онукам - бо сліпий", де рецензія була оцінена як "безграмотна, позбавлена думки, нелогічна та пуста". Автор рецензії звернувся до суду за захистом честі та гідності. Інститут літератури, якому суд запропонував провести експертизу, відмовився дати висновок, посилаючись на те, що вирішення поставлених питань не вимагав спеціальних знань, тому і не може бути предметом експертизи.

У низці нормативних актів законодавець прямо передбачає право громадянина на відшкодування моральної шкоди. Це і ст. 49 Закону України "Про інформацію", ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст. 173-1 Кодексу Законів про працю України, ст.17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", СТ.21 Закону України "Про туризм" та інші.

Так, наприклад, у ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди" заподіяної громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду" від 1 грудня 19.94 р. передбачено, що моральна шкода відшкодовується у тих випадках, коли незаконними діями правоохоронних органів громадянину заподіяна моральна шкода, що привело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У ч. З ст.13 Закону встановлено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться з розміру не менше одного мінімального заробітку за кожний місяць перебування під слідством чи судом.

Міськрайонним судом було задоволено позов П. про стягнення з Державного казначейства України 150 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. П. перебував під слідством та судом 1 рік та 18 днів, під вартою не перебував, на його майно був накладений арешт, прокуратурою на місце роботи було направлено подання з викладенням звинувачення за ст. 364 КК України ("Зловживання владою службовим становищем") та ст. 365 КК України ("Перевищення влади або службових повноважень").

Апеляційний суд погодився із рішенням, в якому розмір моральної шкоди обраховувся з розрахунку 530 грн. - за кожний робочий день перебування під слідством.

В Ухвалі Колегії суддів Судової палати Верховного Суду України зазначено, що оскільки законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди помісячно (одна мінімальна заробітна плата - за місяць), то і розрахунок повинен робитися помісячно (400 грн. х 14 міс.0 5 600 грн.) і, відповідно, зменшив розмір відшкодування моральної шкоди у 10 разів до 15 000 грн.

У судовій практиці як критерії оцінки розміру відшкодування моральної шкоди традиційно враховуються такі фактори:

1) характер правопорушення (вчинення злочину, порушення особистих немайнових прав, порушення прав споживачів, авторського права та ін.);

2) характер страждань потерпілого: а) фізичні (вид тілесного пошкодження, тривалість лікування, процес лікування, наслідки); б) психічні;

3) особа потерпілого (вік, місце роботи, посада, сімейний стан, особиста сприйманість наслідків та ін.);

4) наслідки заподіяння шкоди (погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливостей їх реалізації, зміни у сімейному, громадському, виробничому, творчому житті та ін.);

5) обставини заподіянні шкоди (ступінь вини заподіювача і потерпілого, їх майновий стан, конкретні умови заподіяння шкоди - нетверезий стан, хуліганство, виконання трудових обов'язків тощо);

6) можливість поновити порушені права, час і зусилля необхідні для цього та ін.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судами повинні враховуватися вимоги розумності та справедливості.

Варто зазначити, що у Великобританії з метою спрощення процедури визначення моральної шкоди, ще в 1964 р. затвердили, так звану, тарифну сітку (25 видів заподіяння шкоди), в якій ретельно визначені умови та розмір компенсації, що підлягає виплаті, якщо потерпілому заподіяна фізична чи моральна шкода. Розмір компенсації залежить від ступеня психічного потрясіння ( потерпілий став жертвою сексуального нападу, нападу тварин, очевидцем нещасного випадку, був незаконно звільнений чи притягнений до кримінальної відповідальності). Найбільший розмір компенсації виплачується особі, яка була присутня при смерті своїх близьких.