Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Власність і культура

Уся радянська ідеологічна машина була спрямована на виховання неприязні до власності. Пропаганда подавала людину, яка мала трохи більше майна, ніж інші, завжди у негативному плані: буржуй, куркуль, ненажера, міщанин, рвач, "частник". Одночасно посилено культивувався тип особистості з розвинутими утриманськими схильностями.

Умисно замовчувалася чи навіть заперечувалася стабілізуюча, забезпечувальна сутність власності, в той час як українська народна філософія закарбувала інший погляд на значення власності:

Хто має в торбі, сяде й на горбі;

До свого дому не пізно й опівночі;

Лучче мати, як позичати. Стабілізуюча функція власності полягає у можливості не лише самому вижити за складних обставин завдяки власним матеріальним ресурсам, а й допомогти іншим.

"Пане добродію"! "Пані добродійко"! Таке традиційне, нині, на жаль, рідко вживане звертання було виявом поваги, шани за вчинене уже добро, водночас і сподіванням на нові акції доброчинності. Українці не поважали того, хто відмовив жебракові. За народним віруванням, скупі після смерті мають неодмінно потрапити у пекло.

Багатим та скупим вливали

Розтоплене срібло в рот.

Іван Котляревський

Вважалося, що той, хто дав, той вдесятеро придбав. На Гуцульщині спеціально пекли на свята легкодушники - маленькі хлібці для старців. "Зараз жодна людина, яка сприяла щастю інших або спостерігала за цим з відкритою душею, не стане заперечувати, що зі всіх відчуттів це найрадісніше"26.

"Як почався голод, у нас якось залишилася картошка, цілий засік у сінях, аж до стелі. Чому її не забрали, не знаю. Приходило багато людей до батька і просили картоплю, батько зразу давав по відрі, а потім варив великий баняк картопляної кол оту х и і давав обпухлим людям, що вже не приходили у нашу хату, а присовувалися на колінах: розпатлані, зарослі, обпухші...".

Патріотизм без пожертви - пуста річ, - вважав Петро Яцик, який, ставши багатим, не став скупим. Створена ним Фундація віддала більше 10 млн дол. на українські цілі. "Мене визнали чужинці за свою працю для України",- казав він.

Багатство злом не є, Коли на добре вжите.

Іван Франко

Не можна, однак, вважати меценатом того, хто став надзвичайно багатим за рахунок незаконної приватизації державного майна, тобто фактично злодійства, а тепер виставляє на весь світ діяльність створених ним фондів, які лише дещицю із вкраденого у народу передають на потреби суспільства.

Стабілізуюча функція власності виявляється і у тому, що, маючи достатній обсяг свого майна, особа може бути реальним суб'єктом цивільної (матеріальної) відповідальності. Отже, її потенційний кредитор може бути певним у виконанні нею свого договірного чи недоговірного обов'язку.

Сказаного достатньо для усвідомлення того, що власність - категорія соціальна.

Власність та ідеологія

Існує думка, що відносини власності формують ідеологічну сторону суспільних відносин28. Цього не можна заперечити. Іван Франко мав рацію, коли стверджував, що багаті - відповідальні за зіпсування народу.

У радянський період нашої історії, як відомо, відбувалося нищення селянських господарств; фетишизація державної власності поєднувалася з одночасним культивуванням нового типу особистості - бездіяльного і безвідповідального, потрібного адміністративній системі і безпорадного без неї29. "Громадянин постійно живе "на ласці" ... від держави... В подальшому... матеріалістична доктрина" ціла большевицька система виховання мають допомогти режимові звести людину до ролі невільника, який, опанований лише журбою, як би не втратити мінімальних засобів прожитку, що їх він може одержати тільки через підкорення режимові, - буде у всьому слухняним знаряддям". Так писав С. Бандера, який життям заплатив за те, щоб те саме через майже півстоліття могли б відкрито сказати інші.

Зі слів А. Лапіна, "бідність та її постійний супутник - дефіцит - мали для влади суто практичне значення. За їхньою допомогою народ було поставлено поза політикою. Голова нашої людини весь час зайнята - пошуками м'яса, ковбаси, меблів, талонів на цукор. їй не до політики, не до філософії... В результаті ми поступово перетворилися на народ-люмпен, однаково готовий іти за вождями у світле майбутнє, у пекло тоталітаризму"31.

Філософська теза: буття визначає свідомість - не втратила свого значення. Матеріальне становище людини формує її світогляд. Бідність часто спричиняє зневіру, апатію, деморалізує людину, штовхаючи її на шлях пошуку легкого і швидкого збагачення. Надмірне багатство нерідко приглушує потребу в освіті, у праці, продукує неуків та нероб, торує дорогу до згубних принад і, врешті, вкорочує віку.

Сьогодні модною стала демонстрація розкоші, джерела якої, на жаль, часто вельми сумнівні, що є одночасно і пропагуванням своєї системи цінностей.

Власність може викликати конфлікт ідеологій надто багатої псевдоеліти і зубожілої більшості, "фонтан ненависті" (Віталій Коротич), який може мати різноманітні вияви та наслідки. "П'яні від алкоголю і оп'янілі від дурману нищення, всі кинулися на престол і почали відбивати долотами образ Божої Матері".

Оскільки власність у її кількісному та якісному вимірах (бідність, заможність, багатство) формує рівень індивідуальної та суспільної свідомості, вона є і категорією ідеологічною.

Власність і культура

Власність є явищем цивілізаційним. У цьому контексті можна говорити про речі як предмети матеріальної культури народу і, водночас, про заможність як засіб піднесення культурного рівня усіх і кожного.

Українські церкви, житлові будівлі, національний одяг, предмети побуту, твори малярства - свідчення високої культури народу. Отже, власність - категорія культурологічна. Українська народна філософія виховує шанобливе, господарське ставлення до майна:

Пошануй худобу раз, а вона тебе десять разів пошанує; Де оком не доглянеш, там копійкою заплатиш; Копійка любить, щоби її рахували; Запас біди не чинить і їсти не просить; Як дбаєш, так і маєш. Ознакою культури є ставлення людини не лише до свого, а й до чужого майна.

Власність і право власності

Відносини власності мали своє правове забезпечення на всіх етапах розвитку людської цивілізації, зокрема й за первіснообщинного ладу, м створенням держави пов'язується виникнення не права взагалі, а лише права державного (законного). Тому поширене в літературі твердження про те, що право власності виникло після розподілу суспільства на класи, не слід сприймати як аксіому.

Аналізуючи стосунки всередині племені, Ф. Енгельс писав так: "Чоловік воює, ходить полювати і ловити рибу, добуває продукти харчування в сирому вигляді і виробляє потрібні для цього знаряддя. Жінка працює в домі і займається виготовленням їжі та одягу - варить, тче, шиє. Кожен з них є господарем у своїй галузі: чоловік - у лісі, жінка - в домі. Кожен є власником зроблених і вживаних ним знарядь: чоловік - зброї, мисливського і рибальського приладдя, жінка - хатнього начиння... Те, що виробляють і чим користуються спільно, становить спільну власність: будинок, город, човен"33.

На думку Г. Дернбурга, право, в суб'єктивному значенні, існувало в історії цивілізації ще до виникнення держави. Воно ґрунтувалось на особистих якостях людини і тій повазі, яку вона могла заслужити щодо себе і свого майна. На цій підставі вчений категорично заперечував думку тих, які вважали, що право в суб'єктивному значенні є похідним від права в об'єктивному значенні.

У результаті державного закріплення економічних відносин власності у формі законів виникає поняття власності як юридичної категорії. І саме вона є центральним об'єктом дослідження правничої науки.

Підсумок

Феномен власності -у її поліфонічності.

Кожен аспект власності - нарізно і разом з іншими - розкриває значення власності як індивідуальної і соціальної цінності.

Не применшуючи сили Духа, його визначальної історичної ролі, кожен з нас завдячує своїм життям, усьому тому, що здобув у духовній сфері, - матеріальній субстанції, власності. Тому похвала, подяка тваринам, речам, своєрідна ода всьому матеріальному, що служить нам і вдень, і вночі, і в радості, і в печалі, була і залишається слушною.