Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Адміністративна конфіскація

У латинській мові Месив - це кошик, коробка для грошей, каса, державна казна. Відповідно - - це відібрання майна до державної казни.

Казна - жалю не зна.

Українська народна мудрість

Конфіскація має давню історію. В "Універсалі Івана Мазепи київській козацькій старшині про заборону роздрібного шинкування в м. Києві" було зазначено, що у разі, якщо хтось не послухав і став щинковати явно альбо потай горілку, тамошнім майстратовим дозволено "забрати і грабити".

"Улітку 1865 року парубок Амос Свидницький повертався з Чернігівщини. .. додому на Поділля. По дорозі зупинився в Умані і за тогочасним звичаєм заявив про свій проїзний білет поліцейському приставу. Взяв пристав білета і заявив, що "предьявитель сего дворянин Свидницкий ... в малороссийском костюме". Його тут-таки заарештували, а "хлопоманський" одяг конфіскували. Довго допитували, де він узяв український костюм і з якою метою його носить".

Конфіскація в історії радянської держави - річ звична і дуже масштабна. Тимчасовим Робітничо-селянським урядом України 14 січня 1919 р. було видано декрет "Про конфіскацію покинутого майна". Наступним був декрет РНК "Про порядок реквізиції і конфіскації майна приватних осіб і товариств" від 3 січня 1922 р.

ЦК ВКП (б) 30 січня 1930 р. прийняв постанову "Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". На її виконання Президія ВУЦВК 23 серпня 1930 р. прийняла постанову, за якою усе майно куркулів підлягало конфіскації, а самі вони мали бути депортовані.

У 1930 р. з України було виселено 75 тисяч сімей, а до середини 1931 р.- ще 23,5 тисяч. Всього у 1930-1932 роках було розкуркулено близько 200 тисяч селянських господарств.

Майно куркулів передавали до неподільних фондів колгоспів. Згідно зі статтею 38 КК УСРР, конфіскацією майна, як заходом "соціального захисту", вважалося "примусове і безоплатне відчуження на користь держави всього або точно визначеної судом частини майна засудженого". Таке ж розуміння конфіскації, але уже як заходу "соціальної оборони", містилося у статті 70 ЦК УСРР.

Згідно із частиною 1 статті 35 КК УРСР, конфіскація майна полягала у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого. Таке трактування конфіскації було перенесене у статтю 141 ЦК УРСР.

Згідно із частиною 5 статті 41 Конституції України, конфіскація може бути застосована винятково за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Кримінальна конфіскація

Конфіскація і далі залишається додатковим кримінальним покаранням. Відповідно до статті 354 ЦК, конфіскація - це "позбавлення права власності". Такий новий погляд на конфіскацію є, на мою думку, правильним. Конфіскація має вважатися такою, що відбулася, не в момент реального вилучення речі у засудженого, а в момент набрання законної сили вироком суду, яким застосовано до нього таке додаткове покарання.

А якщо предметом конфіскації є нерухомість, то з якого моменту засуджений позбавляється права власності на неї і, відповідно, з якого моменту її власником стає держава? Прямої відповіді на це запитання у Цивільному кодексі немає. Виконання вироку суду щодо конфіскації є не моментом переходу права власності до держави, а лише юридичним механізмом реального передання державі у володіння належного їй на праві власності майна.

Як засвідчує практика, до моменту порушення кримінальної справи особа, яка усвідомлює можливість притягнення до кримінальної відповідальності, нерідко вживає заходів до відчуження чи приховання майна, яке може стати предметом конфіскації. Тому до суду надходять справи здебільшого з протоколами про відсутність майна у підсудних.

У радянський період договори про відчуження свого майна членам сім'ї, родичам з метою запобігти конфіскації суди визнавали недійсними як такі що суперечать інтересам держави та суспільства (ст. 49 ЦК). На сьогодні доведення умислу відчужувача може стати підставою для визнання такого договору фіктивним.

У Кримінальному кодексі України конфіскація передбачена як обов'язкове або необов'язкове додаткове покарання за вчинення ряду злочинів, перелік яких, щоправда, набагато менший, ніж за Кодексом 1960 р.

Законом, як зазначено у частині 7 статті 41 Конституції, має визначатися обсяг конфіскації. Але чи є це можливим?

За статтею 59 КК, конфіскованим може бути усе майно засудженого або його частина. В останньому випадку суд має зазначити, "яка саме частина майна конфіскується або перелічити предмети, що конфіскуються". Отже, навіть у тому разі, коли конфіскація є обов'язковим додатковим покаранням, міру цього покарання, тобто обсяг конфіскації, визначає суд, оскільки закон об'єктивно цього зробити не може.

Застосовувати конфіскацію, якщо вона не є обов'язковою, чи визначати обсяг конфіскації - все це суд має робити відповідно до принципу верховенства права. Щодо "порядку" конфіскації, то значення цього терміна залишається невідомим. Можливо, мається на увазі процедура вилучення та продажу конфіскованого майна.

У Законі УРСР від 28 грудня 1960 р. "Про затвердження Кримінального кодексу Української PCP" містилася стаття 1 такого змісту: "Затвердити Кримінальний кодекс Української PCP (2001-05,2002-05, 2003-05)...". За номером2003-05 значився Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Його зміст засвідчував, що він був копією однойменного акта, доданого до Кримінального кодексу УРСР 1922 р.

Відповідно до статті 2 Розділу 1 Прикінцевих та Перехідних положень Кримінального кодексу України, Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком не втратив чинності. Отже, нам і надалі доведеться жити за стандартами періоду колективізації та масових репресій: якщо особа має дві, а не одну пару валянок чи гумового взуття, то кожна із зайвих пар цього взуття може бути конфіскована. Засудженій жінці гарантується недоторканність одного зимового костюма, однієї зимової шалі, літнього плаття та двох літніх хусток. Сім'я не може залишитися без одного стола, однієї шафи та скрині.

Сумний аналіз цього Переліку можна продовжити, але і цього достатньо для докору авторам проекту Кримінального кодексу України, які не зробили щонайменшої спроби для його осучаснення. Зрештою, питання про предмет конфіскації мало б бути предметом не стільки науки кримінального права, скільки науки конституційного та цивільного права.

Особливо актуальною є проблема допустимості конфіскації житла.

Як зазначено у Переліку, не підлягають конфіскації житловий будинок із господарськими будівлями, якщо "засуджений та його сім'я постійно у ньому проживають". Отже, якщо засуджений не жив у цьому будинку, а мешкала у ньому лише його сім'я, то цей будинок може бути конфіскований, як і тоді, коли у цьому будинку мешкав лише він сам.

Слід звернути увагу і на ще одну дуже важливу обставину: неможливість конфіскації стосується лише будинку, розташованого у сільській місцевості. Це значить, що будинок у невеличкому містечку може бути конфіскований беззастережно, а от маєтки вельмож, скажімо, у селі Козині, що під Києвом, - ні. Є підстави стверджувати, що цією нормою порушується принцип рівності усіх громадян: місце проживання, як це записано у статті 24 Конституції України, не може бути підставою для привілеїв чи обмежень. Отже, надання привілеїв засудженому, котрий проживає у сільській місцевості, є неконституційним.

Неконституційним є і загальна допустимість конфіскації квартири чи житлового будинку, без звернення уваги на його розмір та відсутність у засудженого іншого житла.

Троє дівчат-підлітків на кінцевій зупинці трамваю відбирали у своїх однолітків золоті прикраси Усі вони були засуджені одним із київських судів до позбавлення волі, з конфіскацією майна. Предметом конфіскації стали їхні частки у праві власності на приватизовані квартири.

Цей приклад є додатковим підтвердженням необхідності нових підходів до проблем конфіскації взагалі і житла - зокрема.

Перелік майна, яке може бути конфісковане, має бути вужчим, ніж перелік майна, на яке може бути накладено стягнення за боргами власника.

Поряд із конфіскацією як карою за вчинення злочину, є й інший вид конфіскації: згідно зі статтею 81 КПК, "знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються".

Адміністративна конфіскація

Відповідно до статті 29 Кодексу про адміністративні правопорушення, конфіскованим може бути тільки предмет, який став знаряддям злочину або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення. Тобто адміністративна конфіскація є спеціальною і не стосується іншого майна особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Згідно зі статтею 37 Закону України "Про дорожній рух", переобладнання транспортних засобів, не відображене в його реєстраційних документах, може бути підставою для заборони його експлуатації із вилученням номерних знаків, але без вилучення самого транспортного засобу.

Повторне, протягом року порушення правил утримання котів та собак, зокрема перевищення їх кількості, може бути підставою для їх конфіскації.

Як зазначено у пункті 3 статті 322 Митного кодексу України, предметом конфіскації є безпосередні предмети порушення митних правил, товари зі спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування цих предметів від митного контролю, а також транспортні засоби, що використовувалися для переміщення цих предметів через митний контроль. До того ж, конфіскація цих товарів, транспортних засобів застосовується незалежно від того, чиє вони власністю особи, яка вчинила правопорушення.

Оскільки така конфіскація здійснюється судом, можна припускати, що суд візьме до уваги, наприклад, те, що транспортний засіб було використано для незаконного переміщення товарів поза волею його власника.

Цивільна конфіскація

У літературі неодноразово зверталася увага на так звану "цивільно-правову конфіскацію"259. Йшлося про стягнення в дохід держави того, що було отримано обома сторонами за угодою, укладеною ними умисно з наміром завдати шкоди інтересам держави та суспільства (ст. 49 ЦК УРСР), а також про стягнення в дохід держави того, що було передане потерпілому за угодою, укладеною внаслідок обману, погрози або насильства (ст. 57 ЦК УРСР). Такої санкції у Цивільному кодексі України немає. Відмова від її застосування була передчасною260.

У статті 208 ГК повністю відтворено зміст статті 49 ЦК УРСР. Однак Господарський кодекс регулює відносини між юридичними особами та фізичними особами - підприємцями, тому до договорів між фізичними особами стаття 208 ГК може бути застосована лише за допомогою аналогії закону.

Відповідно до статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", суд може постановити рішення про конфіскацію і знищення всіх контрафактних примірників твору, якщо вони були виготовлені з порушенням авторських прав. У цій же статті зазначено про відчуження матеріалів та обладнання, які були використані у відтворенні контрафактних примірників твору, з перерахуванням вилучених коштів до Державного бюджету України, тобто фактично про їх конфіскацію.

На підставі цих двох статей можна стверджувати, що цивілістична конфіскація у законодавстві України збережена.