Фінансове право - Мацелик М.О. - 3.3. Суб'єкти фінансового права

Одним зі структурних елементів фінансових правовідносин є їх суб'єкти. У теорії фінансового права традиційно виокремлюють такі суб'єкти: а) суспільно-територіальні утворення; б) колективні суб'єкти; в) індивідуальні суб'єкти. М.П. Кучерявенко зазначає, що суб'єктом фінансових правовідносин насамперед є держава, як правило, в особі державних органів.

Вступаючи у фінансові правовідносини, суб'єкти реалізують свою компетенцію.

Фінансове право визначає права та обов'язки учасників фінансових правовідносин — юридичних та фізичних осіб, що беруть участь у фінансовій діяльності та які є суб'єктами фінансового права. ФПН реалізуються у суспільних відносинах, що внаслідок правореалізації стають фінансовими правовідносинами. Суб'єкти фінансового права можуть бути суб'єктами конкретних фінансових правовідносин, тому суб'єкти фінансового права та фінансових правовідносин співвідносяться як загальне і конкретне.

Проте не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єктами фінансових правовідносин, оскільки визначальним є наявність правосуб'єктності.

Суб'єктами права є фізичні або юридичні особи, поведінка яких регулюється нормами права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності. Учасники правовідносин мають бути наділені спеціальною юридичною властивістю — правосуб'єктністю, тобто спроможністю бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх та відповідати за їх реалізацію, що не суперечить встановленим правовим нормам. Правосуб'єктність включає правоздатність та дієздатність. Отже, суб'єктами фінансового права є фізичні або юридичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності.

Правоздатність — здатність бути носієм прав та обов'язків. Дієздатність — здатність самостійно, своїми діями реалізовувати права та обов'язки.

Суб'єктивне право існує в конкретних правовідносинах, в які вступає правосуб'єктна особа та є конкретною формою, в якій визначаються права та обов'язки, що виникли внаслідок вступу правосуб'єктної особи у правовідносини.

Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення, юридичні та фізичні особи.

Держава виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це органи загальної компетенції — Верховна Рада України, КМУ або спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності — Державне казначейство, ДПСУ, НБУ тощо. Водночас у фінансових відносинах держава може бути суб'єктом безпосередньо, а не через уповноважені нею органи. Це характерно для міжнародної діяльності держави, насамперед для відносин у сфері державного кредиту (зокрема, у разі отримання Україною коштів у вигляді зовнішніх запозичень від міжнародних фінансових організацій, іноземних юридичних осіб тощо).

Т. Чернадчук зазначає, що держава визнається суб'єктом бюджетного права за умови закріплення за нею, а не за державними органами, матеріальних і процесуальних бюджетних прав у законодавстві. Ці права мають належати державі, а не державним органам. Основним правом є право на бюджет. У п. 3 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України встановлено, що держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади АРК та органів місцевого самоврядування. На основі аналізу цієї норми можна дійти висновку, що саме держава має право на державний бюджет, а не державні органи, а далі вказується на невідповідальність держави за бюджетними зобов'язаннями представницьких органів адміністративно-територіальних утворень.

Відповідно до ст. 85 БКУ держава може передавати Раді міністрів АРК або органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків. Посилання на державу міститься й у деяких дефініціях Бюджетного кодексу. Наприклад, відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 1 БКУ державний борг — це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави. Аналіз бюджетного законодавства дає підстави стверджувати, що держава не завжди визначається як суб'єкт бюджетного прана, а підміняється вказівкою на державні органи. Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 БКУ "право на здійснення внутрішніх та зовнішніх запозичень... належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України". Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний внутрішній борг України" державний борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. Отже, у разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань держава як власник майна несе відповідальність усім своїм майном.

Місце держави в системі суб'єктів бюджетних правовідносин визначається її виключною бюджетною компетенцією та особливостями як владного суб'єкта.

Право державної власності здійснюють органи державної влади від імені держави, що наділені державно-владними повноваженнями, які характеризуються тим, що державний орган, будучи наділений правом видавати юридичні акти, які містять обов'язкові загальні та індивідуальні приписи, має спиратися не тільки на переконання та примус, а й на матеріальне забезпечення приписів цих актів, завдяки можливості розпоряджатися певною частиною коштів із державного бюджету. В категорії державно-владного повноваження наочно проявляється органічний взаємозв'язок держави і права, механізму держави в цілому та окремого державного органу.

Органи державної влади, будучи суб'єктами фінансового права, одночасно є уповноваженими державою органами. Вони, будучи наділеними компетенцією у сфері фінансової діяльності, перебувають у постійних відносинах із державою й уповноважені виражати державну волю у визначених їм державою межах.

Отже, правосуб'єктність органу державної влади у правовідносинах з отримання бюджетних асигнувань та виконання бюджетних кошторисів визначається статусом бюджетної установи. Беззаперечним є те, що бюджетне асигнування є повноваженням, наданим розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів із конкретною метою в процесі виконання бюджету. Це не владне повноваження, що ще раз підтверджує висловлену раніше тезу про подвійність правового статусу органу державної влади у бюджетних правовідносинах (в одних випадках — як управлінський суб'єкт, в інших — як зобов'язаний).

Таким чином, у фінансових правовідносинах держава виступає як опосередкований (уявний) суб'єкт, а безпосередніми (реальними) суб'єктами є органи державної влади. У цих правовідносинах фактично формується спеціальний блок владних суб'єктів, які представляють державу й організуються за принципами: по-перше, частини єдиного цілого, тобто органів, які представляють державу в бюджетних правовідносинах, по-друге, частини і цілого, що відтворює відносини між державою та суб'єктами управління бюджетних правовідносин, по-третє, як відносин між частинами всередині цілого, тобто будучи суб'єктами управління, так і зобов'язаними суб'єктами бюджетних правовідносин.

Отже, суб'єктами фінансового права є юридичні і фізичні особи, які мають правосуб'єктність, та держава, а суб'єктом фінансових правовідносин — реальний їх учасник.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що таке зміст і юридична природа фінансово-правової норми?

2. Яке призначення елементів структури фінансово-правової норми?

3. Які є фінансово-правові норми за способом впливу на учасників фінансових відносин?

4. Які є фінансово-правові норми за юридичним змістом?

5. Яка структура ФПН? Що таке поняття фінансової санкції?

6. ФП відносини. Єдність форми і змісту правовідносин.

7. Що таке предмет регулювання фінансового права?

8. Які є підгалузі фінансового права?

9. Охарактеризуйте матеріальний і юридичний зміст фінансових правовідносин.

10. Дайте визначення об'єкта і суб'єктів фінансових правовідносин.

11. Що таке юридичний факт і фінансові правовідносини? Як поділяються юридичні факти?

12. Назвіть суб'єкти фінансового права і суб'єкти фінансових правовідносин. Що таке правосуб'єктність?