Фінансове право - Мацелик М.О. - 22.1. Правове регулювання грошового обігу в Україні

22.1. Правове регулювання грошового обігу в Україні.

22.2. Організація і правове регулювання касових операцій.

22.1. Правове регулювання грошового обігу в Україні

Забезпечення стабільності національної валюти — основна функція НБУ і відповідно законодавство визначає такі основні економічні засоби та методи грошово-кредитної політики, що спрямовані на регулювання обсягу грошової маси через:

1) резервування грошової маси для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

2) відсоткову політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції з цінними паперами на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу (ст. 25 Закону України "Про НБУ").

Гривня — відповідно до ст. 99 Конституції України — єдиний законний платіжний засіб в Україні при тому, що ст. 92 Конституції України закріплює факт того, що засади створення і функціонування грошового ринку, статус національної валюти, а також іноземних валют на території України встановлюються виключно законами України.

Законодавством регламентуються основні показники, за якими здійснюється грошово-кредитна політика. Відповідно до ст. 51 Закону України "Про НБУ" НБУ двічі на рік має надавати Президенту України та Верховній Раді України інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі. Національний банк України має право подавати Президенту України в установленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій НБУ.

Кінцевою метою грошово-кредитної політики є досягнення макроекономічної стабілізації, дотримання нормативно передбачених темпів інфляції, забезпечення стабільності курсу національної валюти, досягнення рівноважного платіжного балансу, створення умов для позитивних зрушень, подолання кризових явищ в економіці. У країнах з перехідною економікою грошово-кредитна політика повинна мати єдину мету — забезпечення повної конвертованості національної валюти та підтримання її фіксованого обмінного курсу щодо однієї з основних світових валют — долара США, євро, ени.

Розробка основних засад грошово-кредитної політики покладена за ст. 100 Конституції України на Раду НБУ, яка має також здійснювати контроль за її проведенням. Основні засади грошово-кредитної політики є комплексом змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість НБУ з допомогою відповідних інструментів грошово-кредитної політики регулювати грошовий обіг та кредитування економіки, щоб забезпечити стабільність грошової одиниці України.

Вони ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку, що включають прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного і торгового балансу, затверджених КМУ.

За період своєї діяльності НБУ пройшов кілька етапів регулювання грошово-кредитного ринку, здійснюючи при цьому функції, передбачені чинним законодавством, через використання певних монетарних інструментів. Насамперед зміна в курсі регулювання грошово-кредитної політики центральним банком пов'язувалася з грошовими реформами, що проводилися в Україні.

Початок грошової реформи в Україні: Указ Президента України "Про реформу грошової системи України" від 7 листопада 1992 р. № 549/92, відповідно до якого, починаючи з 23 год, 12 листопада 1992 р. було припинено функціонування рубля у грошовому обігові на території України. Єдиним законним засобом платежу на території України став український карбованець, який у готівковому обігу представляв купон НБУ. Готівка у рублях та переоцінка активів і пасивів юридичних та фізичних осіб, як резидентів, так і нерезидентів, здійснювалися у співвідношенні 1:1 без обмежень щодо сум коштів.

У межах грошової реформи з вересня 1996 р. в обіг була випущена гривня — єдина національна валюта згідно з Конституцією України. Указ Президента України "Про грошову реформу в Україні" від 25 серпня 1996 р.: випущено в обіг у вигляді банкнот номінальною вартістю 1, 2, 5, 10 і 20 грн зразка 1992 р., а також номінальною вартістю 1, 50 і 100 грн зразка 1994 р. Реформа проводилася з 2 до 16 вересня 1996 р. За встановленим курсом 1,76 грн - 1 дол. США було перераховано у гривні ціни, тарифи, заробітну плату, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, вклади громадян.

У 2001 р. в обіг випущено — 200 грн. Розмінні монети — 1, 2 і 5 коп., 10, 25 і 50 коп.

Гроші в Україні, як і в усьому світі, існують у вигляді готівки (грошові знаки) або у безготівковій формі (записи на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у вигляді банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Вони обертаються через відповідні платіжні системи, що узаконені на території держави. Обробка та передача в межах України електронних та паперових документів на переказ, документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та документів на відкликання можуть здійснюватися за допомогою як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем, що діють в Україні.

Платіжна система — це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказування коштів, поєднання яких, разом з інституційними та організаційними правилами і процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів, забезпечує грошовий обіг. Основною метою платіжної системи є забезпечення розвитку виробництва товарів і послуг.

Згідно з Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 р. № 2346-ІП платіжна система — це платіжна організація, члени платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними під час проведення переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Внутрішньодержавна платіжна система — платіжна система, в якій платіжна організація є резидентом та здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України.

Міжнародна платіжна система — платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом, і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у т. ч. з однієї країни в іншу.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів регулюються Конституцією України, законами України "Про НБУ", "Про банки і банківську діяльність", "Про поштовий зв'язок", зазначеним вище законом, іншими актами законодавства України та НПА НБУ, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів.

Платіжна система становить основну інфраструктуру сучасної ринкової економіки. Саме її ефективність і стабільність є інструментами безперебійного функціонування економічної системи країни, у т. ч. грошових та фінансових ринків.

Діяльність платіжної системи визначається відповідно до правил, які приймаються платіжною організацією і мають визначати: організаційну структуру платіжної системи; умови членства; порядок вступу та виходу із системи; принципи виконання документів на переказ; відкликання документів на переказ; порядок розв'язання спорів; управління ризиками у системі, систему страхування; систему захисту інформації тощо.

Як уже зазначалося, законодавством передбачено кілька видів платіжних систем. Зокрема за юрисдикцією їх можна класифікувати на внутрішньодержавні та міжнародні. Перші, у свою чергу, за правовою ознакою засновника поділяються на банківські та небанківські платіжні системи. Внутрішньодержавні банківські платіжні системи включають системи міжбанківських розрахунків, системи масових платежів та внутрішньобанківські платіжні системи.

На 1 січня 2006 р. більше 100 банків (63 %) були членами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем, які здійснюють емісію та еквайринг платіжних карток. Загальна кількість платіжних карток, емітованих українськими банками за 2005 р., збільшилася на 45 % і становить 24,8 млн. Кількість банкоматів, що обслуговували платіжні картки, збільшилася на 39,7 %, платіжних терміналів — на 26,8, імпринтерів — на 18 %. Порівняно з 2004 р. кількість операцій із застосуванням платіжних карток, емітованих українськими банками, збільшилася майже на 86,5 млн і становить 324,4 млн. Сума, на яку проводяться операції з використанням платіжних карток, зросла майже на 36 млрд грн.

Кількість платіжних терміналів у розрахунку на 1 млн населення України на 1 січня 2006 р. становила 903 одиниці, з них 604 — торговельні термінали. Цей показник порівняно з країнами Європейського Союзу значно менший (за даними Європейського центрального банку на кінець 2003 р. у країнах Європейського Союзу працювало 13 678 терміналів, які приймали картки з дебетовою функцією).

Система електронних платежів (СБП) НБУ є державною системою міжбанківських розрахунків. Вона обслуговує ті банківські установи, які мають кореспондентські рахунки, відкриті в НБУ, на який покладено завдання регламентації діяльності СБП, забезпечення її функціонування, надання гарантій її надійності та безпеки з метою проведення через неї міжбанківських переказів.

З 2003 р. кілька вітчизняних банків запровадили проект переходу на сучасний стандарт платіжних карток.

Щодо використання технічних можливостей міжнародних платіжних систем в Україні, то відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", банки, клірингові установи, а також інші установи, що надають фінансові послуги, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах після отримання ними відповідного дозволу НБУ.

Концепція поширення безготівкових розрахунків з використанням спеціальних платіжних засобів (постанови КМУ і НБУ від 26 травня 2006 р.) спрямована на створення умов для поліпшення структури грошового обігу та скорочення частки готівкових розрахунків шляхом поширення безготівкових розрахунків із використанням спеціальних платіжних засобів. Метою Концепції є:

• збільшення інвестиційних можливостей банківської системи шляхом залучення коштів населення на банківські рахунки;

• зменшення кількості зловживань у сфері економіки;

• зменшення готівкових платежів поза банками;

• підвищення заінтересованості населення у користуванні платіжними картками, в т. ч. розширення банками можливостей використання кредитної схеми розрахунків;

• зменшення витрат, пов'язаних з підтримкою готівкового грошового обігу, шляхом впровадження безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток у сфері торгівлі та послуг;

• запровадження електронної комерції. Основні напрями реалізації Концепції:

• розширення сфери застосування безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток;

• удосконалення нормативно-правової бази, що регулює функціонування платіжних систем та використання платіжних карток;

• забезпечення безпеки здійснення безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток, у т. ч. шляхом застосування смарт-карток;

• запровадження нових технологій у системах масових безготівкових розрахунків;

• удосконалення регулювання правовідносин учасників безготівкових розрахунків платіжними картками;

• здійснення емісії та еквайрингу (діяльність щодо технологічного, інформаційного обслуговування торговців та виконання розрахунків з ними за операції, які здійснені із застосуванням спеціальних платіжних засобів) платіжних карток у банках, закладах торгівлі, громадського харчування та послуг;

• розвиток виробництва платіжних терміналів, банківських автоматів, інших технічних і програмних засобів (компонентів платіжних систем), які використовуються в платіжних системах;

• прискорення розроблення технологій з використанням смарт-карток у системах масових безготівкових розрахунків, гармонізованих з міжнародними стандартами;

• підвищення рівня захисту прав держателів платіжних карток тощо.