Цивільне право України - Дзера О.В. - Правова природа та зміст повноважень представника

Представник діє в рамках наданих йому повноважень. Тому обов'язковою умовою будь-якого представництва є наявність у представника повноважень.

За характером походження повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговане представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок будь-якої особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Повноваження реалізується представником у відносинах з третіми особами.

За змістом повноваження складаються з двох суб'єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним, спрямованим проти особи, яку представляють. Абсолютне право представника включає в себе: (1) можливість вчинення певних юридичних дій від імені, в інтересах і за рахунок особи, яку представляють і (2) можливість вимагати від особи, яку представляють, своїх контрагентів і будь-яких інших осіб не змішувати його юридичну сферу (представника) з юридичною сферою особи, яку представляють. Центром ваги відносного права представника є: (1) можливість розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, настають для особи, яку представляють; (2) можливість вимагати від особи, яку представляють, відшкодування всіх необхідних витрат, понесених ним у процесі здійснення представництва.

Повноваження представника виражаються безпосередньо в праві особи, яку представляють, виступати від чужого імені. Це означає, що обсяг прав на виступ від імені іншої особи визначається отриманими представником повноваженнями. Повноваження представника можуть бути визначені конкретно, шляхом перелічення довірених йому дій, або в загальному вигляді, з передачею представнику загальних повноважень на вчинення правочинів від імені особи, яку представляють. У цьому випадку представник може вчиняти будь-які дії, які могла би вчинити сама особа, яку представляють, якщо їх вчинення не суперечить сутності представництва та підставам його виникнення.

Вчинення правочинів з перевищенням повноважень

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Важливе юридичне значення має питання відмежування термінів "перевищення повноважень" і "відсутність повноважень". Особа діє з перевищенням повноважень, якщо представник має повноваження на вчинення правочину, але вчиняє правочин з відхиленням від змісту та обсягу повноважень. Повноваження представника відсутні, коли особа не має будь-яких повноважень, а тому не набуває статусу представника в цілому.

У цьому зв'язку актуальною є проблема припустимості застосування положень ч. 2 ст. 241 ЦК у випадках вчинення правочинів за відсутності повноважень. Ця норма не є новелою вітчизняного цивільного законодавства. Таке саме правило, як і в ст. 241 ЦК, містилося в ст. 63 ЦК УРСР 1963 р. Його вважали за можливе застосовувати у випадках вчинення правочинів не тільки з перевищенням повноважень, а й при вчиненні правочинів за відсутності повноважень. Коментатори чинного ЦК України небезпідставно вважають, що таке тлумачення ст. 63 раніше чинного ЦК було б поширювальним, а тому неправильним. З огляду на відсутність усталених традицій тлумачення та судової практики застосування ст. 241 ЦК заслуговує на підтримку обґрунтована в літературі теза про доцільність звужувального тлумачення цієї норми ЦК. Тому ця стаття має застосовуватись у випадках перевищення своїх повноважень органом юридичної особи, представником, що діє на підставі довіреності, договору тощо. У випадках, коли особа взагалі не мала статусу представника, наступне схвалення вчинених нею правочинів є неможливим. У таких випадках підлягають застосуванню статті 1158-1160 ЦК.

Іншими словами, за відсутності повноважень у представника вчинений ним правочин для особи, яку представляють, є неукладеним. Інший наслідок настає у випадках, коли правочин, вчинений особою, яку представляють, вкладається в рамки її повноважень, зокрема визначених у її довіреності, але суперечить попередній домовленості особи, яку представляють, із третьою особою. Наприклад, договором господарського товариства з третьою особою передбачено, що керівник його філії матиме право купувати від імені юридичної особи лише інструменти для ремонту транспорту. Тому правочин, за яким філією куплено вантажний автомобіль, буде визнаний відповідно до ст. 232 ЦК недійсним, оскільки третя особа знала про відповідні обмеження.

Отже, правочин вважається укладеним представником із перевищенням повноважень, якщо на момент вчинення правочину наявних у представника повноважень недостатньо для його вчинення. Такий правочин має бути визнаний недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону відповідно до ч. 2 ст. 203 і ст. 215 ЦК. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено правочин, знала або мала знати про відсутність у представника повноважень на укладення правочину, грунтується на обов'язку сторони перевіряти такі повноваження.

При вирішенні спору з приводу укладеного представником правочину, в якому не згадується ім'я особи, яку представляють (наприклад, коли правочин укладає керівник філії банку від свого імені), необхідно визнавати такий правочин укладеним від імені юридичної особи з огляду на те, що представник має відповідні повноваження, але в тексті правочину помилково відсутні вказівки на те, що його укладено від імені юридичної особи.

Правові наслідки недійсності такого правочину визначаються відповідно до положень ст. 216 ЦК.

Відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦК вчинення представником правочину із перевищенням повноважень створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення правочину цією особою. Схвалення може бути здійснене як у письмовій формі (наприклад у вигляді листа), так і шляхом вчинення конклюдентних дій. Таке схвалення має бути здійснене в межах нормального необхідного строку при вчиненні правочину.

Діями, що свідчать про наступне схвалення правочину, можуть бути будь-які дії фізичної особи, від імені якої виступає представник, або органу юридичної особи, від імені якої виступав представник.

Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо позичальник за договором, укладеним від його імені представником, сплачує проценти за користування позикою або вчинив інші дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Це може бути також лист, в якому прямо зазначається на схвалення правочину. Сплата грошової суми за правочином, передання товарів на виконання правочину, інший спосіб виконання правочину також можуть бути кваліфіковані як схвалення правочину за умови, якщо дії щодо схвалення правочину здійснюються фізичною особою, від імені якої представник здійснив правочин з перевищенням повноважень, або органом юридичної особи. Тому прийняття виконання саме по собі не завжди означає схвалення правочину, що виконується. Завідувач комори чи комірник зазвичай має право прийняти товар, що доставлений поставщиком, без вказівки керівника (органу юридичної особи). Такий спосіб прийняття виконання не може кваліфікуватись як наступне схвалення правочину, що вчинений з перевищенням повноважень, бо дії на виконання правочину здійснила особа, що не має права на його вчинення. Не може оцінюватись як наступне схвалення правочину і видача довіреності на одержання цінностей, якщо вона відповідно до п. 4 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей і на одержання цінностей (затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. № 99) підписана не керівником (органом юридичної особи), а іншою посадовою особою, що не має статусу органу юридичної особи. З іншого боку, підписання такої довіреності органом юридичної особи повинне кваліфікуватись як наступне схвалення правочину.