Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 3. Європейські традиції приватного права

Оскільки європейські правові системи звичайно пов'язують з належністю до східної або західної традиції права, попереднього роз'яснення потребують два ключових поняття: І) система "Схід- Захід"; 2) традиція права.

Суть конструкції "Схід - Захід" полягає у виокремленні двох магістральних шляхів соціоісторичного розвитку. При цьому "Схід" або "Орієнт" характеризується такими рисами:

o пріоритет колективних, громадських, державних інтересів над індивідуальними;

o значне одержавлення економічного життя, що має наслідком відсутність або недорозвиненість інституту приватної власності;

o соціально-політичний монізм, що зумовлює нерідко авторитарний, а, іноді, деспотичний чи навіть, у деяких випадках, теократичний тип влади;

o егалітарна і регламентаційна соціальна етика;

o етико-нормативна і суспільно-легіслативна функція релігії (властива усім східним конфесіям - іудаїзму, ісламу, конфуціанству, російському православ'ю тощо). Ця функція може також виконуватися державною ідеологією чи вченням, що заміняє релігію.

Для "Заходу" ("Окциденту") характерні:

o визнання інтересів приватної особи однією з найважливіших цінностей цивілізації;

o потужний інститут приватної власності, що відіграє вирішальну роль в економічному житті, яке ґрунтується на ринкових засадах;

o соціально-політичний плюралізм, розподіл влади, самоврядування, світський характер влади;

o конкурентна і персоналістична соціальна етика;

o відокремленість релігії від державних інституцій, відносна самостійність церкви.

Таким чином, ці два поняття характеризує низка відмінностей. При цьому має значення не тільки механічний, формальний поділ Європи за географічними координатами, відповідно до якого Польщу, наприклад, можна віднести до "Сходу", а розподіл за світоглядом, культурою, організацією суспільства тощо - усього того, що становить у сукупності цивілізацію.

Що стосується поняття "традиція геравз", то остання тлумачиться як правові цінності, категорії, інститути, норми, котрі протягом століть свідомо передаються від покоління до покоління.

Західноєвропейська традиція права - це ті правові ідеї, поняття, категорії та інститути, котрі ґрунтуються на світогляді, культурі і ментальності західноєвропейської локальної цивілізації і свідомо передаються як її правові цінності від покоління до покоління.

Для західноєвропейської традиції права властивим є те, що:

1) існує відносно чітка межа між правовими та іншими інституціями. Це означає, зокрема, що хоч політика і мораль можуть визначати закон, але вони не тлумачаться як сам закон, як це має місце в деяких інших культурах;

2) управління правовими інституціями доручається спеціальному корпусу людей, які займаються правовою діяльністю на професійній основі і для цього спеціально дістають юридичну освіту,

3) сума юридичних знань, отримана фахівцями, знаходиться в діалектичній єдності з правовими інституціями;

4) закон сприймається як цілісна система, "організм", який розвивається у часі, через століття і покоління;

5) життєздатність системи права грунтується на впевненості суспільства в довговічному характері права;

6) розвиток права є не тільки пристосуванням старого до нового. Право не просто продовжується, а має історію;

7) історичність права пов'язана з усвідомленням його переваги над політичною владою;

8) співіснування і змагання всередині одного суспільства різних юрисдикцій. Саме цей плюралізм робить переваги закону необхідними і можливими (Г. Дж. Берман).

Східноєвропейська традиція права - це процес формування і розвитку правових цінностей, що ґрунтуються на світогляді і ментальності східноєвропейської локальної цивілізації і свідомо передаються у ній від покоління до покоління.

Головні риси східноєвропейської традиції права полягають у такому:

1) обмеженість світоглядного підґрунтя права, як правило, християнським вченням у його православній або аналогічній інтерпретації;

2) схильність до тлумачення права як позитивного закону, зміст якого зумовлений не стільки природними приписами, скільки потребами суспільства, котрі в кінцевому підсумку краще за всіх знає держава (монарх, диктатор, одноосібний лідер), що втілює їх у законодавчих настановах;

3) організація і проведення законотворчих, систематизаційних, дослідницьких та інших робіт в галузі права за "ініціативою зверху";

4) обмеженість творчого пошуку правознавців і, як результат, - втрата авторитету і значення юриспруденції;

5) тенденція до обмеження "надмірного" розширення сфери приватноправового регулювання, прагнення забезпечити максимально можливі контроль і втручання держави у відносини приватних осіб. В результаті приватне право виявляється "розбавленим" публічно-правовими нормами і нерідко тлумачиться як "господарське" або інше;

6) недостатньо чітке розмежування правових інститутів і інституцій з одного боку, і державних інституцій іншого типу (наприклад, адміністративних, управлінських установ), - з іншого;

7) відсутність теоретично обґрунтованої і визнаної офіційно концепції наступництва права взагалі і приватного права, зокрема, в межах однієї держави або цивілізації. Внаслідок цього таке явище як рецепція права відбувається в латентних формах, має обмежений і непослідовний характер;

8) акцентування уваги, головним чином, не на правах, а на обов'язках учасників цивільних відносин (Є. Харитонов).