Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 12. Опіка та піклування

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК).

Разом з тим крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі стосовно 2 груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, - неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб.

Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є виховання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також захист особистих і майнових інтересів цих дітей.

Стосовно повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлюються для захисту їх особистих і майнових прав, якщо вони за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, а також піклуватися про створення необхідних їм побутових умов, здійснювати за ними догляд, забезпечувати їхнє виховання, навчання та розвиток, а у необхідних випадках і лікування (ст.ст. 67, 69 ЦК, ст. 249 СК).

Згідно зі ст. 56 ЦК органи, на які покладено здійснення опіки і піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

Сьогодні перелік органів опіки і піклування передбачений п. 1.3 і п. 1.4 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88. Відповідно до цього акту опіка і піклування встановлюються державною адміністрацією районів, районів в містах Києві і Севастополі, виконавчими комітетами міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Згідно зі ст. 58 ЦК опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, має врахувати її бажання.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна тощо.

Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі. Опікун зобов'язаний дбати про збереження цього майна, може здійснювати за рахунок цього майна витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного.

Проте опікуни не несуть обов'язків з утримання своїх підопічних. На такі цілі витрачається пенсія, що одержується на підопічного, аліменти, інші доходи від його майна тощо.

Опікун, як правило, має проживати разом з підопічним (п. 4.3 Правил опіки та піклування).

Опікун є представником підопічного. Він діє від його імені і у його інтересах. Оскільки малолітні особи можуть самостійно вчиняти тільки дрібні побутові правочини, а недієздатні особи взагалі не мають права вчиняти їх, від імені малолітньої особи опікун вчиняє правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а від імені особи, визнаної недієздатною, вчиняє будь-які правочини.

Разом з тим закон обмежує опікуна у можливості вчиняти низку правочинів від імені підопічного.

Зокрема, опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 68 ЦК опікун, його дружина, чоловік, а також близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договори, крім:

1) договорів дарування на користь підопічного (тобто тих, за якими йому безоплатно і безумовно передається майно у власність);

2) договорів позички на користь підопічного (тобто тих, за якими він безоплатно отримує майно у тимчасове користування).

Деякі правочини з майном підопічного опікун не може здійснювати без дозволу органів опіки і піклування:

1) відмовлятися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

Аналізуючи ст. 71 ЦК, де містяться зазначені обмеження, можна

зробити висновок, що тут зазначаються два випадки укладення правочинів опікуном:

1) договори та інші правочини, що характеризуються певними матеріальними фактами: факт відмови від майнових прав підопічного, факт видачі письмового зобов'язання від імені підопічного, факт укладення договору, що потребує певної форми. При цьому не має значення цінність майна, щодо якого такі фактичні обставини мали місце;

2) договори з цінним майном (незалежно віл їхньої форми);

У першому випадку достатньо встановлення факту вчинення правочину, передбаченого пунктами 1-3 ч. 1 ст. 71 ЦК. Його наявність свідчить про порушення закону і тягне недійсність правочину (ст. 215 ЦК).

У другому випадку суд має встановити, чи є майно "цінним". Оскільки закон не містить будь-яких критеріїв "цінності майна", при вирішенні цього питання, очевидно, має враховуватися не лише його вартість у грошах, але й цінність як культурної, духовної спадщини тощо.

Крім опіки над фізичною особою, опіка відповідно до ст. 74 ЦК може бути встановлена також над майном. Це можливо у таких випадках:

1) якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості;

2) якщо існує необхідність опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме (ст. 44 ЦК);

3) якщо це передбачено спеціальним законом.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст. 59 ЦК).

Піклування встановлюється над неповнолітніми фізичними особами, тобто особами у віці від 14 до 18 років, що позбавлені батьківського піклування, і фізичними особами, обмеженими в дієздатності.

Оскільки неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти тільки правочини, зазначені в ч. 1 ст. 32 ЦК, а особа, обмежена в цивільній дієздатності, може вчиняти тільки дрібні побутові правочини, піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітніми особами й особами, обмеженими в цивільній дієздатності, правочинів, котрі вони не можуть вчиняти самостійно. Піклувальник також зобов'язаний вживати заходів для захисту цивільних прав та інтересів підопічного (ч. З ст. 69 ЦК).

Опіка і піклування можуть встановлюватися судом або органами опіки і піклування.

Згідно зі ст. 60 ЦК суд встановлює опіку над фізичною особою в разі визнання її недієздатною, а також над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування та піклування, над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності, над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування. Положення, відповідно до якого суд встановлює опіку у випадку визнання особи недієздатною і піклування у випадку визнання особи обмежено дієздатною, пояснюється тим, що ці справи розглядаються в порядку окремого провадження судом з обов'язковою участю представника органів опіки і піклування. При призначенні опікуна чи піклувальника сул повинний врахувати висновок органів опіки і піклування. Позбавлення батьківських прав також відбувається в судовому порядку. Тому суд, визнавши, що діти позбавлені батьківського піклування, установлює над дітьми до 14 років (малолітніми) опіку і над дітьми від 14 до 18 років (неповнолітніми) - піклування.

Згідно зі ст. 61 ЦК встановлення опіки та піклування у адміністративному порядку (органом опіки та піклування) має місце, коли йдеться про опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків встановлених частинами 1 та 2 ст. 60 ЦК.

Призначення конкретного опікуна або піклувальника проводиться органом опіки та піклування. При цьому враховується, що відповідно до положень ст. 64 ЦК опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були відновлені;

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. (Випадки такої поведінки передбачені, наприклад, пунктом 3.2 Правил опіки та піклування, де зазначається, що не можуть бути опікунами чи піклувальниками особи, які є на обліку чи лікуються в психоневрологічних і наркологічних закладах; особи, які раніше були опікунами чи піклувальниками, і з їхньої вини опіка чи піклування були припинені; особи, засуджені за здійснення тяжкого злочину).

Окремими випадками опіки та піклування є встановлення цих відносин, коли опікун або піклувальник потрібні, але не призначені:

1) тимчасове виконання функцій опікуна (піклувальника). їх до призначення опікуна або піклувальника над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки і піклування;

2) постійне виконання таких функцій замість опікуна або піклувальника. Воно може мати місце щодо фізичної особи, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, і над якою не встановлено опіку або піклування або не призначено опікуна чи піклувальника. За таких умов опіку або піклування над цією фізичною особою здійснює зазначений заклад (ст. 66 ЦК).

Опікуни і піклувальники призначаються переважно з числа осіб, що знаходяться у родинних стосунках з підопічним. Тому, як правило, обов'язки з опіки і піклування виконуються безоплатно. Разом з тим ст. 73 ЦК передбачає, що Кабінет Міністрів України визначає підстави виникнення права на оплату послуг опікуна і піклувальника, розмір і порядок їх виплати. У зв'язку з цим варто звернути увагу на колізію норм ЦК та СК, яка виникає у зв'язку з тим, що ч. 5 ст. 249 СК передбачає безоплатність виконання обов'язків опіки та піклування над дитиною (принагідно, тут виникає питання, чи означає це положення СК, що опіка над недієздатним має бути оплатною).

Як здається, принциповий висновок має ґрунтуватися на врахуванні оцінки ЦК як основного акту цивільного законодавства (ст. 4 ЦК). Отже, при вирішенні цього норми ЦК переважають над положеннями СК.

Звільнення опікуна та піклувальника від виконання їхніх обов'язків можливе за однією з 2 підстав:

1) за заявою опікуна або піклувальника;

2) за заявою органу опіки та піклування.

Крім того, піклувальник може бути звільненим від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.

Залежно від підстав звільнення від обов'язків опікуна (піклувальника) закон визначає порядок такого звільнення.

1. Опікун або піклувальник можуть бути за їхньою заявою звільнені від виконання цих обов'язків органом опіки та піклування.

Така заява має бути розглянута протягом одного місяця від дня її подачі. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

Пункт 5.1 Правил опіки та піклування передбачає можливість звільнення від виконання обов'язків опікунів і піклувальників на їхнє прохання, за умови, що орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного визнає, що прохання викликане поважною причиною. Припускається, що "поважність" причини встановлює орган опіки і піклування.

У разі, коли органи опіки і піклування відмовлять у задоволенні прохання про звільнення від обов'язків опікуна чи піклувальника, їхня відмова згідно ч. 2 ст. 79 ЦК може бути оскаржена до відповідного органу, якому підпорядковані органи опіки і піклування, або до суду.

2. За заявою органу опіки та піклування звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника може суд - у разі невиконання нею своїх обов'язків, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

3. За заявою особи, над якою встановлено піклування піклувальник звільняється від виконання своїх обов'язків та повноважень органом опіки та піклування.

Припинення опіки можливе з таких підстав:

1. У разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам), про що орган опіки і піклування приймає відповідне рішення.

2. У разі досягнення підопічним 14 років. При цьому особа, яка виконувала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.

3. У разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. У цьому випадку рішення суду про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи є підставою для рішення органу опіки і піклування про припинення опіки (ст. 76 ЦК).

4. У разі смерті опікуна або підопічного (п. 5.4 Правил опіки та піклування).

Підставами припинення піклування є:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрація шлюбу неповнолітньою особою;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4) поновлення судом цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена (ст. 77 ЦК);

5) смерть підопічного або піклувальника (п. 5.5 Правил опіки та піклування).

Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування

Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, у тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.

Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду (ч. 2 ст. 79 ЦК, ст. 17 КАС).

Частина 1 ст. 79 ЦК передбачає право зацікавлених осіб, у тому числі родичів підопічного, оскаржити дії опікуна до органів опіки і піклування або до суду. Слід вважати, що зацікавлені особи мають право оскаржити дії не тільки опікуна, але і піклувальника.

Особливим видом відносин у галузі опіки та піклування є передбачений ст. 78 ЦК "інститут помічників", призначення яких полягає у наданні дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків. Специфіка цього інституту полягає в тому, що "помічник" не є піклувальником у точному значенні слова, оскільки призначається для надання допомоги повністю дієздатній фізичній особі і на її прохання (за її вибором).

За своїми ознаками, юридичними властивостями інститут "помічництва" грунтується на договорі доручення. Разом з тим з врахуванням специфіки суб'єкта, якому надається помічник (це завжди дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки) та специфіки оформлення відповідних відносин у ЦК ці норми вміщені у главі "Опіка та піклування".

Помічник призначається на прохання дієздатної особи, яка внаслідок стану здоров'я має право обрати собі помічника. Ним може бути дієздатна фізична особа. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.

Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належить фізичній особі, яка потребує допомоги.

Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.

Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.

Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено домовленістю сторін.

Помічник може бути в будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються.