Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права

Традиційно речі розглядаються як головний, найпоширеніший об'єкт цивільних прав.

Відлуння цього підходу помітне й у вітчизняному цивільному законодавстві. Наприклад, розділ III Загальної частини ЦК 1922 р. називався "Об'єкти права (майно)" і, ототожнюючи поняття "об'єкти права" та "майно", містив виключно норми, присвячені речам (майну). У розділі ІІІ книги 1 ЦК 2003 р. "Об'єкти цивільних прав" речам присвячено 20 (ст.ст. 179-198) із 25 статей, що містяться у цьому розділі. Проте сьогодні цього недостатньо, адже ст. 1 ЦК говорить, що "цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові (цивільні) відносини...", тобто немайновим відносинам надається пріоритет перед майновими. Можна припустити, що в міру розвитку концепції цивільного права України як права приватного акценти у цій галузі будуть змішуватися, а відтак, різним видам об'єктів цивільних прав увага буде приділятися більш рівномірно.

Визначення речей як об'єктів правовідносин викликає складність.

Наприклад, ст. 179 ЦК визначає річ як предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Проте таке визначення, очевидно, потребує поширювального тлумачення. Адже ст. 177 ЦК серед різновидів речей називає майно та майнові права, а ст. 190 ЦК вказує, що поняттям "майно" охоплюються також майнові права та обов'язки. Цілком очевидно, що ні "майнові права", ні "майнові права та обов'язки" не можуть бути віднесені до "предметів матеріального світу", як на те орієнтує визначення речі, що вміщене у ст. 179 ЦК. У визначенні речей за ЦК відчувається деякий вплив ЦК Німеччини (BGB), згідно з § 90 якого речами у сенсі закону визнаються лише матеріальні предмети. Проте запозичення тут, можливо, і не було, оскільки BGB послідовно не згадує ні майнові права, ні майно як об'єкт цивільних прав.

З проблемою визначення речей правознавці стикалися ще з прадавніх часів. Давньоримські правознавці бачили вихід з цієї ситуації у дуже широкому визначенні .речей (речі - це частина світу, відокремлена або не відокремлена від інших частин), яке доповнювалося і конкретизувалося детальними класифікаціями за різними підставами. Зокрема, майнові права та обов'язки позначалися як "res incorporales" (безтілесні речі - ті, що не мають матеріального субстрату) на відміну від "res corporales" (тілесні речі - такі, що мають матеріальний субстрат). Думається, що такий підхід є виправданим і зараз, що підтверджується визнанням поділу речей на тілесні та безтілесні у концепції права і цивільному законодавстві багатьох країн (наприклад, ст. 841 ЦК Латвії 1991 р., ст. 899 ЦК Квебеку 1991 р.).

Об'єктами цивільних прав (правовідносин) можуть бути лише оборотоздатні речі.

Тобто, у разі, коди йдеться про речі як об'єкти цивільних прав, маємо враховувати, що щодо речей, вилучених з цивільного обігу, цивільні права і обов'язки виникати не можуть (це сфера дії не приватного, а публічного права), а отже, вони не можуть бути й об'єктами цивільних правовідносин. Якщо йдеться про те, що майно знаходиться у "винятковій власності держави", то це ще не означає, що ми маємо справу з приватноправовою (цивільно-правовою) категорією "право власності". Адже поняття "виняткова власність" Є категорією публічно-правовою, а не приватноправовою і знаходиться за межами сфери дії цивільного права. З цих міркувань речі, що вилучені з обігу і знаходяться у власності (винятковому володінні або розпорядженні) держави, не можуть бути визнані об'єктами цивільних прав (правовідносин).

Таким чином, об'єктами цивільних прав можуть бути тільки речі, що знаходяться у цивільному обігу (повністю або частково оборотоздатні), і логічно буде іменувати їх "речами приватного права".

Отже, визначивши речі приватного права як предмети, властивості та відносини, що мають матеріальний зміст і охоплюються сферою дії цивільного права, доповнимо це визначення характеристикою окремих видів речей.

1. Важливим критерієм поділу речей є їхній правовий режим. Його значення пояснюється тим, що ЦК, встановлюючи правила поведінки суб'єктів цивільного права при використанні тієї або іншої речі, тим самим визначає цивільно-правові межі та умови використання речі, тобто її "правовий режим". Отже, цей термін є умовним і означає не властивості речі, а визначає, якою має бути поведінка людей щодо речі. Правовий режим речей є однією з головних підстав їх класифікацій, необхідних при визначенні обсягу і змісту прав та обов'язків учасників цивільних відносин.

За правовим режимом речі приватного права поділяються на:

а) речі, які вільно перебувають у цивільному обігу;

б) речі, обмежені у обігу (обороті).

До речей, обмежених у обігу (обороті) належать речі, що перераховані у затвердженому постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. № 2471-ХІІ Спеціальному порядку набуття права власності громадянами на окремі види майна. До них належать: вогнепальна гладкоствольна мисливська і нарізна зброя, газові пістолети, револьвери і набої до них, радіоактивні речовини, а також пам'ятки мистецтва і культури. Право власності на ці речі фізичні особи можуть набувати лише за наявності відповідного дозволу органів МВС, Мінкультури тощо.

Речі, що вільно перебувають у цивільному обігу.

Такі речі можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої. Вони можуть бути об'єктами різноманітних абсолютних і відносних цивільних правовідносин і належати будь-яким суб'єктам цивільного права.

2. Залежно від можливості пересування у просторі речі можуть бути поділені на рухомі та нерухомі.

У свій час цей поділ нехтувався радянською правовою доктриною як буржуазний і такий, що не має практичного значення. Проте у ЦК 2003 р., як і інших цивільних кодексах держав, що утворилися на пострадянському просторі, нерухомість та рухомість розрізняється достатньо послідовно.

Так, ст. 181 ЦК до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) відносить земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном. Реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства "бюро технічної інвентаризації" відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5.

Крім того, згідно зі ст. 18| ЦК режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Тут йдеться не про зміну фізичної сутності речей, а про надання їм певного правового режиму. Реєстрація повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання, космічних об'єктів уповноваженими на це органами не замінює реєстрацію прав на них як на нерухомість (ст. 182 ЦК).

ЦК передбачає можливість поширення режиму нерухомості на інше майно, крім вказаного вище, але тільки шляхом прямого припису закону.

Особливостями правового режиму нерухомості є:

- державна реєстрація речових прав на нерухомість, обмеження х прав, їх виникнення, переходу та припинення (ст. 182 ЦК);

- встановлення зобов'язань, предметом яких є нерухомість, за місцем знаходження цього майна;

- набуття права власності на новостворене майно або права власності за договором з моменту затвердження будівництва (створення майна - сі 331) або з моменту реєстрації (ст. 334 ЦК);

- особливий порядок набуття права власності на безхазяйну річ (ст. 335 ЦК);

- більш тривалі строки набувальної давності щодо нерухомого майна (ст. 344 ЦК);

- спеціальні правила укладення правочинів з нерухомістю (нотаріальна форма, державна реєстрація тощо).

Рухомими речами визнаються речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Зокрема, рухомим майном визнаються речі, в тому числі гроші та цінні папери, які прямо не віднесенні законом до нерухомості.

Рухомі речі, як правило, можуть відчужуватися без дотримання будь-яких ускладнених формальностей. Права на рухомі речі, за загальним правилом, не підлягають державній реєстрації. Законом може бути передбачена необхідність такої реєстрації для окремих видів рухомого майна (наприклад, реєстрація автотранспорту).

3. Залежно від здатності речей зберігати при подрібненні свою суть вони поділяються на подільні й неподільні.

Згідно зі ст. 183 ЦК подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Тобто, подільна річ - це така річ, частини якої відповідають тому ж призначенню, що і сама річ у цілому до її поділу. Наприклад, поділ на частини яблука не змінює його споживчого призначення, оскільки кожна частина може бути використана так само, як і яблуко в цілому.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Іншими словами, неподільними вважаються речі, які внаслідок їх поділу втрачають своє колишнє призначення, або неадекватно втрачають свою цінність. Так, неподільною річчю можна вважати письмовий стіл, стілець тощо.

Неподільними слід також вважати складні речі, що становлять комплекс нібито самостійних предметів, але пов'язаних загальним господарським або іншим призначенням (меблевий гарнітур, кавовий сервіз тощо). До складних речей належать і всі парні речі: взуття, рукавички, лижі та інші.

Характеристика складних речей міститься в ст. 188 ЦК, яка встановлює, що складною річ вважається тоді, коли кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням.

Для складної речі притаманні наступні ознаки:

- вона є сукупністю речей (бібліотека тощо);

- частини, з яких складається складна річ, фізично не пов'язані між собою;

-- сукупність речей утворює єдине ціле, яке використовується за загальним призначенням;

- кожна з частин, яка є елементом складної речі, може використовуватися самостійно за тим самим призначенням, що й у складі сукупності.

Слід, однак, враховувати, що зазначені ознаки є загальним правилом. Учасники конкретного правочину можуть за згодою розглядати будь-яку сукупність речей як складну річ - окремий об'єкт цивільних прав.

Правове значення класифікації речей на подільні і неподільні виявляється як у правовідносинах власності, так і в зобов'язальних правовідносинах. Так, при поділі майна, що перебуває у спільній власності, неподільна річ не підлягає подрібненню. Така річ або продається, і розподілу підлягають отримані за неї гроші, або зберігається за одним з власників із наданням іншому грошової або іншої компенсації. Залежно від подільності і неподільності речі визначається також частковий або субсидіарний характер зобов'язання, що виникає з приводу цієї речі.

4. Залежно від можливості індивідуалізації речей вони поділяються на визначені індивідуальними і родовими ознаками (ст. 184 ЦК).

Речі, визначені індивідуальними ознаками - це речі, які мають тільки їм властиві ознаки, що дозволяють відмежувати їх від всіх інших речей (схожих і несхожих на них), індивідуально-визначені речі є незамінними. Тому загибель індивідуально визначеної речі не з вини боржника звільняє його від передачі її уповноваженій особі, в той час як випадкова загибель родової речі, за загальним правилом, не звільняє особу від виконання обов'язку з її передачі. Як зазначали давньоримські юристи: "Generis non pereunt". Тобто, родова річ не гине, оскільки може бути замінена іншою в зв'язку з тим, що є інші речі того ж роду.

До родових речей належать речі, що мають ознаки, властиві усім речам того ж роду. Родові речі в цивільному обігу характеризуються такими ознаками, як кількість, міра, вага тощо. При цьому вони не виділяються з низки подібних їм речей якимись специфічними ознаками (наприклад, індивідуалізованою упаковкою, спеціальним оформленням кожного примірника тощо). Коли сторони договору визначають предмет родовими ознаками, то вони, як правило, не надають значення тому, які конкретно речі з однотипних будуть передаватися при виконанні зобов'язання.

Правове значення вказаного поділу полягає втому, що об'єктом одних цивільних правовідносин можуть бути тільки індивідуально-визначені речі (наприклад, в договорі майнового найму), а об'єктом інших - тільки речі, що визначені родовими ознаками (в договорі позики, біржових операціях). Деякі договори можуть укладатися як щодо індивідуально-визначених, так і щодо родових речей (купівля-продаж, міна, дарування тощо).

5. Залежно від характеру використання споживчих якостей речей їх можна розділити на такі, що споживаються, і такі, що не споживаються (у ст. 185 ЦК вони іменуються "споживні" та "неспоживні").

Речі, що споживаються (споживні), - це такі речі, які в процесі їх використання втрачають свою фізичну суть повністю або частинами, а також речі, які в процесі використання перетворюються на іншу річ (наприклад, випічка хліба з борошна). Разом із тим "речі, що споживаються", не слід ототожнювати з "предметами споживання", під якими розуміють речі, призначені задовольняти споживчий попит.

До речей, що не споживаються (неспоживних), належать речі, які при їх використанні втрачають свої споживчі властивості поступово, протягом порівняно тривалого часу (наприклад, машини, обладнання, житлові будинки). Іншими словами, неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Значення цього поділу полягає в тому, що деякі правочини можуть укладатися тільки щодо речей, що не споживаються (наприклад, договір майнового найму), інші - лише щодо речей, що споживаються (договір позики). З цих властивостей слідують також вимоги щодо належного використання, наприклад, орендованого майна, яке після .закінчення терміну договору має бути повернене в справному стані з урахуванням нормальної амортизації. Тобто, допускається часткове погіршення речі, що не споживається, але в межах природної втрати якості.

Разом з тим предметом більшості договорів можуть бути як речі, що споживаються, так і речі, що не споживаються (міна, дарування, купівля-продаж, зберігання тощо).

6. Залежно від господарського значення речі можуть бути поділені на головні і другорядні.

Головна річ становить основний інтерес як об'єкт цивільних прав, другорядна - виконує допоміжні, обслуговуючі функції.

З урахуванням характеру зв'язку між головною річчю і речами другорядними, останні можуть мати різні позначення.

Так, якщо головна річ і другорядна пов'язані фізично, речі іменуються складовими частинами головної речі і визначаються як "все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення". Наприклад, двері є складовою частиною будинку, колесо - складовою частиною майна тощо

При переході права на річ, її складові частини не підлягають відокремленню (ст. 187 ЦК).

Якщо між головною річчю і другорядною існує юридичний зв'язок, тобто, другорядна річ призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, вона є і. приналежністю.

Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 186 ЦК). При укладанні договору купівлі-продажу картини, скрипки покупцеві передаються, відповідно, рама, смичок, якщо сторони не домовлялись про інше.

Приналежність не можна ототожнювати із запасними частинами, призначеними для заміни складових деталей головної речі, що вийшли з ладу.

Якщо між головною і другорядними речами є економічний зв'язок, останні іменуються продукцією, плодами і доходами.

Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю, вони можуть бути фактичними чи природними (наприклад, урожай із земельної ділянки) або юридичними (орендна плата за передане у найом майно).

Плоди - це природний результат органічного розвитку тварин і рослин. До них належать фрукти, приплід худоби та птиці та продукти, які вони надають (яйця, молоко). Продукція - це майно, отримане в результаті цілеспрямованого використання речі (виготовлені товари, побудований будинок). Доходи - це грошові та інші надходження, яке дає майно від використання в цивільному обігу (орендна плата, проценти, які нараховуються на вклад).

Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 189 ЦК). Наприклад, закон встановлює виняток із загального правила про повну належність доходів власнику речі щодо випадків віндикації речі у добросовісного набувача (ч. 2 ст. 390 ЦК).

Особливим різновидом речей є гроші (грошові кошти).

Гроші становлять особливий різновид рухомого майна. Вони найчастіше виступають як законний платіжний засіб у оплатних договорах, але можуть бути також предметом деяких цивільно-правових правочинів (заповіту, договорів позики, дарування, кредитних договорів тощо).

Відповідно до ст. 192 ЦК законним платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Визнання гривні законним платіжним засобом означає, що вона може слугувати засобом платежу в зобов'язаннях незалежно від згоди кредитора. При цьому застосовуються два способи платежу - готівкою і шляхом безготівкових розрахунків. При платежах готівкою засобом платежу є грошові знаки, що передаються одним суб'єктом іншому за товари, роботи, послуги тощо. При безготівкових розрахунках використовуються цифрові записи про грошову масу, що перебуває в обігу. При цьому певна грошова сума списується з рахунку однієї особи і зараховується на рахунок іншої.

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися шляхом використання платіжних доручень, чеків, акредитивів, платіжних вимог, векселів, депозитних сертифікатів, пластикових карток, банків тощо.

Різновидом речей є також валютні цінності, понять; та порядок використання яких визначається спеціальним законодавством. Зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютої о 1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" до валютних цінностей віднесені: 1) валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України; 2) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України; 3) іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України; 4) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; 5) банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів. Зазначеним Декретом, а також іншими актами цивільного законодавства визначається порядок вчинення правочинів із зазначеними валютними цінностями. Зокрема, на території України купівля і продаж іноземної валюти провадиться через уповноважені банки в порядку, встановленому НБУ. Правочини купівлі-продажу іноземної валюти можуть здійснюватися на внутрішньому валютному ринку України безпосередньо між уповноваженими банками, а також через валютні біржі.