Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 11. Строки захисту цивільних прав. Позовна давність

Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом.

Зокрема, для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності.

Претензійний строк - це встановлений законодавством проміжок часу, протягом якого особа у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про врегулювання суперечки, що виникла між ними. їх дотримання має важливе значення, оскільки надалі від цього залежить можливість позовного захисту. Разом з тим сфера застосування цих строків обмежена і за суб'єктним складом, і за колом відносин (деякі господарські відносини).

Більш загальною є вимога дотримання строку позовної давності, яка стосується всіх учасників цивільних правовідносин.

Позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Значення інституту позовної давності пояснюється низкою причин. Насамперед, обмеження строку для розгляду спору полегшує надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їхніми учасниками. Нарешті, позовна давність стимулює активність учасників цивільного обігу в здійсненні прав і виконанні обов'язків.

З урахуванням значення цього інституту позовна давність встановлена безпосередньо законом і може змінюватися угодою сторін лише у бік збільшення, але не скорочення. Про збільшення строків позовної давності сторони повинні укласти договір, для якого передбачається проста письмова форма (ст. 259 ЦК).

Позовна давність поділяється на 2 види: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність становить 3 роки (ст. 257 ЦК) і застосовується до всіх позовів, окрім тих, для яких законодавцем встановлені спеціальні правила.

Спеціальна позовна давність може встановлюватися законом для окремих вимог. Вона може бути порівняно із загальною позовною давністю: 1) скороченою; 2) подовженою.

1) Скорочена спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

- про стягнення неустойки (штрафу, пені);

- про спростування недостовірної інформації, вміщеної у засобах масової інформації. (У цьому разі позовна давність обчислюється від дня вміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про таке вміщення);

- про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК);

- у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);

- про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);

- у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК);

- про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).

2) Подовжена спеціальна позовна давність, у свою чергу, може бути 2 різновидів: а) 5 років; б) 10 років.

Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Обчислення позовної давності

Оскільки позовна давність є видом строків, при її обчисленні використовуються загальні правила ст.ст. 253-255 ЦК. Правило про обчислення позовної давності сформульоване у ч. 2 ст. 260 ЦК як імперативне. Тобто, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Оскільки і загальна, і спеціальна позовна давність обчислюються роками, то при їх обчисленні використовуються відповідні правила (ст. 254 ЦК). Позовна давність спливає у відповідні місяць та число останнього року строку о 24 годині. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону в місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо закінчення позовної давності припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Крім того, письмові заяви (позовні заяви та ін.) та повідомлення, здані до установ зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст. 255 ЦК).

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК). Наприклад, повернувшись додому з роботи, особа виявляє нестачу речей. З цього моменту вона дізнається про порушення її права власності. Можлива також ситуація, коли існує припущення (презумпція) щодо того, що особа дізналася про порушення права, навіть якщо сам потерпілий не звернув на це уваги. Так, якщо гроші були позичені на 2 місяці і не повернуті до закінчення цього строку, припускається, що кредитор дізнався про порушення свого права на наступний день після закінчення строку договору, хоч би сам він і забув про існування боргу.

Крім того, для окремих випадків порушення цивільних прав законом встановлюються спеціальні правила визначення початку перебігу позовної давності. Зокрема, у частинах 2-6 ст. 261 ЦК визначені такі випадки:

1) перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства;

2) перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;

3) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття;

4) за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;

5) за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;

6) за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Законом можуть бути встановлені й інші винятки із загальних правил, встановлених ЦК для визначення початку перебігу позовної давності.

Варто звернути увагу на те, що згідно зі ст. 262 ЦК заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Зазвичай, перебіг позовної давності є процесом безперервним. Однак протягом цього часу можуть виникнути обставини, що перешкоджають поданню позову. Ці обставини є підставами для зупинення (призупинення), переривання або відновлення позовної давності.

Зупинення позовної давності полягає в тому, що період часу, протягом якого діють обставини, передбачені законом, не зараховується в строк позовної давності. Тобто, враховується тільки час, що минув до і після зупинення позовної давності.

Згідно зі ст. 263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за певних умов подія (непереборна сила). Такою подією може бути стихійне лихо (землетрус) або соціальні явища (страйки тощо);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Мораторій може бути оголошений щодо якогось окремого виду зобов'язань або за всіма зобов'язаннями в цілому. На відміну від непереборної сили, мораторій створює не фактичні, а юридичні перешкоди для подання позову;

3) уразі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. (У цьому випадку позовна давність зупиняється, якщо законодавчий орган виносить рішення про зупинення дії закону або іншого законодавчого акту на якийсь, як правило, визначений час або до прийняття іншого нормативного акту, що регулює відповідні відносини);

4) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил України та інших створених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан (наприклад, у складі миротворчих сил ООН). Проте проходження військової служби в мирний час не зупиняє перебіг строку позовної давності.

Слід зазначити, що вказана обставина є підставою зупинення позовної давності тільки у відносинах, в яких хоча б однією зі сторін є фізична особа. Що стосується відносин між юридичними особами, то для них підставами зупинення позовної давності можуть бути лише непереборна сила, мораторій та зупинення дії закону та іншого нормативного акту.

У разі виникнення зазначених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Варто звернути увагу на те, що на відміну від ЦК 1963 р., який передбачав, що обставини, які тягнуть зупинення позовної давності, мають настати або продовжуватися в останні 6 місяців її перебігу, ЦК 2003 р. такого обмеження не встановлює. Тобто, зазначені в ст. 263 ЦК обставини можуть виникнути в будь-який момент перебігу позовної давності, і це не впливає на визнання їх підставами зупинення позовної давності.

Переривання перебігу позовної давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов'язує переривання, не зараховується в позовну давність, і її перебіг після переривання починається спочатку. Обставини, що переривають перебіг позовної давності, можуть виникнути в будь-який час до її спливу.

Згідно зі ст. 264 ЦК перебіг строку позовної давності переривається:

1) вчиненням особою дії, що свідчить визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (наприклад, часткове повернення боргу, лист з проханням про відстрочку повернення боргу тощо;

2) у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників;

3) у разі пред'явлення особою позову, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позов має бути поданий з дотриманням встановлених вимог до його оформлення та змісту. Якщо ці вимоги порушені, то позов не приймається судом до розгляду або залишається судом без розгляду, що, в свою чергу, не зупиняє перебіг позовної давності (ст. 265 ЦК). '

Проте якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою 6 місяців, вона подовжується до 6 місяців (ч. 2 ст. 265 ЦК).

Наслідки спливу позовної давності традиційно пов'язувалися з втратою права на задоволення позову про захист порушеного права. Разом з тим ст. 267 ЦК передбачає низку нових положень, спрямованих на більш повний захист особи, чиї цивільні права порушені.

Вони полягають, зокрема, в такому:

1) особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності;

2) заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності;

3) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення;

4) якщо суд визнає поважними причини пропущений позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише тоді, коли про її застосування заявлено стороною у спорі, і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Оскільки позовна давність щодо головних та додаткових вимог обчислюється щодо кожної вимоги окремо, може трапитися так, що щодо головної вимоги позовна давність не пропущена, тоді як додаткова вимога (про стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) погашається спливом позовної давності. Однак якщо позовна давність пропущена щодо головної вимоги, вона вважається пропущеною і стосовно додаткової вимоги (ст. 266 ЦК).

Додатковою гарантією для осіб, чиє цивільне право чи інтерес порушені, є встановлення у ст. 268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність. Зокрема, позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (наприклад, за договором банківського вкладу (депозиту) - ст. 1058 ЦК);

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (наприклад, ст.ст. 1162, 1166, 1168 ЦК);

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право (ст. 393 ЦК);

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) - ст. 979 ЦК.

6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Наведений перелік згідно з ч. 2 ст. 268 ЦК не має вичерпного характеру, а отже, інші випадки можуть бути передбачені законом. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, яке не обмежене в часі.

Згідно з пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.