Цивільне право України - Харитонов Є.О. - Глава 15. Набуття і припинення права власності

1. Загальні положення про набуття права власності

Статті 328-330 ЦК визначають деякі засади набуття права власності.

Так, ч. 2 ст. 328 ЦК встановлює загальну презумпцію правомірності набуття права власності. Тобто припускається, що право власності набуте на законних підставах. Але суд за наявності певних юридичних фактів може визнати незаконним набуття права власності (наприклад, коли право власності набуте в результаті укладення правочину, визнаного недійсним).

Стаття 330 ЦК встановлює спеціальні гарантії набуття права власності добросовісним набувачем. Згідно з цією статтею якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК майно не може бути витребуване в нього шляхом віндикації. Крім того, деякі автори слушно звертають увагу на те, що в цій ситуації мають бути враховані також положення ст. 388 ЦК, яка безпосередньо встановлює порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача1. Згідно з цією нормою власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно. А в тих випадках, коли такий набувач набув його за відплатним договором, власник може витребувати таке майно тільки якщо воно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У всіх інших випадках власник не має право витребувати таке набуте майно, і на підставі ст. 330 ЦК у добросовісного набувача виникає право власності на це майно.

Підставами виникнення права власності є різноманітні обставини (юридичні факти), з якими норми права пов'язують встановлення правовідносин власності. Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК це можуть бути будь-які підстави, що не заборонені законом. Зокрема, події (смерть спадкодавця), договори (купівля-продаж), юридичні вчинки (виявлення скарбу), цивільні стани (перебування в шлюбі), а також юридична сукупність (заповіт і смерть спадкодавця) тощо.

Ці підстави нерідко іменують "способи набуття права власності" і розділяють на первинні і похідні. Критерієм такого поділу одні науковці пропонують вважати критерій волі, інші - критерій правонаступництва. Прихильники першої позиції до первинних відносять такі способи, за допомогою яких право власності виникає незалежно від волі інших осіб, а до похідних - такі, коли воно виникає з волі попереднього власника1. Прихильники "критерію правонаступництва" до первинних відносять способи, в основі яких правонаступництва немає, а до похідних - способи, що ґрунтуються на правоиаступництві2.

Проте більш вдалим здається поділ підстав набуття права власності на первинні і похідні за принципом врахування "обгрунтованості (базису) прав". Суть його полягає в тому, що первинними є такі способи набуття права власності, де права власника не ґрунтуються на правах інших осіб. Похідні способи, навпаки, припускають, що право набувача грунтується на праві відчужувана речі.

Поділ способів набуття права власності на первинні і похідні має велике практичне значення, оскільки від типу способу (підстави) встановлення права власності залежить характер претензій, що можуть бути заявлені до власника. Як зазначали ще давньоримські правники, "nemo plus juris" - "ніхто не може передати прав більше, ніж має сам". Це означає, що оскільки при похідних засобах набування права власності право набувача грунтується на праві відчужувана, то оспорюватися може не тільки право власника, але також і право осіб, що передали йому у власність спірну річ. Відповідно, при первинних засобах виникнення права власності оспорювання цього права можливе тільки щодо самого власника.

Крім того, як слушно зазначає О. В. Дзера, зберігає свою практичну значущість поділ підстав набуття права власності на універсальні (загальні) та спеціальні3.

До первинних підстав набуття права власності відносять, зокрема, такі способи, передбачені ЦК: 1) виготовлення нової речі (ст. 331); 2) переробка речі (ст. 332); 3) привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333); 4) набуття права власності на безхазяйну річ (ст. 335), знахідку (ст.ст. 337-339), бездоглядну домашню тварину (ст.ст. 340-342), скарб (ст. 343); 5) набувальна давність (ст. 344); 6) приватизація (ст. 345) тощо.

Похідними підставами набуття права власності є:

1) договір;

2) спадкування.

Універсальними підставами виникнення права власності є:

1) отримання продукції, плодів та доходів (ч. 2 ст. 189 ЦК); 2) договір;

3) спадкування за заповітом (глава 85 ЦК).

Спеціальними підставами набуття права приватно? власності є:

1) виготовлення нової речі (ст. 331); 2) переробка речі (ст. 332); 3) привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333); 4) набувальна давність (ст. 344); 5) знайдення скарбу (крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 343); 6) заволодіння рухомою річчю, від якої власник відмовився (ст. 336); 7) знайдення речі (ч. 1 ст. 338) або бездоглядної домашньої тварини (ч. 1 ст. 341); 8) приватизація (ст. 345); 9) спадкування за законом (глава 86); 10) самочинне будівництво, якщо це передбачено законом (ч. З ст. 376 ЦК).

Спеціальними підставами набуття права державної власності можуть бути: 1) виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343); 2) викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю органом державної влади (ст.ст. 350, 351); 3) викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352); 4) реквізиція (ст. 353); 5) конфіскація (ст. 354 ЦК).

Спеціальними підставами набуття права комунальної власності можуть бути: 1) виникнення права власності на безхазяйну річ (ст.ст. 335, 344); 2) на знахідку, від якої відмовилася особа, що її знайшла (ч. 2 ст. 338); 3) на бездоглядну домашню тварину, від якої відмовилася особа, що її знайшла (ч. 2 ст. 341.

Спеціальними підставами набуття права власності Автономною Республікою Крим може бути викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю органом влади Автономної Республіки Крим (ст.ст. 350, 351 ЦК).