Цивільне право України - Харитонов Є.О. - Глава 21. Забезпечення виконання зобов'язань

1. Загальна характеристика засобів забезпечення виконання зобов'язань

Насамперед зазначимо, що хоча глава 49 ЦК називається "Забезпечення виконання зобов'язання", однак передбачені нею засоби розраховані, головним чином, на забезпечення виконання договорів.

Звичайно, немає перешкод до того, щоб, наприклад, виконання зобов'язань із відшкодування шкоди було забезпечене неустойкою, але все ж досить складно уявити таку ситуацію, коли санкції первинні, пов'язані з відшкодуванням завданої шкоди, було б доцільно ще Й забезпечувати санкціями другого порядку (неустойкою).

По-друге, необхідно звернути увагу на співвідношення понять "забезпечення виконання зобов'язань" і "відповідальність за порушення зобов'язань".

У ЦК 2003 р. цим питанням присвячені глави 49 та 51. Таким чином, у загальних рисах збережено підхід, який мав місце у ЦК 1963 р., де існували глави 16 ("Забезпечення виконання зобов'язань") і 18 ("Відповідальність за порушення зобов'язань"). Здавалося б, позиція законодавця зводиться до того, що він достатньо чітко розрізняє ці 2 інститути.

Водночас, у главі 51 ЦК йдеться про існування відповідальності у формі припинення зобов'язання, зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди тощо (ст. 611 ЦК). Отже, сплата неустойки розглядається в одній площині з іншими видами відповідальності, зокрема, стягненням збитків (ст. 624 ЦК).

У свою чергу, при характеристиці засобів забезпечення зобов'язань у главі 49 ЦК йдеться про "відповідальність". Наприклад, у ст. 554 ЦК згадується "відповідальність поручителя перед кредитором".

У зв'язку з цим виникає необхідність встановлення характеру взаємозв'язку між цими категоріями.

Засоби забезпечення зобов'язань, встановлені нормами глави 49, і заходи відповідальності, передбачені главою 51 ЦК, переслідують одну мету - стимулювати боржника до виконання зобов'язання і захистити інтереси кредитора. Тому ті й інші можуть бути віднесені до засобів забезпечення належного виконання зобов'язань.

Разом з тим серед засобів забезпечення зобов'язань слід розрізняти спеціальні засоби забезпечення, передбачені главою 49 ЦК (засоби забезпечення у вузькому значенні слова), і заходи відповідальності.

Однак цим співвідношення категорій "відповідальність" і "спеціальні засоби забезпечення" не вичерпується.

Хоч традиційно однією з форм відповідальності розглядається тільки неустойка (ст. 611 ЦК), але якщо виходити з визначення відповідальності як реалізації санкції у вигляді негативних наслідків, що покладаються на особу, винну в учиненні правопорушення, то можна помітити, що під поняття відповідальності попадають і застава, і завдаток.

Окремо знаходяться порука і гарантія, де негативні наслідки для іншої особи настають незалежно від її вини і протиправності дій. Однак, враховуючи те, що ЦК називає покладання на цих осіб санкцій за невиконання зобов'язання "відповідальністю" (ст. 554, 566 ЦК), очевидно, слід і поруку, і гарантію розглядати як відповідальність.

Таким чином, спеціальні засоби забезпечення одночасно є заходами відповідальності. Винятком є притримання (ст.ст. 594-597 ЦК), котре за своєю суттю є засобом захисту прав кредитора, але не мірою відповідальності боржника, оскільки не супроводжується настанням негативних майнових наслідків для останнього (щоправда, власник притриманої речі втрачає можливість користуватися нею, однак це не можна вважати санкцією за порушення, оскільки так само не користується своїми речами орендодавець або особа, яка передала річ у заставу кредитору).

Таким чином, засоби забезпечення договірних зобов'язань можуть виступати у різних формах: неустойки (штрафу), завдатку, застави, поруки, відшкодування збитків та моральної шкоди, застосування інших заходів відповідальності тощо.

Усі спеціальні засоби забезпечення мають додатковий (акцесорний) характер і залежать від основного зобов'язання: за недійсності або уразі припинення основного зобов'язання вони також припиняють свою дію.

Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення виконання зобов'язань має бути письмово зафіксований або у самому зобов'язанні, на забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою між ними.

Згідно з нормами ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання має вчинятися у письмовій формі, недодержання якої тягне нікчемність правочину.

Деякі із засобів мають бути не лише оформлені письмово, але потребують ще й нотаріального посвідчення, а в окремих випадках - також державної реєстрації.

Так, для забезпечення інтересів заставодержателя, уникнення несанкціонованих повторних застав закон встановлює жорсткіші вимоги до оформлення застави у тих випадках, коли майно залишається у боржника - заставодавця. Якщо за загальним правилом достатньо простої письмової форми договору застави, то іпотека, застава товарів у обігу і переробці вимагають нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією застави в Державному реєстрі застав рухомого майна.

Загальні умови забезпечення виконання зобов'язань встановлені ст. 548 ЦК, що полягають у такому:

1) виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується додатковим (акцесорним) зобов'язанням, якщо це передбачено договором або законом;

2) недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню;

3) визнання недійсним основного зобов'язання (вимоги) тягне недійсність додаткового (забезпечувального) зобов'язання, якщо інше не встановлено ЦК;

4) недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.