Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 2. Договори перевезення вантажів, пасажирів і багажу

Договори перевезення на загальному рівні регулюються гл. 64 ЦК. Глава 32 ГК регулює перевезення вантажів; ч. 6 ст. 306 цього Кодексу вказує, що відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК та іншими нормативно-правовими актами.

Спеціальне правове регулювання відносин перевезення вантажів, пасажирів і багажу залежить від виду транспорту, яким здійснюється таке перевезення. Так, згідно зі ст. 2 Закону "Про транспорт" відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються вказаним Законом, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.

Стаття 21 Закону "Про транспорт", визначаючи складові єдиної транспортної системи, виокремлює такі вили транспорту:

o транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);

o промисловий залізничний транспорт;

o відомчий транспорт;

o трубопровідний транспорт.

Частина 3 ст. 306 ГК доповнює цей перелік космічним транспортом та іншими видами транспорту.

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти також може здійснюватися кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом (пряме змішане сполучення).

Враховуючи специфіку інституту договору перевезення та наявність різних видів транспорту, правові особливості його функціонування закріплено у спеціальному транспортному законодавстві. Порядок перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспортом регулюється Законом України від 4 липня 1996 р. "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457, Правилами перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затв. наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 р. № 1196, а також спеціальними правилами перевезення вантажів. Річкові (внутрішні) перевезення врегульовано Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу PCP, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801, а морські - Кодексом торговельного мореплавства України та іншими нормативними актами.

Діяльність користувачів повітряного простору України, в тому числі в галузі повітряних перевезень, регулюється Повітряним кодексом України; застосовуються також Правила повітряних перевезень вантажів, затв. наказом Державіаслужби від 14 березня 2006 р. № 186. Основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти автомобільним транспортом визначаються Законом "Про автомобільний транспорт", Статутом автомобільного транспорту Української PCP, затв. постановою Ради Міністрів Української PCP від 27 червня 1969 р. № 401, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, та іншими нормативними актами. Транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин регулюється, зокрема, Законом України від 15 травня 1996 р. "Про трубопровідний транспорт".

Діяльність міського електричного транспорту загального користування врегульовано Законом України від 29 червня 2004 р. "Про міський електричний транспорт".

Поняття договорів перевезення вантажів, пасажирів і багажу

Згідно зі ст. 909 ЦК (ст. 307 ГК) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У свою чергу за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення (ст. 910 ЦК).

Транспортні договори поділяються на основні і допоміжні. Основні транспортні договори опосередковують головну сферу взаємовідносин між транспортними організаціями і замовниками; до них, власне, і належить класичний договір перевезення вантажів, пасажирів і багажу. Допоміжні договори сприяють організації процесу перевезення; до них, зокрема, належать договори на організацію перевезень (термінологією ЦК - довгостроковий договір - ст. 914), експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів, експедирування тощо'. Ця класифікація має велике практичне значення, оскільки від правильного первісного розмежування цих договорів залежить вибір правових джерел, що до них застосовуються, момент набрання чинності цими договорами та інші чинники. Наприклад, якщо договір перевезення вантажів є реальним і вважається укладеним з моменту здачі вантажу транспортній організації, договір на організацію перевезень вже є консенсуальним, тобто, вважається укладеним з моменту досягнення його сторонами домовленості про всі істотні умови, оскільки пін не є товарним договором і не передбачає перевезення конкретних вантажів2.