Цивільне право України - Харитонов Є.О. - Глава 29. Договори про передачу грошових коштів

1. Договір позики

Інститут договору позики врегульований, насамперед, положеннями гл. 71 ЦК, зокрема, § 1. Іншими правовими актами, що регулюють означений вид договорів, є ГК (ст.ст. 345-349), Закон України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність", Закон "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ін. Питання забезпечення виконання відповідних зобов'язань додатково врегульовано законами України від 2 жовтня 1992 р. "Про заставу", від 5 червня 2003 р. "Про іпотеку", а також Законом "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

До документів судової практики з цього питання належать роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 6 жовтня 1994 р. № 02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів", лист Вищого арбітражного суду України від 26 жовтня 2000 р. № 01-3/578 "Про результати узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договори)", оглядовий лист Вищого арбітражного суду України від 31 січня 2001 р. № 01-8/97 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)".

Поняття договору позики

Згідно зі ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Характеристика договору позики

1. Предметом договору позики є грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, що позикодавець передає у власність позичальнику.

Економічна суть позики полягає в можливості користування чужими речами, визначеними родовими ознаками, в тому числі грошами. Проте у вужчому юридичному розумінні позика зводиться не до користування, а до розпорядження предметом відповідного договору (витрачання грошей, використання палива та інших речей, визначених родовими ознаками), а відтак, - до передачі речей, що є предметом договору позики, не у користування, а у власність позичальника. Відповідно, поверненню (тобто зворотному переходу з власності позичальника у власність позикодавця) підлягають не ті самі речі чи грошові кошти, а речі (кошти) такого ж роду, якості (суми).

Поняття речей, визначених родовими ознаками, наводиться у ч. 2 ст. 184 ЦК, згідно з якою річ вважається визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Перехід відповідного майна за договором позики у власність, а не в інший правовий режим відрізняє цей договір від схожого договору - договору позички (гл. 60 ЦК). Останній передбачає передання речі в користування протягом встановленого строку, тому предметом цього договору на відміну від договору позики, можуть бути лише індивідуально визначені речі і, відповідно, не можуть бути речі, визначені родовими ознаками, та грошові кошти.

2. Сторонами договору позики є позикодавець і позичальник. За загальними положеннями цивільного законодавства ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності. Зазначені суб'єкти можуть вільно укладати договори позики, предметом яких є речі, визначені родовими ознаками (окрім грошей). Якщо ж предметом договору позики є грошові кошти, можливість та умови його укладення тим чи іншим суб'єктом залежать від того, чи укладається відповідний договір у зв'язку зі здійсненням ним підприємницької діяльності, чи ні.

Якщо договір позики грошей укладається не у зв'язку зі здійсненням особами підприємницької діяльності, обмежень щодо статусу його сторін немає. Проте спеціальне законодавство встановлює обмеження щодо укладення договорів позики грошових коштів, якщо таке укладення здійснюється сторонами у зв'язку із зайняттям підприємницькою діяльністю.

Так, за змістом ст. 4 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання коштів у позику вважається фінансовою послугою; такі послуги, у свою чергу, згідно з вказаним Законом надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Законодавство прямо не передбачає права фізичних осіб здійснювати підприємницьку діяльність із надання коштів у позику, тому таку діяльність і, відповідно, укладення договорів позики можуть здійснювати лише юридичні особи.

Юридичні особи для одержання можливості надання грошових позик на постійній основі (як виключний вид діяльності - ст. 1 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") повинні набути статусу фінансових установ; окремі фінансові послуги (в тому числі надання позик) можуть систематично (3 і більше разів протягом календарного року) надаватися юридичними особами, які такого статусу не мають, у порядку, встановленому Положенням про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Означене Положення передбачає порядок взяття юридичної особи, яка систематично надає відповідні фінансові послуги, або уклала хоча б один договір про надання фінансових послуг на загальну суму, що перевищує 80000 грн., на облік у Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (крім випадків, коли фінансові послуги, зокрема, позики, надаються особам, які знаходяться з позикодавцем в трудових відносинах).

3. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Крім того, за положеннями ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією зі сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

4. Строк повернення позики встановлюється в договорі; строк, щоправда, не є істотною умовою договору позики. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

5. Згідно зі ст.ст. 625, 1050 ЦК якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549-552 ЦК, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

Статтею 1052 ЦК передбачений особливий спосіб забезпечення виконання договору позики. Так, у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, якщо інше не встановлено договором.

6. Договір позики є реальним договором і вважається укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно, позика вважається повернутою в момент передачі позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК).