Норми ЦК, які визначають зміст спадкового договору, є диспозитивними за своїм характером. Так, у ст. 1302 ЦК лише згадується про те, що набувач зобов'язується виконувати розпорядження іншої сторони (відчужувача), а після його смерті набуває право власності на майно відчужувача. При цьому не вказується ні на те, про які розпорядження йдеться, ні на те, у якому обсязі (повністю чи частково) майно відчужувача переходить до набувача. Отже, і одну, й іншу умови сторони можуть визначити на свій розсуд.
Для укладення спадкового договору необхідним є досягнення згоди сторін зі всіх істотних його умов, якими є визначення майна, що має перейти до набувача після смерті відчужувача, визначення переліку, характеру, порядку і строку виконання дій набувачем. Визначення конкретних істотних умов договору залежить, передусім, від характеру відносин сторін.
Істотною умовою спадкового договору є його предмет. Предметом спадкового договору є як набуття права власності на майно відчужувача, так і дії (виконання робіт, надання послуг тощо) набувача.
Стаття 1306 ЦК розрізняє дві ситуації:
1) предметом спадкового договору є майно, що знаходиться в особистій власності одного з подружжя;
2) предметом спадкового договору є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності.
У випадках, коли предметом спадкового договору є майно, яке знаходиться в особистій власності одного з подружжя, головна проблема полягає в установленні тієї обставини, чи дійсно майно, що є предметом спадкового договору, знаходиться в особистій власності відчужувача.
Оскільки закон передбачає, що подружжя - співвласники майна, яке є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, то розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою подружжя (ч. 2 ст. 369 ЦК, ст.ст. 63, 65 СК).
При цьому згода співвласників на укладення спадкового договору як правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч. 2 ст. 369, ст. 1304 ЦК).
Якщо один з подружжя відчужувача не згоден зі включенням спільно набутого майна до спадкового договору, і вони не дійшли згоди з приводу цього майна, то відчужувач може в судовому порядку встановити свою частку в спільному майні (ст.ст. 70-71 СК). Нотаріус не має права брати на себе функцію суду і визначати частку одного з подружжя в спільно нажитому майні та засвідчувати в спадковому договорі волю відчужувача щодо цього майна.
За наявності шлюбного договору, в якому визначені права і обов'язки подружжя щодо майна, вони, а також нотаріус, що посвідчує спадковий договір зобов'язані керуватися умовами договору (ст.ст. 92, 97 СК). Якщо відчужувачем при укладанні спадкового договору були порушені умови шлюбного договору, це є підставою для визнання судом за позовом іншого подружжя спадкового договору недійсним.
При укладенні спадкового договору права осіб, які згідно зі ст. 1241 ЦК мають обов'язкову частку в спадщині, законом не застережені. Отже, відчужувач може і не враховувати при укладенні спадкового договору їхні права на обов'язкову частку в майні, що є предметом спадкового договору. Однак це не виключає можливості захисту цими особами своїх прав у судовому порядку.
Якщо спадковий договір укладається стосовно майна, що знаходиться в спільній частковій власності, то предметом спадкового договору є не майно як таке, а частка в праві на нього.
При цьому звернімо увагу на колізію норм речового та спадкового права. Так, згідно з ч. З ст. 334 та ст. 363 ЦК частка в праві спільної часткової власності переходить до набувача з моменту нотаріального посвідчення договору. Проте ст. 1302 ЦК прямо вказує, що право власності в набувача на майно відчужувача виникає лише після смерті останнього. Тому в цьому разі слід керуватися положеннями спеціальної норми (ст. 1302 ЦК), яка уточнює загальне правило.
Предметом спадкового договору можуть бути також обов'язки набувача вчинити певну дію майнового або немайнового характеру, на що вказує ст. 1305 ЦК.
Відчужувач може покласти на набувача обов'язок виконати дії майнового або немайнового характеру ще за життя відчужувача (наприклад, виплачувати йому певну грошову суму одноразово або частинами). При цьому може бути передбачене виконання обов'язку на користь однієї або декількох осіб, які набувають права вимоги його виконання. Наприклад, відчужувач може зобов'язати набувача надавати матеріальну допомогу онуку до досягнення ним повноліття. Право вимагати виконання обов'язків належить батькам останнього.
Набувач може бути зобов'язаним виконати також певні дії нематеріального характеру. Наприклад, відчужувач має право застерегти в спадковому договорі різноманітні побажання щодо поховання, увіковічення його пам'яті, надання, допомоги родичам тощо.
У кожному разі відчужувач не може зобов'язати набувача виконати дії, які обмежують його цивільну правоздатність (наприклад, відчужувач не може обмежити набувача у виборі місця проживання, у виборі подружжя тощо).
Будь-яка зі сторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або є необхідними для договору цього виду, і зажадати включення в договір додаткових умов, без яких угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення істотних.
Так, за загальним правилом, оцінка вартості дій, які має виконати набувач, як випливає зі ст. 1305 ЦК, не належить до істотних умов спадкового договору. Однак якщо відчужувач хотів укласти договір тільки з дотриманням цієї умови, а набувач не згоден з такою вимогою, то спадковий договір не можна вважати укладеним, аж поки не буде досягнуто згоди сторін з цього питання.
Крім істотних, у спадковому договорі можуть бути і звичайні умови. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні спадкового договору сторони не домовилися про те, хто буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смерті відчужувача, автоматично діє умова, передбачена ч. З ст! 1307 ЦК, згідно з якою за відсутності спеціально призначеної відчужувачем особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.
Випадкові умови включаються до спадкового договору на розсуд його сторін. Так само, як і звичайні умови, вони не впливають на факт укладення договору і на його дійсність. Але на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом І починають діяти внаслідок факту укладення договору, випадкові умови набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір. їхня відсутність тягне визнання договору недійсним лише в разі, якщо зацікавлена сторона доведе, що вона вимагала узгодження таких умов, але вони не були враховані.
Спадковий договір має бути укладеним письмово з наступним нотаріальним посвідченням (ст. 1304 ЦК). Договір стосовно майна, яке не потребує спеціальної реєстрації, посвідчується без витребування документів, що встановлюють право власності (меблі, коштовності, посуд тощо). Спадковий договір щодо майна, яке потребує державної реєстрації, дійсний після нотаріального посвідчення та державної реєстрації.