Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 3. Відповідальність за порушення договору про послуги

Законодавець, регулюючи зобов'язання з надання послуг, розмежовує відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання договору за критерієм оплатності договору. Серед норм, що регулюють відповідальність за оплатними договорами, в свою чергу, виокремлює відповідальність за договорами, які налаються виконавцем при здійсненні ним підприємницької діяльності. При цьому слід звернути увагу на те, що при вирішенні питання про сам факт притягнення до відповідальності не розмежовуються невиконання зобов'язань за договором і неналежне виконання або виконання з порушенням його умов. І одне, і друге вважаються порушенням зобов'язання, яке є підставою для настання цивільно-правової відповідальності (ст. 610 ЦК України).

Слідуючи загальному правилу про відповідальність за вину, законодавець закріпив це положення і для договорів про надання послуг. Якщо неможливість виконання виникла з вини замовника, тоді на нього покладаються всі негативні наслідки такої неможливості, які полягають у зобов'язанні замовника оплатити послуги в повному обсязі (ч. 2 ст. 903 ЦК). Такий обов'язок є формою відповідальності за порушення зобов'язань. При цьому можливі ситуації змішаної вини, тобто вини обох сторін. У таких випадках суд може зобов'язати замовника лише до часткової оплати послуг.

Для сфери підприємницької діяльності закріплена підвищена відповідальність - відповідальність без вини (ч. 1 ст. 906 ЦК). Звільнити боржника-підприємця від відповідальності може тільки непереборна сила. При цьому обов'язок доведення невідворотності обставин лежить на стороні-підприємцеві. Переважна більшість таких послуг надається у сфері обслуговування громадян. Якщо йдеться про надання послуг у сфері обслуговування населення, то ст. 906 ЦК набуває характеру загальної норми, а спеціальні правила відповідальності передбачені в статтях 23, 16 ЗУ "Про захист прав споживачів", включаючи і відшкодування моральної шкоди.

За відсутності підстав для покладення відповідальності на одну із сторін (для підприємця - це непереборна сила, а для виконавця, що не є підприємцем, - відсутність вини) негативні наслідки неможливості виконання розподіляються між сторонами співрозмірно. Це полягає у праві виконавця вимагати лише відшкодування понесених витрат.

Разом з тим, сторони можуть у договорі розподілити ризики неналежного виконання або невиконання договору іншим чином. Це може полягати у праві виконавця тільки на відшкодування фактично понесених витрат.

Результат послуги, що надається, повинен у момент її завершення мати властивості, які зазначені в договорі чи визначаються вимогами, які зазвичай ставляться. Тому з поняттям неналежного виконання тісно пов'язані вимоги щодо якості послуг. Гарантії якості послуг можуть визначатися в законі або в договорі і поширюються на результат надання послуги в цілому, а при наданні певних видів послуг - і на певний період після надання послуги.

Стаття 906 ЦК України не дає прямої відповіді на питання щодо відповідальності за невиконання договору з вини замовника. За такої умови, якщо інше не передбачено договором чи законом, замовник повинен виплатити виконавцю розмірну наданій послузі ціну та відшкодувати понесені витрати.

При наданні послуг у певних сферах людської діяльності законом може бути передбачена спеціальна або обмежена відповідальність. У першу чергу йдеться про транспорт та зв'язок. Так, ст. 18 ЗУ "Про поштовий зв'язок" від 4 жовтня 2001 р. передбачає таку відповідальність операторів за порушення законодавства у сфері надання послуг поштового зв'язку:

- за повну втрату реєстрованих поштових відправлень (рекомендованого листа, бандеролі, поштової картки, повідомлення про вручення поштового відправлення), посилок та прямих контейнерів без оголошеної цінності - відшкодування вартості послуг поштового зв'язку та штраф у розмірі 100 відсотків вартості цих послуг;

- за часткову втрату (пошкодження) вкладення посилки без оголошеної цінності - відшкодування його вартості пропорційно масі втраченої або пошкодженої частини вкладення шляхом ділення розміру тарифу за пересилання на чисту масу вкладення та штраф у розмірі 100 відсотків вартості послуг поштового зв'язку;

- за повну втрату (пошкодження) вкладення посилки з оголошеною цінністю, листа або бандеролі з оголошеною цінністю - відшкодування в розмірі суми оголошеної цінності поштового відправлення, вартості послуг поштового зв'язку та штраф у розмірі 25 відсотків вартості цих послуг.

У цій же нормі передбачено і спеціальні (додаткові) підстави звільнення від матеріальної відповідальності виконавця (оператора), яке відбувається при таких обставинах:

а) поштове відправлення на підставі закону підлягає вилученню, конфіскації або знищенню;

б) нестача або пошкодження вкладення поштового відправлення сталися внаслідок порушення відправником встановлених законодавством України правил щодо обмежень у пересиланні предметів та речей;

в) заяву про розшук поштового відправлення (поштового переказу) подано до об'єкта поштового зв'язку після шести місяців з дня приймання тощо.

Якщо збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням безоплатного договору про надання послуг, виникли з вини виконавця, то вони підлягають відшкодуванню в розмірі двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Дана норма встановлює максимальну межу відшкодування збитків. Разом з цим, сторони в договорі можуть відступити від неї в бік зменшення. Питання відшкодування збитків за безоплатними договорами, які виникли з вини замовника, регламентуються ст. 904 ЦК України.

Зобов'язання може бути припинене як за взаємною згодою сторін, так і на вимогу однієї сторони. В останньому випадку йдеться про одностороннє розірвання договору, яке передбачає активні дії сторін. Розірвання договору також може виступати у формі односторонньої відмови, яка може настати в результаті порушення умов договору на підставах та в порядку, передбачених кодексом, законом або домовленістю сторін. В останньому випадку йдеться про односторонню відмову від договору при потребі, наслідком якої є розірвання договору. Сторони можуть скористатися наданим правом у будь-який час - як до початку його виконання, так і під час надання послуги. Крім того таке право на законних підставах може належати будь-якій із сторін.

Надання сторонам такого права пов'язане з особливостями послуги і може відбуватися в трьох випадках: коли підстави розірвання передбачені цим Кодексом; коли підстави розірвання передбачені законом; за домовленістю сторін. Право на одностороннє розірвання допускається лише у випадках, прямо встановлених в договорі або в законі (ст. 598 ЦК України). Наприклад, статті 1024, 1025 ЦК України передбачають право комітента в будь-який час відмовитися від договору комісії, а комісіонер має право на односторонню відмову лише тоді, коли строк договору комісії не встановлений в договорі. Відповідно до ст. 10 ЗУ "Про захист прав споживачів" споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт і надання послуг, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання договору або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений термін стає неможливим.

Якщо сторони в договорі передбачили право сторін на односторонню відмову від виконання договору, то вони повинні погодити порядок та наслідки такої односторонньої відмови. У першу чергу, питання, пов'язані з відшкодуванням понесених сторонами витрат та збитків.

Коли розірвання договору виступає як санкція за правопорушення (невиконання або неналежне виконання умов договору), то наслідком є застосування ст. 906 ЦК України або інших спеціальних норм (наприклад ст. 10 ЗУ "Про захист прав споживачів", яка надає споживачу можливості обрати самому свою поведінку).

Якщо сторони в договорі передбачили можливість одностороннього розірвання, але не погодили наслідки, єдиною умовою одностороннього розірвання договору за ініціативою замовника є відшкодування виконавцеві фактично понесених витрат (на відміну від договору підряду, за яким замовник також зобов'язаний відшкодувати підряднику і частину виконаної роботи, коли той приступив до виконання робіт).

Право на одностороннє розірвання договору про надання послуг шляхом відмови від виконання надається не тільки замовнику, а й виконавцю. Проте у положеннях Цивільного кодексу має місце різний підхід до сторін при відшкодуванні збитків. За загальним правилом, за невиконання зобов'язання боржник зобов'язаний компенсувати збитки кредитору. Тому якщо виконавець скористається правом на односторонню відмову від виконання договору, то він повинен повністю відшкодувати замовнику понесені збитки. Таким чином, виконавець може в будь-який час за наявності підстав, встановлених у законі чи договір відмовитися від виконання за умови відшкодування замовнику збитків. Наприклад, коли фірма-виконавець відмовилася від послуг по ремонту автомобіля вона повинна відшкодувати замовнику і реальну шкоду, нестриманий дохід, і навпаки якщо від договору відмовилася фірма-замовник, то вона відшкодовує виконавцеві тільки фактично понесені витрати (наприклад вартість очистки машини від корозії, за умови, що йшлося про фарбування).

Разом з тим, законодавець дає можливість сторонам скористатися правом відступу від зазначених положень і передбачити в договорі інші правила. Однак при цьому слід пам'ятати, що для договорів про надання послуг, які підпадають під дію законодавства про захист прав споживачів, встановлена норма, яка проголошує недійсними умови договорів, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством (ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів").

Якщо договір про надання послуг підпадає під ознаки публічного, то відсутні підстави вести мову про заборону односторонньої відмови від виконання. Стаття 633 ЦК України встановлює таку заборону для виконавця тільки при укладенні публічного договору. Наслідком односторонньої відмови є зміна зобов'язання або його припинення.