Головним змістом спадкового договору за ст. 1305 ЦК може бути зобов'язання набувача виконати будь-які дії майнового або немайнового характеру. Зазначені дії здійснюються, залежно від розпоряджень відчужувача, до або після настання його смерті і можуть полягати в організації та проведенні поховання відчужувача, наданні певним особам утримання, охороні майна відчужувача до явки спадкоємців, оплаті певних витрат відчужувача, утримання місця поховання відчужувача тощо.
Дії, виконання яких доручається відчужувачем набувачеві, повинні бути правомірними, не можуть обмежувати цивільну правоздатність набувача і не повинні суперечити моральним засадам суспільства.
Приклади таких дій не можуть за аналогією запозичуватися з інституту умовних заповітів. Неможливо, наприклад, зобов'язати набувача проживати в певному місці, взяти або розірвати шлюб, здобути освіту тощо. Вчинити такі дії може бути зобов'язаний спадкоємець за заповітом з умовою, адже заповідач має право пов'язати спадкоємця практично будь-якою умовою, поставивши від цього в залежність набуття ним права на спадкування. При цьому, оскільки заповіт є одностороннім правочином, такі обов'язки можуть бути потенційним спадкоємцем не виконані, і при цьому він не вважатиметься таким, що порушив зобов'язання через відсутність останнього, адже підставою виникнення цих відносин є одностороннє волевиявлення спадкодавця.
Спадковий договір - двосторонній правочин, за концепцією якого набувач зобов'язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов'язків набувача має визначатися виходячи вже не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.
Відтак, обтяження спадкоємця за умовним заповітом, наприклад, обов'язком народити дитину, є можливим саме тому, що така вказівка заповідача не створює для нього обов'язку і спадкоємець може не виконати її, при цьому він не несе цивільної відповідальності. Якщо набувач за спадковим договором не виконує вказівки відчужувача, він тим самим порушує договір, що може призвести до його розірвання та інших невигідних для нього наслідків, які охоплюються поняттям цивільної відповідальності. Отже, неможливо покласти на набувача такі обов'язки, які обмежують його правоздатність.
Незважаючи на використання уст. 1305 ЦК імперативних сполучників "або" щодо дій, які покладаються на набувача, а також щодо часу їх вчинення, уявляється, що не буде суперечити закону покладення на набувача обов'язків частково щодо виконання майнових, а частково - немайнових обов'язків, рівно як і розподілення часу виконання цих обов'язків і до, і після настання смерті відчужувача.
Набувач здійснює покладені на нього договором обов'язки за свій рахунок і не має права на відшкодування витрат та сплату винагороди за рахунок майна, призначеного йому відчужувачем, або іншого майна відчужувача.
Набувач виконує дії відповідно до змісту спадкового договору самостійно. Однак договором може бути передбачено право набувача передоручати виконання дій за договором повністю або частково третій особі. При цьому незалежно такого передоручення набувач залишається відповідальним перед відчужувачем за належне виконання договору.
Оскільки спадковий договір є особистим зобов'язанням, до нього має застосовуватись норма ст. 515 ЦК про недопущення заміни кредитора (відчужувача) у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора. Згідно із ст. 520 ЦК боржник (набувач) у зобов'язанні може бути замінений лише за згодою кредитора.
Слід звернути увагу на те, що спадковий договір не встановлює, як уже зазначалося, право спадкування. Тому відчужувач і набувач формулюють умови спадкового договору вільно, на свій розсуд, не будучи пов'язаними інтересами майбутніх спадкоємців відчужувача.
З цих міркувань не можна погодитись з позицією С. В. Мазуренко. яка зазначає, що при незгоді спадкоємців відчужувача з умовами договору "вони можуть оспорювати їх у судовому порядку, але не можуть оспорювати сам факт укладення спадкового договору".
7. Припинення спадкового договору