Цивільне право. Том 1 - Борисова В.І. - Вираження волі вчиненням певних дій

Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, установленим у ст. 203 ЦК.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом (згідно із Законом України "Про нотаріат"1 та Інструкцією про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України2) або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону (статті 245, 1251, 1252 ЦК) має право на вчинення такої нотаріальної дії.

Такими особами, які мають право посвідчувати певні правочини, є:

а) посадові особи виконавчих комітетів місцевих рад. Згідно зі статтями 37,40 Закону України "Про нотаріат" у тих населених пунктах, де відсутні нотаріуси, ці особи мають право посвідчувати заповіти (крім секретного) та довіреності (за винятком довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами) у порядку, передбаченому Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України1;

б) консули. Відповідно до ст. 38 Закону України "Про нотаріат" посадові особи консульських установ можуть посвідчувати договори, заповіти, доручення тощо (крім іпотечних договорів, правочинів про відчуження та заставу жилих будинків, квартир, дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні)2;

в) лікарі, капітани суден, начальники експедицій, командири військових частин тощо. У випадках, передбачених ст. 40 Закону України "Про нотаріат", до нотаріально посвідчених прирівнюються заповіти та доручення, посвідчені вказаними особами відповідно до Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених3.

У ЦК відсутній перелік правочинів, які вимагають нотаріального посвідчення. Відповідні вимоги містяться в різних статтях ЦК та інших законах. Утім у п. 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України перелічуються правочини, які посвідчує нотаріус.

Нотаріальному посвідченню, зокрема, підлягає довіреність, що видається в порядку передоручення (ч. 2 ст. 245 ЦК); договір про поділ нерухомого майна (ч. 4 ст. 372 ЦК); застави нерухомого майна (ч. 1 ст. 577 ЦК); купівлі-продажу земельних ділянок, єдиних майнових комплексів, житлових будинків (квартир) та інших об'єктів нерухомого майна (ст. 657 ЦК); дарування (пожертви) нерухомої речі, валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 719 ЦК); ренти (ст. 732 ЦК); довічного утримання (ст. 745 ЦК); найму будівель та інших капітальних споруд (їх окремих частин) строком на три роки і більше (ч. 2 ст. 793 ЦК); оренди житла з викупом (ч. 2 ст. 811 ЦК); позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа (ч. 4 ст. 828 ЦК); управління нерухомим майном (ч. 2 ст. 1031 ЦК); заповіт (ст. 1247 ЦК); засновницький договір (ч. 5 ст. 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"1).

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин за її участю може бути посвідчений нотаріально (ч. 4 ст. 209 ЦК).

Дії нотаріуса мають настільки істотне значення для письмової форми правочину, що дозволяють виокремити нотаріально посвідчувані правочини із загальної маси письмових правочинів. Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону України "Про нотаріат" правочини, що підлягають нотаріальному посвідченню, підписуються у присутності нотаріуса, який до того ж зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін на вчинення правочину, а також відсутність у них заперечень щодо умов правочину (ч. 10 ст. 44 Закону України "Про нотаріат"). Окрім того, нотаріус відповідно до ч. 2 ст. 54 Закону "Про нотаріат" перевіряє, чи відповідає зміст посвідчуваного ним правочину вимогам закону і дійсним намірам сторін. Доки нотаріус не впевниться у додержанні вказаних вимог, він не посвідчить правочин, а без такого посвідчення правочин є нікчемним (статті 219, 220 ЦК).

Вираження волі вчиненням певних дій

За умови, що законом не вимагається укладення правочину у письмовій формі, він може вчинятися за допомогою здійснення певних дій. Такі дії отримали назву конклюдентних (від лат. сопе ludere - укладати).

Правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових результатів (ч. 2 ст. 205 ЦК). Вчиненням правочину за допомогою конклюдентної дії є, зокрема: а) прийняття пропозиції щодо укладення договору шляхом відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт, сплати відповідної суми грошей (ч. 2 ст. 642 ЦК); б) купівля-продаж товарів з використання автоматів (ч. 1 ст. 703 ЦК).

Вираження волі мовчанням

Мовчання слід вважати вираженням волі сторони правочину, коли воно при конкретній ситуації може бути підданим оцінці як прояв волі, спрямованої на вчинення правочину. Законодавець передбачає можливість вираження волі сторони правочину мовчанням тільки у разі якщо це встановлено договором або законом (ч. З ст. 205 ЦК). Прикладом такого випадку виступає конструкція поновлення договору найму (tacite reconduction). Якщо наймач продовжує користуватися річчю після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК). Окрім цього, мовчання може бути вираженням волі сторін, зокрема, у: а) договорі найму житла (абз. 2 ч. І ст. 822 ЦК); б) договорі управління майном (ч. 2 ст. 1036 ЦК); в) договорі банківського вкладу (ч. 4 ст. 1060 ЦК); г) ліцензійному договорі (ч. З ст. 1110 ЦК).

Вираження волі мовчанням
5. Державна реєстрація правочину
6. Недійсність правочину
Загальні положення недійсності правочинів
Види нікчемних правочинів
Оспорювані правочини
7. Правові наслідки недійсності правочину. Визнання нікчемного правочину дійсним
Глава 12. Представництво і довіреність
1. Загальні положення
2. Підстави виникнення та види представництва
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru