Цивільне право. Том 1 - Борисова В.І. - 1. Поняття і обчислення строків

1. Поняття і обчислення строків

У сфері цивільно-правових відносин час відіграє надзвичайно важливу роль. Часові зв'язки відображаються не тільки конкретними датами (наприклад, 20 днів), а й такими поняттями, як "давність", "своєчасно", "негайно", "строю), що досить часто включаються у зміст цивільно-правових норм1. Якщо у ЦК УРСР 1963 р. близько 200 статей містили часові поняття, то у новому ЦК кількість правових норм, що містять часові поняття, збільшилась у декілька разів. Цивільне законодавство надає важливе значення часовим категоріям, майже третина статей ЦК має ті чи інші темпоральні особливості, не кажучи вже про значну кількість строків, термінів, інших часових категорій, які встановлені окремими законами, підзаконними нормативними актами, адміністративними актами, договорами учасників цивільних правовідносин, судовими рішеннями. Різноманітність джерел встановлення цих категорій обумовлює багатофункціональний характер строків та термінів. Окремі з них визначають час виникнення, зміни чи припинення цивільних прав і обов'язків, інші визначають часові межі їх здійснення, наступні надають учасникам цивільних правовідносин необхідний час для захисту порушених прав і інтересів. Не можна нехтувати і практичним аспектом строків і термінів, який особливо зростає у договірних відносинах. Наприклад, законодавець в окремих випадках ставить форму відповідного договору в залежність від строку його дії. Так, згідно зі статтями 793, 794 ЦК України (із змінами, внесеними Законом України від 20 грудня 2006 р. № 501-У2) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (її частини) строком на три роки і більше укладається в письмовій, нотаріально посвідченій формі і підлягає державній реєстрації. Це правило поширюється і на договірні відносини з позички вказаних об'єктів (ч. З ст. 828 ЦК). Від строку виконання робіт за договором підряду залежить порядок оплати цих робіт (ст. 854 ЦК України). Тобто в наведених випадках закон встановлює строки дії прав та обов'язків. Законодавцем визначаються й різні наслідки закінчення того чи іншого строку. Наприклад, закінчення строку дії довіреності тягне за собою припинення представництва за нею (п. 1 ч. 1 ст. 248 ЦК України); сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України); пропуск кредиторами спадкодавця строку для пред'явлення претензій до спадкоємців призводить до позбавлення права вимоги (ч. 4 ст. 1281 ЦК України). Цей перелік за необхідності можна продовжувати.

Серед часових категорій в цивільному праві провідне значення відіграють строки та терміни.

Строком є певний період у часі, зі впливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Межу між цими поняттями може бути проведено лише з певною мірою умовності. По-перше, на відміну від терміну, строку властива тривалість; по-друге, строки містять у собі початковий і кінцевий терміни, що відмежовують їх у часі. Тобто будь-який строк повинен бути довшим, ніж термін. Крім того, фізична (астрономічна) тривалість терміну, на відміну від строку, не має юридичного значення в силу його короткості. Таким чином, розмежування строків та термінів може бути проведене за такими напрямами: за довжиною, за юридичним значенням тривалості, за можливістю вимірювання (строк - це відстань від початкового та кінцевого моментів). Невипадково перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК).

Проблема визначення місця строків у системі юридичних фактів не знайшла в юридичній літературі одностайного вирішення. Настання або закінчення певного проміжку часу не залежить від волі і свідомості людей, тому більшість учених відносять строки до юридичних фактів, що мають назву подій. Зокрема, на думку О. О. Красавчикова, строки - особлива група абсолютних юридичних подій, які не обумовлені в своєму виникненні і дії вольовою діяльністю людей'.

Утім, зважаючи на те що нерідко певні проміжки часу (строки) встановлюються з волі людей, наприклад, сторони передбачають у договорі найму (оренди) строк його дії, В. П. Грибанов зазначив, що строки в системі юридичних фактів цивільного права посідають самостійне місце поряд з юридичними подіями і юридичними діями та за своїм характером становлять щось середнє між ними.

Однак, беручи до уваги наведене законодавче визначення строків та термінів, слід дійти висновку, що вони взагалі не є юридичними фактами, оскільки юридичними є не строки та терміни самі по собі, а певний зв'язок між ними та наслідками їх встановлення, початку (настання) чи закінчення.

Як влучно зазначає з цього приводу В. В. Луць, цивільно-правові строки є темпоральною формою руху цивільних правовідносин, формами існування суб'єктивних прав і обов'язків, що становлять їх зміст. Строки не можна віднести ні до дій, ні до подій, ні до самостійного різновиду юридичних фактів, оскільки вони є темпоральною формою існування обставин реальної дійсності3. Вказане дає підстави стверджувати, що строки, як і терміни, взагалі не можуть включатися до системи юридичних фактів, оскільки вони являють собою розташування у часі (тривалість) юридичних фактів щодо один одного.

Цивільне законодавство встановлює спеціальні правила початку перебігу та закінчення строку. Будь-який строк завжди починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а закінчення строку залежить від виду його визначення. Строк, визначений роками, спливає у відповідний місяць чи число останнього року строку, визначений місяцями - у відповідне число останнього місяця строку, визначений тижнями - у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений законом, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Стаття 253 ЦК нічого не говорить про початок перебігу строку, встановленого у годинах або у годинах і хвилинах. Гадаємо, цю прогалину в темпорально-правовому регулюванні слід усунути шляхом застосування вказаної норми за аналогією. Тобто строк, встановлений у годинах та хвилинах, починається з моменту початку наступної години (хвилини) після відповідної години (хвилини), з якою пов'язується початок строку, якщо сторони у договорі не зафіксували більш точно початок перебігу такого строку1. У тому випадку, коли сторони у договорі обрали інші одиниці часу, початок їх перебігу також починається з наступної одиниці.

Будь-який строк характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментами. Загальні правила визначення кінцевого моменту строку вміщені законодавцем у ст. 254 ЦК України, яка є логічним продовженням ст. 253 ЦК України. Так, строк, визначений роками, спливає у відповідний місяць та число останнього року строку. Беручи до уваги, що день, з яким пов'язується початок перебігу строку, при обчисленні не враховується, початковий та кінцевий дні строку збігаються.

Іноді важливе значення має питання про те, в який момент останнього дня припиняється перебіг строку. Як уже було зазначено, за загальним правилом ці дії можна вчинити до 24 години останнього дня строку. Але як бути в ситуації, коли дії повинні здійснюватися в організації, що має певний режим роботи? У такому разі строк закінчується в той час, коли в організації припиняються за встановленими правилами відповідні операції. Вказане передусім стосується банків та інших фінансових установ. Письмові заяви і повідомлення, здані до установи зв'язку (передані іншими відповідними засобами зв'язку) до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно, хоч до адресата вони дійшли після спливу строку. Такий порядок поширюється на строки позовної давності, оскарження судових рішень, вчинення інших процесуальних дій (ст. 70 ЦПК).