Особлива роль римських юристів стала виявлятися після того, як Рим почав втягуватися в систему міжнародних відносин, в міжнародний торговий обмін, що задовго до появи Риму було характерно для держав, які знаходилися на узбережжі Середземного моря (Єгипет, Фінікія, Греція, Карфаген).
Поширення ділових зв'язків з іншими країнами передбачало створення таких умов, в яких однаково могли б перебувати купці різних національностей. На цій підставі перед римськими магістрами постала нова проблема - вирішувати спори, що виникають з нових відносин та створювати норми, які б регулювали порядок вирішення спорів.
Старе римське національне право не відповідало новому стану розвитку суспільства тому, що базувалося лише на місцевих звичаях та національних особливостях. Виключна роль римських юристів на цьому етапі розвитку юриспруденції проявляється в тому, що вони створювали універсальне, світове право, яке увібрало в себе звичаї міжнародного походження, що складалися століттями та були перевірені практикою життя. Таким чином, римські юристи створили право, яке стало загальним правом для всього античного світу. Хоча визнається, що творцем цього права був весь світ, однак, в цьому і полягає роль римських знатоків права, які зуміли переробити звичаї міжнародного обігу, злили їх у єдину чітку систему, яка стала зразком юриспруденції класичного періоду, основою для свого подальшого розвитку у видатному Зводі Corpus Juris Civilis імператора Юстиніана.
Говорячи про розвиток юридичної теорії взагалі, ми не випадково звертаємося до історії саме римського права. Воно впливало на юридичну практику і теорію багатьох країн Європи та Азії, що просліджується у ході вивчення правової спадщини (правових пам'яток, джерел) Англії, Франції, Німеччини, слов'янських держав, країн Далекого Сходу.
Завдяки постійному вивченню римського права, в цих країнах склалися єдине юридичне мислення та типова юридична практика, що також стало об'єднуючим фактором багатьох народів, фактором спільності їх матеріального та духовного життя.
Першоосновою формування римського права було право загальнолатинське. На первинному етапі розвитку його єдиним джерелом був звичай. Однак, як вказує І.А.Покровський, римляни досить рано почали відрізняти світське право - jus від правил релігії — fas.
Це був початок творчості знавців права, визнання результатів свідомої, вольової діяльності поряд з існуванням божественного закону.
Це викликало до життя не тільки власне римське право, яке мало світський характер, але й дало можливість формування у майбутньому світської юриспруденції. Відхід від божественних начал у праві знизив роль понтифіків, як єдиних знатоків права, та підвищив значення світських юристів, які намагалися, на відміну від перших, давати поради всім бажаючим, робити юридичні знання надбанням широкого кола осіб. Після цього юридична діяльність починає рухатися у своєму розвитку досить швидкими кроками.
У другій половині республіканського періоду з'являється досить значний клас юристів, чия діяльність здійснювалася за словами Цицерона у трьох формах:
A) cavere - вироблення найкращих формул для різних юридичних актів (договори, заповіти тощо), тобто допомога
приватним особам у здійсненні договорів;
Б) respondere - відповіді на запитання приватних осіб з приводу різних юридичних сумнівів;
B) age ге - надання порад щодо подання позовів та процесуального ведення справи.
Але не тільки практична діяльність римських юристів склалася як форма юридичної діяльності. Одночасно з розвитком практики починає розвиватися римська юридична освіта, основним методом якої стало практичне навчання шляхом участі у юридичних процесах. Учням необхідно було давати роз'яснення того, що відбувалося у судовому засіданні. З ускладненням законодавств виділяється окремий напрям юридичної роботи консультування (200 р. до н. е.)
Наприклад, збереглися відомості про існування книги під назвою Тгіpertita.що складалася з трьох частин:
а) закони XII таблиць; б) коментар до них; в) позовні формули - legis actiones. Це свідчить про те, що римські юристи починають на теоретичному рівні осмислювати питання юридичної практики, розвивати юридичну освіту, закладати основи науково-теоретичного мислення.
Слід зазначити, що юриспруденція згодом вийшла з чисто практичної діяльності і створила досить значну юридичну літературу. Юридична освіта розвивалася настільки активно, що з'являлися навіть спеціальні заклади юридичної освіти, для яких навіть відводилися окремі приміщення за рахунок держави. Складалися навіть юридичні школи, що отримували широке розповсюдження, популярність, формувалася і юридична література у формі підручників, коментарів, творів, збірників рішень по окремим справам, аналітичним роз'ясненням окремих юридичних питань.
Таким чином, розвиток римської юриспруденції вже в період ІІ-І ст. до н.е. свідчить про об'єктивне розмежування трьох основних форм юридичної діяльності - наукової, навчальної та практичної.
Завершальним етапом формування класичного римського права були кодифікації Юстиніана. Його рівень розвитку був дуже високим і, здавалося, що воно у такому стані може пережити державу, яка створила його. Це стало підставою для набуття величезного авторитету римського права та професіоналізму римських юристів, а також причиною використання готових юридичних конструкцій в інших правових системах, тобто безпосереднього впливу на юридичну практику багатьох країн світу.
Вплив римського права та його подальше існування розподіляється на дві гілки - східну та західну. Східний напрям на перших етапах сприяє активізації правового життя країн, однак, потім поступово завмирає аж до свого зникнення.
Розвиток у західному напрямі виявив протилежні тенденції та результати.
10. Тенденції розвитку юридичної ДІЯЛЬНОСТІ
У складнення та динамізм сучасних соціальних процесів обумовлює й відповідні зміни у правовій сфері та юридичній практиці. До основних тенденцій розвитку юридичної діяльності відносяться:
Переорієнтація форм та методів здійснення юридичної діяльності.
У зв'язку з інтенсивним розвитком системи освіти, значне поповнення системи юридичної діяльності величезною армією фахівців права.
Подальше поширення суб'єктів юридичної діяльності недержавного походження, які певною мірою складатимуть конкуренцію, особливо в системі освіти і в сфері практичної діяльності.
База нормативного регулювання буде збільшуватися за обсягом, що може скласти певні труднощі регламентації юридичної діяльності, але не тільки за рахунок розвитку національного законодавства, а ще й завдяки нормам міжнародного права
У співвідношенні до інших видів соціальної діяльності буде спостерігатися взаємодія та взаємне проникнення, що обумовлюється підвищенням регулятивного впливу права на різні сфери соціального життя та підвищення на цій основі його соціальної цінності.
Можна передбачити також реконструкцію окремих правових установ, зміну їхнього статусу в сфері здійснення юридичної діяльності, зниження або підвищення престижності, а значить можливі проблеми кадрового забезпечення. Особливо це стосується державних органів і установ, від якісного забезпечення яких кадрами залежить ефективність роботи, а значить правовий порядок в суспільстві, стабільність та злагода.
Особливого розвитку зазнає юридична діяльність із розвитком комп'ютерної техніки, яка значно полегшує працю юристів, робить більш спрощеним доступ до правової інформації як у своїй країні так і за її межами. Такий інформаційний обмін відкриє шлях до інтеграції різних національних правових систем, до об'єднання зусиль у боротьбі з антисоціальними та протиправними явищами.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Що означає термін юридична деонтологія?
2. В чому об'єктивність процесу формування в суспільстві деонтологічних знань?
3. Які причини обумовили виникнення медичної та юридичної деонтології?
4. Яких ви знаєте фахівців в галузі права, що працювали над проблемами деонтологічного походження?
5. Охарактеризуйте юридичну деонтологію як навчальну дисципліну та як юридичну науку?
6. Чому оволодіння деонтологічними знаннями є умовою якісного виконання службового обов'язку?
7. Визначте основні завдання, які стоять перед навчальним курсом юридична деонтологія.
8. Охарактеризуйте структуру навчального курсу.
Література
- Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. - М : Юрид. лит. 1976.
- Аннэрс Э. История европейского права./Пер. со швед. - Ин-т Европы. -М.: Наука. 1996.
- Бризгалов І.В. Юридична деонтологія (стислий курс лекцій), Київ, МАУП. -1998.
- Горшенев В.М.. Бенедик И.В. Юридическая деонтология. Учеб. пособие. К., 1988.
- Дождев Д.В. Римское частное право. М.: Издво НОРМА, 1996.
- Коваль Н.В. Введение в юридическую специальность (деонтологический аспект): Курс лекций. - Донецк: Центр подготовки абитуриентов, 1998.
- Шмоткін О.В. Юридична деонтологія. К.: МНТУ. 1995.
1. Поняття юридичної науки та її структура
2. Функції юридичної науки
3. Зміст та структура юридичної науки
1. Теорії (доктрини, концепції, вчення)
2. Наукові закони
3.Постулати та аксіоми
4.Наукові проблеми
5. Гіпотеза
6. Метод