У первісному родовому колективі за умови панування суспільної власності на засоби виробництва й предмети споживання, економічні відносини між його членами мали розподільний, а не обмінний характер. Глибинні витоки обміну лежать у системі первісних розподільних відносин, а також особистісних і престижних відносин усередині роду, конкретний зміст яких визначається образами й символами міфологічної свідомості. Такий розподіл виконував подвійну функцію: був засобом забезпечення індивідуалізованих потреб членів громади й водночас засобом вираження соціального престижу в суспільстві, зміцнення внутріобіцинних і міжобщинних зв'язків. Таким чином, у розподілі вже виявлялися передумови обміну. З появою стійкого надлишкового продукту, а також у зв'язку із спеціалізацією родів, родин, індивідів та общин на окремих видах праці, зростанням значення міжособистісних зв'язків, ролі соціального престижу колективістський розподіл поступово перетворюється на стійкий економічний обмін.
На основі поділу праці між різними общинами, спеціалізації общин на виробництві певних видів продукції (рослинництво, скотарство, ремесла) поступово формується вища форма обміну — обмін товарами (товарообмін). Як відомо, товаром називається річ, створена працею людини й призначена для обміну на інший продукт пращ. Обмін товарами можливий з тієї причини, що всі товари мають щось спільне — опредметнену в них працю, що і є субстанцією їхньої вартості.
На найбільш ранніх етапах товарообміну речі не створювалися спеціально для обміну, а ставали товаром лише тоді, коли спорадично обмінювалися на інші речі, як правило, створені в іншій общині. Згодом обмін стає більш-менш систематичним. Частина продукту починає вироблятися спеціально для обміну. Таким чином, на цьому етапі зароджується товарне виробництво.
На наступному історичному етапі розвитку товарообміну з усієї маси товарів виділяється один, який стає загальним еквівалентом, тобто через нього виражається вартість всіх інших товарів. Коли роль загального еквівалента закріплюється за яким-небудь товаром, що витіснив інші, то такий товар стає грошима. Найчастіше в ролі грошей виступають дорогоцінні метали.
Поступово на зміну первісному типу безпосереднього спілкування приходять нові типи спілкування, нові спеціальні відносини — ті, котрі притаманні цивілізації. Підґрунтям цивілізації є здатність людини подумки співвідносити безпосередні умови своєї діяльності й спілкування з такими ж умовами інших людей, що мають місце в будь-який час і будь-де. З появою такої здатності формується новий тип єдності людей, що поєднує осіб не тільки не знайомих, але навіть таких, що не знаходилися (і не могли знаходитися) в один час в одному місці. Інакше кажучи, людина, перш ніж стати цивілізованою, повинна була навчитися спілкуватися не просто з іншими, чужими їй людьми, але й вільно почувати себе в ситуації спілкування з уявним партнером, з його знако-символічними, образними проявами. Знак речі, її образ і сама річ повинні були розмежуватися настільки, щоб їх сприймали як окремі сутності, хоч і пов'язані між собою. У даному випадку історичним критерієм найбільш розвинутих станів є грошовий товарообмін. А оскільки в грошовому товарообміні завжди присутня ситуація ризику, то свідомість повинна не тільки проектувати майбутнє, але й бути здатною досить ефективно блокувати емоційно-афективне регулювання мотиваційних станів. Інакше кажучи, тут не тільки мстив визначає мету, але й мета, можливості її реалізації впливають на мотиваційну сферу. Таким чином розвивається самосвідомість.
2.2.9 Розвиток духовної культури
2.2.10 Становлення писемності
2.2.10.1 Вихідні відомості
2.2.10.2 Розвиток піктографії
2.3 Географія та основні характеристики цивілізацій стародавнього сходу
2.3.1 Давньоєгипетські держави
2.3.2 Держави Межиріччя
2.3.3 Мала Азія
2.3.4 Східне Середземномор'я