У цьому підрозділі розкривається здійснення переживання гармонійної амбівалентності особистості. Переживання, на погляд С.Д. Максименка, є станом живого ставлення, шляхом репрезентації свідомості того, що відбувається у навколишньому світі. Якщо вираження-втілення є творчістю, то остання і є способом переживання [92, с. 180-191].
Важливість цих положень для нашого дослідження полягає в тому, що переживання збалансованої амбівалентності завжди відбуватиметься як творчий процес особистості. Нужда в переживанні конструктивної амбівалентності - це шлях саморозвитку, особистісного зростання. Саме інтегрованість суперечностей дає поміркованість, збалансованість у будь-якій сфері буття.
Життєва доцільність саме такого бажання самотворення, а значить і самоподолання, протилежна безактивному буттю без творчості. У нас на Україні зростають нові покоління, які звикли до новацій і вірять у власні зусилля. Прогресивні зрушення, що відбуваються у нашому суспільстві останніми роками, суттєво вплинули на життя як соціальних спільнот, так і окремої особистості. Позитивна зміна спонукає до гуманістичного наповнення соціальних взаємовідносин у напрямку створення в Україні умов побудови відкритого громадянського суспільства.
Розширення меж позитивного вияву людської свободи в ситуації розвитку громадянського суспільства в Україні сприяє самовизначенню особистості відповідно до власних цілей і пріоритетів.
Людина завжди перебуває в драматичній ситуації вагання й вибору між своїм і чужим Я, матеріальними та ідеальними, близькими та віддаленими цінностями, між тілесним та соціальним, внутрішнім та зовнішнім світами, які узагальнюються особистістю як суперечність позитивного і негативного. її інтерпретація, як і сама динаміка особистісної амбівалентності, ніколи не може бути повною; це лише рівновага суперечностей як їхня узгодженість з певним домінуванням позитивного чи негативного компонента. Така збалансована особистісна амбівалентність - низький рівень її вияву - характерна для психічно здорової особистості, коли перевага позитивного чи негативного зумовлена конструктивністю як процесу, так і наслідків цієї властивості на особистісне зростання.
Доцільно навести думку А. Маслоу про те, що, коли ми бажаємо допомогти людям стати більш гуманними, ми повинні зрозуміти таке: вони не тільки намагаються реалізувати себе, але й бояться цього і дуже часто не здатні на це. Тільки повне прийняття такої діалектики може допомогти особистості стати більш здоровою [95, с. 137].
Переживання низької інтенсивності амбівалентності є збалансованим та завжди оптимістичним. Толерантно переживається негативний компонент суперечності. Деякі люди говорять: "Краще померти, ніж почервоніти", інші - "Краще почервоніти, ніж вмерти", але у будь-якому випадку людина приймає для себе меншу неприємність.
Здатність бути толерантним до амбівалентності зумовлена тим, щоб не мати гірших наслідків або для досягнення чогось позитивного. Саме таке пояснення (атрибуція) дає змогу отримати задоволення від власного прийняття рішення на низькому рівні напруги амбівалентності особистості.
Наголосимо, що домінування позитивного веде до того, що усі навколо виявляють більше симпатії, швидше будуються стосунки. Негативне спрямування в суперечностях діє як перепона, що заважає бути вільним, толерантним, креативним.
Адже позитивне, як і негативне, має свої переваги. Негативний настрій активізує критичність: людина намагається зрозуміти проблему та вирішити ЇЇ. Негативні переживання дають сигнал про те, що може бути перемога чи поразка. Позитивний настрій сприяє конструктивності, толерантності. Він також підсилює соціальний, духовний і фізичний потенціал особистості.
Висновки очевидні. Є певні види роботи (редагування тексту, заповнення податкової декларації, аналіз поразок у коханні тощо), які вимагають домінування саме негативного настрою, який допоможе найліпше вирішити проблему.
Коли необхідна креативність (початок роботи на новому місці, робота над новою книгою, любов тощо), то треба підсилити позитивний настрій, бути поруч з альтруїстичними, надійними людьми.
Доведено, що вірогідність смерті чи інвалідності серед життєрадісних людей вдвічі менша. Позитивні переживання захищають від тяжких наслідків старіння. Оптимізм, згідно з М. Селігманом, продовжує життя й зміцнює здоров'я. Життєрадісні люди легше переносять біль, краще пізнають небезпеку, турбуються про власне здоров'я та вміють інтегрувати негативні переживання. Ось чому ці люди більш вдячні за добро, виявляють більше співчуття, швидше звільняються від образ.
Душевний спокій, поміркованість, творчість в різних сферах буття як усвідомлений баланс позитивного й негативного, робить нас стійкими, гармонійними особистостями. Переживання особистісних дисгармоній на середньому та високому рівнях амбівалентності є непатологічними відхиленнями в розвитку особистості. Вони виявляються як наслідок травмувальних обставин, кризових ситуацій. Середній рівень вияву амбівалентності особистості можна назвати загалом як слабо диференційований, спрямований на групові цінності. Люди прагнуть до маніпуляцій, соціальної бажаності, завжди шукають підтримку, щоб бути успішними, бажають бути "як всі", в натовпі. Уникнення розуміють як стабільність, спокій, за що віддають свою свободу вибору й відповідальність іншим. Це конформно-амбівалентні особистості, які тривожаться щодо власної компетентності; вони мало довіряють собі, неспроможні турбуватися про себе й неадекватні у стосунках з іншими людьми.
Зазначимо, що специфіка середнього рівня особистісної амбівалентності у тому, що динаміка від високого рівня до низького без нього неможлива. Власні ресурси цього рівня особистість використовує залежно від руху до конструктивності чи, навпаки, до регресу, тобто високого її рівня. Вищенаведена характеристика середнього рівня особистісної амбівалентності стосується саме руху в напрямку до високого дисгармонійного.
Як саме реалізується перехід від середнього до низького гармонійного рівня особистісної амбівалентності?
Наведемо дію феномену "вище середнього" для ліпшого розуміння відповіді на поставлене запитання. Феномен "вище середнього" підсилює оптимізм та прагнення особистості досягти гармонії. Він начебто гарантує людині успіх у будь-якій сфері життя. В американській психології почали вивчати феномен "вище середнього" (Harter, 1990). Сутність Його в тому, що люди, порівнюючи себе з іншими, вважають себе здебільшого вище середнього (70% респондентів).
Згідно з поглядом цього автора, це підтверджує схильність до виправдання самого себе. Люди намагаються показати більш яскраво свої сильні сторони, а недоліки замовчують чи особливо не підкреслюють. Відтак люди починають сприймати самих себе дещо краще, ніж вони є насправді. Ось чому робиться висновок людиною, що її Я - в усьому вище середнього.
Зазначимо, що ця закономірність виявляється не тільки в успіхах-поразках, а й у міжособистісних, групових стосунках. Зокрема, різні групи чи окремі їхні члени сприймаються як продовження себе (друзі, члени сім'ї, соціальні групи) при порівнянні з чужими.
Щасливі у шлюбі сприймають свого чоловіка (дружину) як людину, що має здібності вище середнього.
Ми не поділяємо вищенаведений погляд на феномен "вище середнього", що трактується виключно негативно.
Для цього розглянемо фактори, які підсилюють феномен "вище середнього": неоднозначність розуміння якостей особистості, тенденціозність пам'яті, атрибуція доказів. Вони є амбівалентними, з Нашої точки зору, за змістом.
По-перше, люди, порівнюючи себе з іншими, визначають, що таке, наприклад, успіх, мудрість, підсилюючи при їхньому розкритті те позитивне, що для них характерно, а негативного -уникають. Потім людина дає своє тлумачення терміна і пояснення життєвої ситуації так, щоб показати саму себе з найкращого боку.
Варто констатувати, що описаний фактор діє як амбівалентність особистості середнього рівня, де позитивне домінує над усвідомленим негативним. Більш того, конкретні ситуації аналізуються відповідно до позитивних спрямувань.
По-друге, вибір відповідної інформації пам'яттю, тобто її вибірковість: вона актуалізує ті епізоди, де людина була успішною і водночас не усвідомлює тих, коли вона була неуспішною. Іншими словами, підтверджується власна установка шляхом пошуку в пам'яті відповідних епізодів.
Зазначимо, що і в цьому випадку діє особистісна амбівалентність середнього рівня: підсилюється одна бажана протилежність, а інша - не усвідомлюється.
По-третє, атрибуція (інтерпретація) життєвих ситуацій така. Успіх пояснюють власними внутрішніми якостями (здібностями, навичками, винахідливістю тощо). Невдачу, навпаки, розглядають як наслідок зовнішніх факторів, що зменшує їхню значущість.
Визнаймо, що і в цьому разі діє амбівалентність особистості середнього рівня тому, що підсилюються при атрибуції життєвих ситуацій саме внутрішні якості як позитивні, але зовнішні певною мірою нехтуються.
Підсумовуючи короткий опис факторів, які забезпечують людині підсилення самоустановки успішного і здібного вище середнього, треба пояснити таке: навіщо людям потрібно бути кращими за інших?
Культура (індивідуалістична, колективістична) зумовлює це прагнення людей.
В індивідуалістичній культурі (зокрема, культурі США) основну увагу приділяють тому, як людина може виділитися з групи. І тому людям приємно, коли вони перевершують усіх навколо.
У колективістичній культурі (наприклад, більшість країн Азії) домінує установка бути як всі в ім'я збереження групової гармонії. Підкреслення своєї зверхності виокремлює людину з групи і порушує нормативність стосунків.
З вищеописаним поглядом важко повністю погодитися тому, що культура також зазнає змін. Звичайно, зміни мають поступовий характер, але впливають на внутрішній світ особистості. Так, наприклад, глобалізація в світі змушує у діловій сфері покладатися і на власну самоефективність.
Командний успіх складається з індивідуальної діяльнісної самоефективності незалежно від культури. Водночас соціальна самоефективність значно більше залежить від типу культури. Наприклад, японці не кажуть категорично "так" чи "ні". Американці, реалізуючи установку на впевненість, твердо це говорять. Адже відомо, що обидві ці держави мають високорозвинену економіку, незважаючи на специфіку вияву соціальної самоефективності.
Отож, приписувати психологічний феномен "вище середнього" лише людям західної системи цінностей буде неправильно.
Обговорімо ще одну сторону цього психічного утворення -вплив на подолання вікових, особистісних криз та важких життєвих ситуацій.
Авторка цієї книги звернула увагу на таке психічне утворення саме тому, що вже знала його. Пригадується підлітковий вік, бажання бути зовні привабливою по-дорослому і водночас страх, що не е такою зараз. Запитала про це свого тата і отримала відповідь: "Ти - вище середнього, якщо будеш розумною!" На жаль, батька не можна ще раз запитати про те, що він мав на увазі, коли так говорив.
Адже доказом того, що я зрозуміла його правильно, був вплив на моє життя цих слів. Зокрема, коли я опинялась у важких життєвих ситуаціях, то слова батька давали сили долати труднощі буття. Дійсно, треба було стати лише розумною в стресовій ситуації і бути - як завжди - вище середнього!
Певні діагностичні методики, психотехніки в сучасній психології спрямовані на те, щоб досліджувані обирали шкалу саме вище середнього як ознаку нормативності.
Ми навели приклад та актуалізували певні знання задля того, щоб зробити висновок про існування універсального психологічного феномену "вище середнього". Нами обґрунтовані фактори, що забезпечують утворення цього психічного явища, котрі перебувають у динамічному вимірі як вияви особистісної амбівалентності середнього рівня. Іноді ми створюємо те бажане (вище середнього), чого ще не існує, але обов'язково буде. Це оптимістичне бачення світу!
Високий рівень амбівалентності утворює дисгармонійну особистість, тобто її віддзеркалення себе, оточення завжди спотворене - чи рожеве, чи чорне (межова толерантність або інтолерантність, агресія або поблажливість). Це високоамбівалентні особистості, які набули руйнівних залежностей, що гальмують особистісне зростання. Додамо, що амбівалентна особистість не може себе реально усвідомити, їй складно виявляти самоефективність, турботу про себе. Про це ми розглядали більш глибоко в підрозділі про інфантильні залежності.
Наш напрям дослідження буде неповним, якщо репрезентувати лише вияви високоамбівалентної особистості, на що ми спрямовували свій науковий пошук. В попередніх підрозділах цієї книги ми розкривали їхні руйнівні впливи на особистість (шизоїдну, депресивну, істеричну, застрягаючу).
Навпаки, гармонійна особистість з низькою амбівалентністю уміє невимушено жити, довіряє собі, турбується про себе, приймаючи все, що теперішній час їй пропонує. Вона в різних сферах життя самоефективна, оптимістична.
Але це не означає, що гармонія виникає автоматично на низькому рівні суперечностей. Гармонія як збалансоване подолання амбівалентності є досконалою рівновагою, внутрішнім порядком, який, безумовно, не є непорушним.
За поглядами Т.М. Титаренко, гармонійна людина гнучко адаптується до внутрішніх і зовнішніх змін. їй неважко приходити до злагоди із самою собою, іншими людьми, світом загалом. Вона переживає стан ладу - ладу і з собою, і з певними соціальними нормами [151, с 179].
Ось чому ми приділяємо увагу саме особистісній амбівалентності гармонійного конструктивного виміру. Вона є стійким особистісним утворенням, завдяки здатності особистості переживати довіру до себе, турбуватися про себе та інших, бути само-ефективною, вміти адекватно саморозкриватись і в цілому мати особистісну ідентичність.
У цьому напрямі проведені такі продуктивні дослідження в юнацькому віці: турбота про себе (І.В. Михайлова), мотивація досягнення (С.В. Воронова), довіра до себе (Н.О. Єрмакова), саморозкриття (О.Д. Карнюхіна), самоефективність (В.В. Лукяненко), особистісна ідентичність (О.М. Ічанська).
Особистішими детермінантами гармонійної збалансованої амбівалентності є оптимізм, суверенність особистості та конструктивне подолання стресових ситуацій (копінг-механізми).
Розглянемо оптимізм - детермінанту особистісної амбівалентності - як психічне утворення, що сприяє інтеграції суперечностей в реальному житті Доцільно навести з початку нашого дослідження думку М. Селігмана про місце "негативного мислення" саме в проблемі оптимізму: "Головне в мистецтві оптимізму є здатність говорити собі деструктивні речі, коли настають поразки" [136, с. 29]. Саме це зупиняє безпорадність. Треба бути готовим не лише до руху вперед, а й поважати власний відступ (регрес), який необхідний для того, щоб "повернути собі власні можливості, побачити ситуацію з погляду переваг безпеки, і повернутися до попереднього рівня розвитку, на якому особистість відновлює довіру до себе, необхідну для подальшого розвитку. Дуже важливо усвідомлювати прагнення до зростання і в регресивні періоди, не забувати про власний самоконтроль, що визначає самотворення.
А. Маслоу вважає природу людини оптимістичною:" Особистість більше схильна відчувати, що життя в цілому розумне... існують краса, захоплення, чесність, божественність, істина та повнота сенсу, що життя само по собі цінне. Тоді суїцид і бажання смерті стає неприйнятним" [95, с 93]. Саме тому, що позитивні емоції нейтралізують негативні, вони їх інтегрують свідомо без захисних механізмів.
Є погляд, що оптимісти "пустоголові". Результати обговорення проблеми про те, хто розумніший, М. Селігман репрезентував так:" У звичайних умовах оптимісти покладаються на свій попередній позитивний досвід, тоді як песимісти налаштовані більш скептично. Нехай світло не вмикається ось вже десять хвилин... оптиміст вважає, що врешті-решт справа піде на лад і світло буде. Однак, коли події стають загрозливими (три горнятка кави на день збільшують ризик захворіти на рак грудей), оптимісти миттєво змінюють тактику, засвоюючи скептично-аналітичне ставлення до життя" [137, с. 60]. Інакше кажучи, саме оптимісти мають більш гнучкий механізм амбівалентності. їхній негативний компонент активізує критичність у небезпечних ситуаціях для того, щоб подолати проблему. Позитивний компонент настрою підсилює толерантність, творчість, конструктивність, що збільшує соціальний, інтелектуальний і фізичний потенціал.
Оптимісти мають збалансовану амбівалентність з домінуванням конструктивності як з перевагою позитивного компонента, так І негативного. Вони вірять, що поразка має тимчасовий характер, і не лише вони в тому винуваті, а обставини, невдачі чи інші люди. Несприятливу ситуацію вони сприймають як необхідність боротися з нею з подвійною силою. Зазвичай вони долають невдачу. Саме оптимісти задоволені власною професією, роботою значно частіше від інших людей.
Брати під сумнів невеселі думки - це прийом, що допомагає навчитися оптимізму. Це профілактика і вона завжди ефективна. Якщо навчити дітей десятилітнього віку оптимістично мислити, то вдвічі скорочується вірогідність депресії у підлітковому періоді. Профілактика безпорадності та інших негативних якостей, як стверджує М. Селігман, вимагає виховання у підростаючої особистості навченого оптимізму, віри в майбутнє, уміння спілкуватися з людьми, гнучкості, чесності, працьовитості [137, с.4б].
Людина в гарному настрої менш інтровертна. Вона спрямована на конструктивну взаємодію з навколишнім світом (допомогти, поділитися, зрозуміти, попросити, пропустити тощо). Саме ці люди можуть зрозуміло сказати іншим про свої позитивні емоції, що є основою взаємної симпатії, дружби, кохання. Не депресивні (вони начебто знають страждання), а оптимісти виявляють співчуття, намагаються допомогти конкретним людям. Водночас депресивні особи нікому не довіряють, концентруються на власних потребах, фіксуються в самотності і лише на собі.
Відтак" прагнення до добрих вчинків грає важливішу роль, ніж егоїзм, пасивність в розвитку особистості. Гарна родина зі свідомими батьками і дітьми в процесі розвитку, які поважають моральні цінності й прямують до щасливого життя разом, завжди будуть цінністю Людства.
Одначе треба розуміти власні ресурси при взаємодії з зовнішніми впливами. Суспільство підштовхує людей постійно піднімати вимоги до себе, зокрема, не виправдано підсилюється культ вічної молодості. Сучасна людина повинна бути не лише зовні стрункою, а й мати якості "молодої" особистості (максималізм, екстремізм та агресивність). Відомо, що досвід перетворює ці якості на толерантність, почуття реальності, але останні якості залишаються в тіні суспільного пресингу. Якщо людина чогось потребує, але не має цього, вона перебуває в постійному пошуку і так виснажується, що готова прийняти за гарне будь-яке погане.
Прагнучи до успіху, який створила не людина, а, наприклад, популярні ток-шоу, можна втратити можливість самореалізації. Замінити власну особистість на престижний тип неможливо без деформації або ж повної її руйнації. Наприклад, співачки не мають можливості повноцінно реалізувати свій талант, вони часто знаходяться під ножем пластичних хірургів і крапельницею. І не краса вимагає жертв, а масові стереотипи, яким вони не здатні чинити опір. І як наслідок - деформація особистості - непомірна ціна за фантомний імідж (алкоголізм, наркоманія тощо).
Оптимізм - це свідома позиція особистості не допустити в свій досвід депресогенної системи песимізму, яка веде до самознищення. Зростаюче розповсюдження депресії треба розглядати як епідемію побутової безпорадності, причина якої - недовіра щодо власних думок, дій. Сучасна особистість набуває навченої безпорадності, коли підсилюється установка, що власні зусилля нічого не змінять. Ось чому треба навчитися отримувати задоволення від власних зусиль з різних сфер життя, різнобічно розвивати свою особистість, а не тільки ті якості, які мають відношення до професії, підвищення статусу.
Важливо щомиті, сьогодні бути щасливим, а не колись у майбутньому. Спілкуватися з реальними людьми навколо, але не принижуватися, не догоджати, а будувати радісні конструктивні стосунки. E. Фромм пропагував розумний егоїзм, який дуже важливо наслідувати, розглядаючи його як створення добра для інших людей і водночас заради себе.
Вчитися довіряти іншим людям. Довіра з першого погляду -утопія, що виключає сам процес наближення до людини. Проте довіра - це процес, у якому необхідно навчитися розкривати себе поступово, адекватно. С.Д. Максименко, розкриваючи суть справжньої любові, підкреслює, що "це діяльнісна активність, а не пасивний ефект, це перебування у певному стані, а не "впадання" у нього [92, с. 69]. Власна активність полягає в тому, щоб адекватно були зрозумілі слова: любити як давати, репрезентувати себе, а не лише отримувати. Звертаємося за поясненням до поглядів цього відомого психолога: "Оце "давати" зовсім не означає "віддавати", тобто жертвувати, залишатися без чогось, терпіти збитки... "давати" означає виявляти власну силу, дарувати іншій людині себе, свій світ..." [92, с. 69]. Своїм внутрішнім світом людина підсилює іншу людину, якій веселіше, радісніше долати життєві проблеми та бути стійкою в хвилини трагедії чи піднесення... Якщо обставини вимагають неконструктивних ігор, в яких людиною маніпулюють, треба чинити опір (аверсивна терапія, десенсибілізація тощо).
Наприклад, гра в реальному житті "Алкоголік", у якій головний учасник має алкогольну залежність. Біля нього низка людей, які йому "забезпечують" цю центральну роль: Переслідувач (дружина завжди свариться), Захисник (мати, яка допомагає вижити), Товариш (друг-пияк), Посередник (той, хто продає алкоголь). Більш того, усі навколо співчувають сім'ї алкоголіка. Ось і приємний психологічний дотик! Найгірше це те, що такі сім'ї виховують адиктів. Діти з таких сімей створюють родини лише з собі подібними, тобто формується коло адикції.
Використання аверсивної (шокової) терапії в подібних ситуаціях є виправданим саме тому, що такий вплив на залежну людину є для неї та людей єдиним спасінням. Суть аверсивної терапії в тому, що клієнт цілеспрямовано отримує невеликі страждання, які мають значну користь. Людину привчають пов'язувати сильне негативне переживання, відторгнення з якою-небудь небажаною звичкою (паління, пияцтво, обгризання нігтів тощо).
Для багатьох клієнтів аверсивна терапія є останньою надією. Ось типова процедура. Клієнт п'є спиртне і одночасно отримує болючі, але не шкідливі для здоров'я, удари електричним струмом, що підводиться до його руки. Клієнт не знає, коли він отримає наступний удар. Найчастіше це відбувається в той момент, коли він тільки починає пити спиртне. Удари струмом призводять до того, що в алкоголіка з'являється зумовлене відторгнення до випивки. Виникає зв'язок алкоголю з негайним дискомфортом. Випивка викликає сильну неприязнь.
Разом з тим, перенесення аверсивного навчання в реальних умовах відбувається не автоматично. Важливо проводити цю терапію в умовах максимально наближених до тих, коли алкоголік розпиває спиртне. Необхідно усю процедуру сп'яніння знімати на відеоплівку, а потім показувати вже тверезому клієнту до тих пір, поки він не скаже: "Досить, я надивився!".
Наведемо приклад аверсивної (шокової) терапії. Для того, щоб девіантні підлітки в США усвідомили свій негативний досвід, до них застосували шокову терапію. Кожного підлітка закріпили за малюком-комп'ютером, який народився від п'яних батьків. Зовнішній вигляд малюка такий: немає пальців, рихле тіло, тобто захворювання п'яного синдрому ще в утробі матері. Постійна збудливість малюка виснажує наркотично залежних підлітків, але його не можна залишити без догляду ні на хвилину. Все записується і порушення угоди веде до продовження терміну перебування у в'язниці цих підлітків. Результат такої аверсивної терапії в тому, щоб, задавши підліткам невеличкої психотравми, (доглядати комп'ютерного малюка-інваліда), не допустити більшої травми, (бути наркозалежним). У цьому випадку підлітки стали більше себе контролювати, замислюватися над власним майбутнім, не поспішали вживати наркотики, нормативно розмірковували про суть батьківства.
Більш м'яка форма аверсивної терапії, зокрема, до наркомана, який не бажає усвідомлювати себе саме таким - це відстрочити вияви турботи, любові до нього, не діяти у звичному комфортному режимі. Дати йому можливість осмислити те негативне, що відбувається в його житті, підвести до прийняття рішення про зміну деструктивної поведінки і почати конструктивно жити.
Використання цивілізованих прийомів аверсивної терапії є необхідністю, коли йдеться про адикції. Але треба дотримуватися головних двох умов щодо здатності її реалізації. По-перше -визначити домінуючу емоцію при впливі на особистість (страх чи любов). Потім простежувати динаміку переходу особистості, наприклад, від страху до любові. І навпаки, зменшуючи любов, вводити страх, щоб залишалося прагнення до любові. Відомо, що дружина письменника Куприна не вступала в інтимні стосунки, якщо чоловік не писав певної кількості сторінок. Уявіть собі, що він підкорявся таким вимогам дружини!
По-друге - це контролювати власну поведінку і клієнта, тобто психолог повинен бути спокійною, стійкою, толерантною особистістю. Не втрачати віру в позитивний результат навіть тоді, коли людина власноруч заганяє себе в самотність, ізоляцію.
Прикладом є лікар у повісті П. Коельо "Вероніка приймає рішення померти". Героїня зрозуміла, що життя, де всі дні одноманітні (без стресів, без нових вражень, без любові та ненависті), не має сенсу для неї. Вона прийшла до самотності, ненависті і до спроби самогубства. І тоді лікар приймає рішення про використання шокової терапії. Він сказав Вероніці, що їй залишилося жити недовго. Страх смерті почав активізувати прагнення до життя. Героїня стала уважніше ставитися до себе, людей навколо. Бажання любити було реалізовано з хлопцем, якого всі вважали безнадійно хворим на шизофренію. Любов дала наснагу до життя та здоров'я.
Інший герой цього автора став шизофреніком тому, що він відмовився від свого бажання займатися живописом на вимогу батьків. Автор застерігає, що будь-які випадки зрадити собі мають деструктивні наслідки. Єдине призначення людини - жити з іншими, але довіряти собі, турбуватися про себе. Коли особистість нехтує собою, вона вже не потрібна іншим людям.
Омар Хайям не думав, що буде багато людей, які скажуть собі, що краще бути одному, ніж будь з ким. Пригадується випадок, який мені навів студент-заочник. Прийшов він з армії, а його дівчина з іншим. Увечері пішов на залізничний вокзал для того, щоб здійснити самогубство. Друга година ночі, він біля колії. Було мало людей. Підійшов до нього бомж і попросив цигарку, а він йому пачку дає. Бомж-чоловік зрозумів ситуацію і каже, що не треба над собою поганого робити, треба жити. І розказав свою важку історію, після чого його проблема (зрада дівчини) здалася йому незначною. Хлопець пішов додому. Так людина людину врятувала. Отож, не треба прагнути до самотності, природно людині в скрутні хвилини життя отримувати підтримку від інших людей. Прагніть допомагати людям та просити про допомогу у них!
Страх перед близькими та інтимними контактами стимулює віртуальне спілкування. Може саме таке сучасне спілкування ліпше від шокової терапії? Комп'ютер - ще один шлях у невідоме, а може порятунок? Прихильність до людини повязана з відповідальністю за неї. В інтернет-спілкуванні можна практично все робити: закохуватись, брати шлюб, займатися сексом і не мати відповідальності.
Невже все можна робити і без наслідків?
Вочевидь у цій ситуації людина здатна до високої амбівалентності з домінуванням позитивного, але не реального. Тому проблем в житті такої людини стає ще більше, а наслідки ще неперед-бачуваніші та неконтрольовані. Ознаки залежності від віртуального спілкування починають виявлятися майже через тиждень. Треба себе добре контролювати, щоб "не переселитися" туди назавжди. Вік власний та інших практично неважливий. Через місяць вже "нормально" сприймається, що чоловік, який тебе не бачив і не чув, а головне - не прагне до цього, називає дружиною. А ти таке пишеш, що кохання стає майже реальним! Але при цьому залежні пишуть у своїх анкетах, що бажають знайти "мадонну" чи "чоловіка своєї мрії". Необмежені можливості таких сайтів у виборі інтимних партнерів підсилюють інтернет-залежність. Прийняття рішення обрати гідного партнера стає неможливим. Адикт мотивує це тим, що може з'явитись ще кращий варіант!
Отже, хочеться пригадати відомі речі. В дуже холодну чи в дуже гарячу воду входимо, щоб швиденько вийти з неї. Інтернет -це навіть не моржування. Це радше замерзання в однорідному натовпі без бажань і надії!
Перехід від юності до дорослості загострює особистісну амбівалентність. З одного боку, молода людина бажає суспільного схвалення, з Іншого - прагне до автономності, коли головним критерієм самооцінки є успіх. Дуже легко підняти вимоги до такої людини і примусити її повірити в те, що вона нікчемна особа. Тому так важливо бути оптимістом, тобто задоволеним власною думкою, переживанням чи вчинком в теперішньому реальному часі.
Необхідно приділяти увагу сімейному вихованню, зокрема, саме сімейному задоволенню потреб людини для становлення оптимізму. Досвід роботи зі студентами свідчить, що молодь не лише розуміє цю проблему, а й прагне до того, щоб конкретно розглядати повсякденні питання сімейного щастя. Наприклад, купити морозива по дорозі і нести своїм домочадцям (незручно, може взагалі розтанути і тлі.) чи купити, з'їсти і сподіватися, що члени сімї так само зробили або взагалі про них не думати?
А може на роботі завести службовий роман? Інтимний партнер буде чекати близькості і не дочекається... і шукай тоді винного при розлученні.
Ми наводимо приклади задля того, щоб ще раз звернути увагу на те, що формування навичок також робить вагомий внесок у навчання життєлюбству, стійкості щодо побутових бар'єрів у стосунках.
Коли я бачила у сина - молодшого школяра - обгортку від "Сні-керса" на столі, то звертала увагу на те, чому мені не залишив. Він ніяковів, а потім, наступного разу, обов'язково приносив додому цукерку, печиво, яке ми їли разом, чи залишав шматочок. Я так само робила. Це не гра, а справжнє життя в мініатюрі. А потім він навчився з радістю робити, купляти те, що йому не потрібне, але для мене, членів сім'ї необхідне, цікаве. Так само він буде себе поводити у власній родині, а його діти повторять те, що я виховувала у маленького сина. Не лінуйтесь через дрібниці творити морально здорові навички, які зумовлюють оптимізм у подальшому житті!
Резюмуючи викладений нами матеріал, зазначимо, що аверсивна терапія, виховання установки на допомогу собі та іншим, формування навичок сімейного задоволення потреб спрямовані на повернення довіри до себе і людей, підсилення оптимізму.
Продовжуємо розглядати проблему навчання оптимізму в складних життєвих ситуаціях. Особливо важливо думати про себе добре, тобто підняти рівень задоволення як собою, так і навколишньою дійсністю. Треба звертати увагу на динаміку непрямих депресивних схем, які протікають як висока амбівалентність. У цих випадках гарні та справжні мотиви перебувають у стані суперечності, стають соціально непривабливими. Так, наприклад, гнівоголік свідомо чи несвідомо використовує гнів як засіб задоволення сексуальних потреб. Він спонтанно, але все частіше і частіше створює сварки, істерики. При слабкому емоційному керуванні гнівоголік доходить до мерзотної поведінки, а все тому, що гнів є засобом підсилення сексуального збудження.
Доцільно проаналізувати також копролалію - це форма залежності, яка виявляється у бажанні говорити лайки на адресу сексуального партнера. Інший її вияв - це перегляд порнографічної продукції. Послідовність: агресія - збудження - секс - задоволення - це єдиний шлях отримання яскравого задоволення в сексі. Але гнівоголіки, копролаліки не визнають своєї проблеми, а звинувачують партнера.
Гнівоголік намагається компенсувати сексуальне приниження партнера, наприклад, подарунками, грошима тощо. Все це діє між скандалами. Партнер-жертва сподівається, що колись буде жити в любові. На жаль, цього ніколи не буде. Ця залежність не зникає від розмов тому, що вимагає перебудови всієї особистості. Є речі, яких людині не треба робити в своєму житті, вони швидко руйнують особистість. Саме це оберігає її від психологічних мікротріщин, а потім від руйнування. Треба не дозволяти собі використовувати гнів, збудження чужим сексом в інтимно-сексуальній сфері, тому що це швидко руйнує природні стосунки жінки та чоловіка.
Чи є можливість позбутися таких маніпулятивних адикцій в Інтимній сфері?
Людська природа оптимістична і дає шанс залежній особистості повернутися до природного життя. Думки адикта про те, що вихід існує, діють оптимістично, стимулюють конструктивну поведінку. Наведемо поради щодо подолання адикції:
> Розвивайте свої вищі потреби, не відкладаючи на невизначене майбутнє.
> Навчіться переживати психалгію чи душевний біль, не звинувачуючи ні себе, ні інших, але з надією.
> Узгоджуйте власні бажання з можливостями, щоб без підтримки зовні досягати мети.
> Зменшуйте, а згодом звільняйтесь від опіки, тому що реально це не дає можливості навчитися приймати рішення.
> Не грайте ту роль, яка нав'язується іншими людьми, впевнено виходьте з маніпуляції.
> Взаємодійте з сучасністю, приймайте зміни конструктивно, адаптуйтесь до них, не створюйте внутрішньої віртуальності.
> Спирайтесь на власні ресурси, кваліфіковану допомогу, а не на диво, одужуючи від інфантильних залежностей!
Отже, ми довели важливість обґрунтування оптимізму як особистісної детермінанти, що впливає на збалансованість амбівалентності особистості та зумовлює її гармонійний розвиток. Оптимізм - це свідома установка на позитивне і конструктивне самотворення з переживанням надії на себе та інших людей. Разом з тим, не можливо мати гармонійної амбівалентності особистості без впливу особистісної (психологічної) суверенності як реальної свободи, що спрямовує людину на інтеграцію суперечностей.
С.К. Нартова-Бочавер розуміє особистісну суверенність як здатність людини контролювати, захищати і розвивати власний психічний простір, побудований на узагальненому досвіді успішної автономної поведінки [106, с. 11].
Психологічний простір є стійкою характеристикою особистості. У стабільні періоди життя психологічний простір прагне до рівноваги, в критичні періоди межі втрачають свою міцність, а особистість іде по регресивному шляху з ознаками високої амбівалентності. Коли особистість долає кризу, межі змінюються та стають міцними.
Психологічний простір переживається як збереження чи порушення меж, що виявляється у впевненості чи тривожності. Простір з цілісними межами є суверенним, коли особа може підтримувати власну автономію, з порушеними межами -депривований, коли стає неможливо впливати на взаємини зі світом.
Інакше кажучи, особистісна суверенність - це автономія психологічного простору. Цінність для нашого дослідження цього підходу в його ненасильницькому, прагматичному розумінні самодетермінацІЇ особистості. Суверенність репрезентується в психологічному просторі в єдності своєї тілесності, територі-альності, власних речей, звичок, часовому режимі, соціальних контактів, цінностей, установок, смаків.
Власне тіло - це перший вимір психологічного простору особистості, який виникає в онтогенезі. Людина відкриває його раніше від будь-якої реальності і вчиться ним користуватися завдяки розвитку сенсорики, моторики. Це основа особистісної ідентифікації. Тілесність в ЇЇ різноманітних виявах (харчова поведінка, секс, комф