Вікова психологія - Сергеєнкова О.П. - Активність особистості як детермінанта розвитку психіки

Особистість, що формується, не є пасивним продуктом взаємодії біологічного та соціального факторів. Взаємодія цих факторів реалізується через активність дитини.

Активність особистості - умова і результат психічного розвитку індивіда, що виявляється в його діяльності

Засобом активності дитини, що виявляється в діяльності, відбувається двостороння взаємодія підростаючої особистості з соціумом. Впродовж дорослішання індивіда й ускладнення його психічної організації активність теж збагачується , як змістом, так і засобами її вираження. На різних стадіях розвитку дитини її активність виявляється на таких рівнях (за Г.О. Люблінською):

а) репродуктивний (копіювання дій дорослого в словах, іграх, манері поведінки),

б) виконавчий (виконання дитиною поставлених дорослим завдань і на цій основі вироблення нових вмінь),

в) самостійний (самостійна постановка завдань, пошуки та апробація способів їх вирішення).

Рис. 1.13. Рівні вияву активності дитини

В межах сивого соціального простору та віку індивід створює складну мережу стосунків, що визначається його інтересами, прагненнями та ставленнями до навколишньої дійсності та самого себе.

Я.Л. Коломинський

Спочатку свою активність діти спрямовують на дорослого, зумовлюючи зворотний вплив з його боку. Згодом, починаючи з переддошкільного віку, дитина спрямовує свою активність на самопізнання і самовдосконалення.

У міру формування мотивації та самосвідомості індивід стає вибірково сприйнятливим до впливів середовища, чутливим до того, що відповідає його життєвим прагненням, і байдужим до того, що не пов'язується з ними. Соціальне оточення змінюється для індивіда внаслідок його зростання, збільшення фізичних і розумових можливостей, становлення нових видів діяльності. Те, що приваблює в навколишньому світі дитину-дошкільника, втрачає актуальність для молодшого школяра. Психологічні потреби різні в підлітковому і юнацькому віці. Особистісна динаміка спостерігається й впродовж всіх періодів дорослості.

Вплив суспільного середовища на психічний розвиток індивіда залежить від розвитку його спрямованості та здатності сприймання, наслідування, від становлення його потреб і прагнень. Має місце вибірковість вияву та спрямованості активності особистості. Навіть в одній сім'ї діти-сиблінги, маючи одних батьків, розвиваються по-різному залежно від того, як складаються їх дійові взаємовідносини з навколишніми людьми, як значимі дорослі здійснюють виховання цих дітей. Відмінності активності індивіда позначаються на всіх аспектах його психічного життя - змісті та способах пізнання навколишньої дійсності і себе, регуляції емоцій та поведінки, побудові взаємин з іншими людьми, що, зрештою, стає підґрунтям для формування індивідуальності особистості.

Тлумачення поняття "сиблінги" - у словнику

Дані досліджень показують, що навіть у дітей-близнюків, які мають ідентичні генотипи і живуть в одній сім'ї, часто формуються різні емоційні, вольові, характерологічні риси внаслідок того, що в їх взаєминах одна дитина частіше виступає як ініціатор, лідер, а інша - як виконавець, підлеглий, і цей однобічний поділ функцій залишається поза увагою дорослих або й стимулюється ними

Не стільки сім'я соціалізує дитину, скільки дитина сама соціалізує оточуючих її близьких, підкоряє їх собі, намагається сконструювати зручний і приємний для себе світ...

Д.Б. Ельконін

В процесі дорослішання дитина, виявляючи свою активність у взаємодії з дорослими, не тільки розвивається сама, а й видозмінює стосунки у нові, більш складні форми і навіть трансформує психічний світ значимих близьких людей. Тобто активність дитини, будучи внутрішньо локалізованим фактором психічного розвитку, визначає впливовість дії зовнішнього - соціального середовища, і навіть за певних умов може модифікувати дію біологічного фактору.