Вікова психологія - Сергеєнкова О.П. - Розділ ІІІ. Психологія дорослішання та дорослості

3.1. Психічний розвиток підлітків

Вплив фізичного та фізіологічного розвитку підлітка на його психіку

Підлітковий вік триває з 10 (11) до 15 років

Підлітковий період охоплює навчання в основній школі (5-9 класи) і знаменує собою суттєві зрушення суб'єкта в напрямку дорослішання. Даний вік характеризується бурхливими, але нерівномірними темпами зростання організму та фізіологічними змінами. Ці соматичні зміни стають чинниками ряду надбань психічного розвитку підлітка:

o швидкі темпи зростання та дорослішання викликають формування нового образу "Я", посилення інтересу до свого зовнішнього вигляду, однак підліткам характерне незадоволення своєю зовнішністю,

o нерівномірне формування опорно-кісткової системи (зростання рук, ніг та голови випереджає темпи розвитку

хребта) супроводжується тимчасовою втратою гармонії в рухах, що примушує підлітка переживати сором'язливість, пригніченість, знижує самооцінку,

o нерівномірний розвиток кровоносної системи (серце росте швидше, ніж судини) може спричинювати погане самопочуття, головний біль, періодичне зниження розумової працездатності,

Дівчатка переймаються пропорціями та стрункістю своєї фігури, а хлопчиків хвилює мускульна маса і атлетичність тіла

Пубертат - період статевого дозрівання

Від латин. "пубертас" - покриття волоссям

o у нервовій діяльності підлітка процеси збудження переважають над гальмуванням, що викликає часті перепади настрою, підвищену чутливість, дратівливість,

o розгортання статевого дозрівання, поява вторинних статевих ознак сприяє формуванню почуття дорослості як центрального особистісного новоутворення підлітка, забезпечує активізацію статевої ідентифікації, пожвавлює потяг до спілкування з протилежною статтю.

В зв'язку з означеними вище фізіологічними змінами підлітковий період синонімічно називається пубертатним. Оскільки темпи статевого дозрівання в підлітковому віці досить швидкі, то позначаються як так званий "пубертатний стрибок". Психологи розглядають проблему "пубертатного стрибка" щодо підлітків як невідповідність випереджаючих темпів його статевого дозрівання повільнішим темпам фізичного розвитку та становлення особистості. Проблема "пубертатного стрибка" може виявлятись через раннє і безладне статеве життя підлітків, розповсюдження венеричних захворювань та ВІЛ-інфекції, незаплановані вагітності, аборти, шкідливі звички та протиправну поведінку.

Рис. 3.1. Проблема "пубертатного стрибка

Проблему дисбалансу фізичних, фізіологічних та психічних аспектів дорослішання підлітка можуть ускладнити вияви акселерації - прискорених темпів фізичного розвитку та ретардації як явища уповільнених темпів дорослішання підлітка.

Важливо, що прискорені темпи фізичного та фізіологічного розвитку не збігаються з такими ж швидкими темпами становлення особистості

Хлопчики-акселерати почувають себе більш впевнено та комфортно, маючи певні соціальні переваги, ніж дівчатка-акселерати, які спочатку комплексують і тривожаться через свою "дорослу" зовнішність на фоні ровесників. Окрім цього, в підлітковому віці спостерігається тенденція випередження на півтора-два роки фізичного розвитку дівчат щодо хлопців. Тому, в найбільш травматичну ситуацію можуть потрапляти хлопці-ретарданти, які переживають пригніченість, стурбованість, сором'язливість через свою дитячу зовнішність, гірше налагоджують соціальні контакти. Типовим ставленням дорослих до таких підлітків є гіперопіка, що може спричинити вияви інфантилізму.

Інфантилізм підлітка - надмірна дитячість внутрішніх психічних проявів (емоцій, поглядів, інтересів) та поведінки, що не відповідає хронологічному віку

Підлітку, що фіксує в собі безліч різких фізичних і фізіологічних змін, пов'язаних з дорослішанням і статевим дозріванням, нелегко утримувати почуття ідентичності. Однак, при визнанні бурхливості та нерівномірності соматичних змін підлітка та їх суттєвого впливу на становлення особистості, не доречно вважати його жертвою "гормональної бурі", "ендокринного шторму" і т.п. Активізація біологічного фактору розвитку підлітків не перекреслює вагомість їх соціальної взаємодії та власної активності.