Вікова психологія - Сергеєнкова О.П. - Особистісні зміни в пізньому дорослому віці

Старіти невесело, але це єдиний відомий спосіб жити довго.

Ш.Сент-Бев

Різним є сприймання старості самими людьми похилого віку, які проходять в сучасному суспільстві складні адаптаційні процеси подвійного характеру. Так, зовнішня адаптація визначається стрімкими темпами соціально-економічного розвитку країни, його нестабільністю і вимагає проявів гнучкості в світосприйманні та поведінці. Внутрішня адаптація пов'язана з прогресуючим старінням та змінами власної ідентичності. Особистісні зміни людини в пізній дорослості суттєво визначають її ставлення до старіння. За думкою Ф.Гізе, можна узагальнити ставлення людей похилого віку до власної старості у відповідності до наступних типів:

Рис. 3.79. Типи людей похилого віку за Гізе

Для типу негативіста характерним є заперечення всяких ознак власного старіння, екставертований тип відрізняється від двох інших тим, що визнає старість за зовнішніми ознаками типу виходу на пенсію, дорослішання дітей та внуків, змін статусу в родині тощо. Інтровертований тип людей похилого віку гостро та болюче переживає фіксацію ознак власного старіння, ігнорує нове та зациклюється на минулому життєвому досвіді, прагнучи спокою.

Соматичні (організм та його життєдіяльність) та соціально-психологічні (статус, Я-концепція) зміни, що відбуваються в пізній дорослості, неминуче викликають оновлення сприймання особистістю себе в старості. Задоволеність життям та успішність пристосування до нього людини похилого віку залежить від багатьох факторів:

Рис. 3.80. Чинники сприймання старості людьми похилого віку

Вивчаючи індивідуальні реакції людини похилого віку на старіння, британський психолог Д.Бромлей виділила п'ять типів пристосування:

Рис. 3.81. Типи пристосування до старості за Бромлей

Для однієї людини старість - це нагорода, для іншої розплата. Це залежить від того, як людина жила.

С.В. Михалков

Старіючи, втрачаючи фізичні сили, індивід може зберігати здатність прогресивно розвиватися як особистість. Важливою умовою продуктивного життя в старості є інтеграція суб'єктом всіх пройдених ним стадій, свого минулого, теперішнього і уявлюваного майбутнього життя. Передумовою інтеграції є успішне розв'язання нормативних криз,

життєвих завдань і конфліктів. При цьому значимим чинником інтеграції є акцент на теперішньому житті, аналіз з позицій актуальних стосунків і ставлень. Тоді людина може переоцінити свій минулий досвід, який сприймався малозначимим, а тепер стає "біографічним відкриттям". Така дистанційна позиція береже людину похилого віку від поглинання минулим. Суттєвим моментом є оцінка життя з позицій оптимізму, тоді минулі поразки та помилки сприймаються як тяжкі, але необхідні уроки, що ведуть врешті-решт до перемоги.

Поняття щасливої старості прийнятне для групи людей похилого віку, які приймають своє теперішнє існування без заперечень та планів змін на краще. В пізній дорослості у цих людей з'являється схильність до перегляду минулих активних настанов, правил та переконань. Така мислена робота приводить до вироблення нової, споглядальної, спокійної та самодостатньої життєвої позиції. Характерне звернення до природи, моральних цінностей, що може виразитись, наприклад, у догляді за домашніми тваринами.

За ознакою характеру діяльності, якою заповнений похилий вік, І.С. Кон визначив такі соціально-психологічні типи благополучної старості:

Ніколи не знав, що бути старим так радісно, що не день - мої думки все добріші та світліші. К.І. Чуковський

Рис. 3.82. Типи благополучної старості за Коном

Особливо сприятливими для збереження конструктивної ідентичності психолог вважає перші два типи. При наявності третього типу, властивого здебільшого жінкам, вони можуть страждати від рутини побутової праці. Акцентовані на збереженні власного здоров'я люди похилого віку можуть перейматись почуттям недостатньої наповненості їх життя.

Американський психолог Е.Еріксон вважає головним завданням психіки в пізньому дорослому віці підтримку ідентичності. Внаслідок тих змін, які відбуваються з людиною похилого віку, вона переймається проблемою збереження власної сутності, значимості та особистісної цінності. Важливим є збалансування цілісності Я-концепції як результату тривалого процесу особистісного розвитку з відкритістю новому досвіду та змінам у житті.

Якщо такої відкритості нема, утворюється психологічне "окостеніння", або, за означенням Е.Еріксона, особистісна стагнація.

Особистісна стагнація - застій в особистісному розвитку людини, спричинений її зацикленістю на минулому та несприйманням подальших змін ідентичності

В похилому віці, за думкою означеного вище психолога, особистісну стагнацію спричинюють дві групи негативних новоутворень, які він називає неадаптивними та шкідливими тенденціями.

Рис. 3.83. Негативні особистісні новоутворення людей похилого віку за Еріксоном

Тільки у того, хто якимось чином турбувався про справи та людей, хто переживав тріумфи і поразки в житті, хто був чинником натхнення для інших і висував ідеї - тільки у того можуть поступово дозрівати плоди семи попередніх стадій життєвого циклу.

Е.Еріксон

Особистісна стагнація може заважати людині здійснити конструктивний аналіз свого життєвого шляху. Люди похилого віку часто розмірковують над питанням, чи виправдало життя їх очікування. Результати цих розміркувань визначають їх емоційні переживання. Особистість, яка, озираючись назад, у власне минуле, приходить до висновку, що її життя мало сенс, відчуває радість та задоволення від повноти життя та власної значимості. Якщо людина похилого віку розглядає свій життєвий шлях як ланцюг помилок і втрачених можливостей, то переживає відчай. За переконанням Е.Еріксона, для останньої фази зрілості саме це сумування, інтеграція і оцінка всіх минулих стадій розвитку Его є кінцевою стадією життєвого циклу:

Рис. 3.84. Зміст конфлікту пізньої дорослості за Еріксоном

Почуття відчаю і шкодування можуть в кінці кінців привести людину похилого віку до серйозних психологічних розладів. Найбільш типовими патологічними розладами є:

o депресія, що супроводжується постійною тривогою та пригніченістю,

o іпохондрична фіксація тобто патологічна зацикленість на стані здоров'я, впевненість у тяжкому невиліковному захворюванні,

o марення про притиснення, що виявляється у нав'язливих ідеях про пригнічення зі сторони інших людей,

o домисли з горделивими ідеями власної значимості як спосіб компенсації почуття знецінення себе та свого життя.

Представникам пізньої дорослості притаманне загострене почуття власної вразливості через потребу в увазі та допомозі, але й страх стати тягарем для близьких. Для старих людей характерні ознаки іпохондрії - надмірної стурбованості власним здоров'ям як захисної реакції на страх смерті та соціальну ізоляцію.

Внаслідок гормональних змін та дисбалансу чоловічих та жіночих гормонів в організмі чоловіки пізнього дорослого віку набувають ознак фемінінності, тобто стають пасивними, емоційними, а жінки - маскулінності, виявляючи риси агресивності, практичності та владності. Відомий психолог К.Юнг висловлював припущення, що людина похилого віку

Життя - як п'єса у театрі: важливим є не те, скільки вона триває, а те, наскільки добре зіграна.

Сенека

вважає правомірним у старості відійти від суспільних гендерних стереотипів і показати весь діапазон своїх особистісних якостей.

В періоді пізньої дорослості відбувається аналіз та оцінка ефективності власного життя. Психіка людей похилого віку зайнята спогадами та самоаналізом. Старість неначе повертає людину до актуальних в юнацькому віці питань особистісного самовизначення:

"Хто я?", "Яким я був?", "Що чекає попереду?".

В пошуках відповіді на ці питання важливою стає не тривалість життя, а його зміст, наповненість. Але людина похилого віку вже не обтяжена максималізмом, позбавлена ілюзій, амбіцій в пошуках резону подальшої життєвої активності.

В пізній дорослості особистість може переживати як нормативні, так і ненормативні кризи. Нормативну кризу похилого віку спричинює суперечність між потребою в самореалізації та обмеженнями фізичних і психічних ресурсів. По суті, криза пізньої дорослості - це відмова від життєвої експансії, тобто узгодження життєвих потреб, планів та поведінки з актуальними можливостями організму та психіки. Похідною лінією цієї кризи є необхідність прийняття життєвого шляху таким, яким він був, а не бажався. Ненормативні кризи в пізньому дорослому віці спричинюються проблемами зі здоров'ям, втратою шлюбного партнера, зміною місця проживання тощо.

Конструктивним способом реагування особистості є опанувальна поведінка, яка у людей похилого віку набуває більш зрілих форм. Приміром, у ситуації автомобільної аварії стилі реагування особистості пізньої дорослості можуть бути такими:

Активність, спрямована на реалізацію життєвих планів

Рис. 3.85. Типи реагування людей похилого віку у стресових ситуаціях

Я став справжнім психологом тільки тоді, коли почав виховувати внуків. О.М. Леонтьєв

Я тому побачив так далеко, що стояв на плечах титанів.

А.Ейнштейн