Вікова та педагогічна психологія - Видра О.Г. - Тема № 5. Психологія юнацького віку і дорослих людей

Мета: з'ясувати особливості анатомо-фізіологічного, психічного та особистісного розвитку юнаків і дорослих; розглянути проблему сенсу життя у юнацькому віці, основні кризи дорослого віку; навчитися визначати професійну спрямованість юнаків.

Завдання:

1) ознайомтесь, проаналізуйте, зробіть конспект, та вивчіть теоретичні відомості з теми. Розкрийте і занотуйте основні поняття теми та виконайте завдання для самостійної роботи. За бажанням підготуйте доповіді до цієї теми;

2) виконайте дослідження професійної спрямованості, зробіть висновки й захистіть результати вивчення цієї теми.

Основні поняття теми: юнацький вік, самовизначення, криза ідентичності, навчально-професійна діяльність, сенс життя, сексуальність, аскетизм, самовиховання, дорослість, старість, акмеологія, психосоціальний розвиток; нормативна, ненормативна, життєва, біологічна криза.

Тематичні питання

1. Анатомо-фізіологічні особливості та психічний розвиток юнаків.

2. Розвиток пізнавальних психічних процесів та мовлення в юнацькому віці.

3. Психологічні особливості стосунків юнаків з однолітками і дорослими.

4. Анатомо-фізіологічні особливості періоду дорослості.

5. Кризи віку дорослості.

Завдання для самостійної роботи

Проаналізуйте в чому полягає проблема сенсу життя у ранньому юнацькому віці. Зверніть увагу на зміст проблеми сенсу життя, групи смисложиттєвих цінностей, психологічний механізм утворення сенсу життя [8, с. 255-257]. Зробіть відповідний конспект.

Друге завдання: випишіть показники соціально-психологічної готовності випускника школи до самостійного життя [42, с. 256].

Третє завдання: проаналізуйте і занотуйте наукові відомості про розвиток психічних процесів та мовлення в період дорослості. Особливо зверніть увагу на різницю показників розвиненості процесів на різних етапах дорослості [8, с. 268-272; 42, с. 303-307].

Тематика доповідей з даної теми

1. Психологічні показники готовності юнаків до самостійного життя.

2. Методи діагностики професійної спрямованості в юнацькому віці.

3. Психологічні особливості створення сім'ї в юнацькому віці.

4. Зрілість, старіння і психологічний вік.

5. Значення сім'ї для людини похилого віку.

Орієнтовні теоретичні відомості

Юнацький вік є останньою межею між дитинством та дорослістю. Цей вік розпочинається в період з 15-17 і триває приблизно до 23 років. Даний період поділяється на два етапи: рання юність (15-17-18 років) та безпосередньо юність (18-23 роки).

В юності починає сповільнюватись ріст організму, завершується окостеніння скелету, вдосконалюється система великих і малих м'язів, інтенсивно розвивається серцево-судинна система та нервова регуляція її діяльності, завершується статеве дозрівання організму, вторинні статеві ознаки сформовані, але внутрішні статеві органи продовжують інтенсивно рости. У дівчаток менструальні цикли поступово стають регулярними. В юнаків у статевих залозах утворюються відповідні клітини, періодично відбуваються полюції.

В юнацькому віці завершується дозрівання кори великих півкуль головного мозку, досягається повний розвиток системи зв'язків між різними відділами мозку, вдосконалюється якість виникнення, стійкість та переключення тимчасових нервових зв'язків.

Соціальна ситуація розвитку в юнацькому віці визначається як поріг дорослого життя. Вона характеризується тим, що основними завданнями є вибір професії, життєвого шляху, соціальне та особистісне самовизначення. Для реалізації цих завдань необхідна сформована психологічна готовність до дорослого життя, тобто повинні бути розвинені особистісні якості, властивості, здібності, потреби, які б дозволили юнакові реалізувати себе у праці, громадському житті, сім'ї. Критеріями такої готовності є наступні: 1) розвинені потреби в спілкуванні й комунікативні здібності; 2) адекватно сформовані і розвинені потреби та мотиви; 3) розвинена самосвідомість, рефлексія; 4) достатньо сформований і розвинений досвід; 5) сформований характер; 6) розвинений інтелект та мислення; 7) розвинене уміння ефективно використовувати свої психофізіологічні особливості у праці та соціальній взаємодії.

За умови, що критерії психологічної готовності до дорослого життя дотримані, а також реалізовані спадкові переваги, здійснене ефективне і адекватне виховання, то з'являється центральне новоутворення юнацтва - самовизначення (професійне і особистісне). У західній психології його називають ідентичністю - усвідомлена індивідом соціальна тотожність, що дозволяє особистості усвідомити своє місце в суспільстві, зайняти внутрішню позицію дорослої людини, зрозуміти себе і свої можливості.

Кожний юнак переживає кризу ідентичності. Її причина полягає в тому, що формування ідентичності є досить тривалим і складним процесом, оскільки це залежить від прийняття індивідом своїх рішень, взяття на себе відповідальності за свої рішення, за вибір цінностей, майбутньої професії. Якщо ідентичність не сформується, то людина "не знаходить себе", свого місця в суспільстві, в праці...

Основними варіантами становлення ідентичності є наступні:

1. Зумовленість: юнаки беруть на себе певні зобов'язання, але не долають етап прийняття самостійних рішень. Їх вибір професії, релігії, цінностей заздалегідь визначений батьками чи вчителями, а не є результатом самостійних рішень.

2. Дифузія: стан невизначеності, який не хвилює юнака. Він не розв'язав кризу, не обрав для себе професії, морального кодексу і навіть уникає думок про це.

3. Мораторій: варіант коли юнаки та дівчата переживають кризу ідентичності, зайняті пошуком себе, професії, релігійних, етичних цінностей.

4. Досягнення ідентичності: це статус юнака, який пережив кризу ідентичності, взяв на себе відповідальність за своє життя як наслідок самостійного вибору, у нього з'являється свій життєвий план.

Нова соціальна позиція юнаків змінює для них значущість учіння. У порівнянні з підлітками інтерес до навчання у них підвищується, оскільки складається нова система мотивів щодо учіння: їм потрібно самовизначитись та підготуватись до самостійного життя. Тому провідною діяльністю знову стає навчання, яке в умовах вищих навчальних закладів стає професійним. До навчання юнаки ставляться свідомо, позитивно, як до необхідної бази, передумови майбутньої професійної діяльності. Але їх цікавлять предмети, які знадобляться у подальшому житті, це є причиною недостатньої уваги до "непотрібних" їм предметів.

Таким чином, юнацький вік є сенситивним для формування життєвих цінностей, світогляду, релігійних поглядів людини. Основною спрямованістю юнаків є зосередження в майбутнє.

У ранньому юнацькому віці відбуваються якісні зміни всіх сторін психічної діяльності.

Сприймання стає довільним, проявляється в перцептивних діях планомірного спостереження за певними об'єктами. З'являється спостереження за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками.

Збільшується довільність пам'яті та продуктивність логічного запам'ятовування, вдосконалюються засоби запам'ятовування, юнаки намагаються оволодіти своєю пам'яттю, керувати нею, збільшувати її продуктивність, розробляють раціональні прийоми запам'ятовування.

Зростає обсяг, ступінь зосередженості та швидкість переключення уваги. Але збільшується і вибірковість уваги, її залежність від спрямованості інтересів, зростає роль післядовільної уваги. Така суперечність зумовлює неспроможність концентруватись на чомусь одному, тому майже постійно проявляється неуважність.

Відбувається перехід до вищих рівнів абстрактного та узагальнюючого мислення. Наукові поняття стають не тільки предметом вивчення, але й інструментом пізнання. З'являється системність мислення, завдяки чому формується когнітивна модель світу, світогляд. Юнаки схильні більше до абстрактних розмірковувань на світоглядну, філософську тематику, а пізнавальні інтереси дівчат менш виражені і гірше диференційовані. Також з'являється схильність перебільшення рівня своїх знань, розумових можливостей. Формується індивідуальний стиль розумової діяльності, який залежить від психофізіологічних особливостей.

Розвиток уяви юнаків характеризується відкриттям свого внутрішнього світу. Розвивається інтроспекція (самоспостереження) своїх переживань і психічних станів. Стає досконалою репродуктивна уява, стрімко розвивається творча.

Мовлення юнаків ускладнюється за змістом і структурою. Розширюється активний і пасивний словниковий запас. Вдосконалюється усне та писемне висловлення думки. Відбувається перехід від розгорнутого до скороченого внутрішнього мовлення.

Крім самовизначення центральною в юнацькому віці є проблема перебудови взаємин з дорослими. Юнаки прагнуть звільнитись від надмірного контролю та опіки, від установлених норм і порядків. Вони постійно домагаються автономії у поведінці, емоційної та нормативної автономії. Стосунки з дорослими відбуваються на певній дистанції.

Між юнаками і дорослими майже відсутнє глибоке саморозкриття, відчуття реальної психологічної близькості. Думки і цінності, що обговорюються між ними, потім фільтруються у спілкуванні з однолітками. Але при цьому в юнаків існує залежність від дорослих (особливо батьків), потреба у спілкуванні з ними. Основною умовою цього спілкування є довіра. А основними темами спілкування з дорослими є навчання, вибір професії, міжособистісні стосунки, захоплення, норми моралі, минуле, теперішнє, майбутнє юнаків.

В основі спілкування юнаків з однолітками лежить суперечність двох потреб: відособлення (індивідуалізація, вибірковість у спілкуванні) та належність до певної групи (розширення сфери спілкування, потреба переживати нові враження, набувати новий досвід, відчувати себе в новій ролі тощо).

Вікові суперечності особистісного становлення, розглянуті вище, призводять до відчуття самотності й непотрібності, що розвиває прагнення до об'єднання та спілкування з однолітками. Однак юнацька комунікативність часто буває егоцентричною, оскільки потреба розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів і переживань іншого.

Емоційна складова спілкування в юнацькому віці реалізується на рівні дружби, що є школою саморозкриття особистості, розуміння іншої людини.

Активізуються статеві взаємини на основі потреби в інтимному спілкуванні. Відбувається психосексуальний розвиток юнаків.

По закінченню юнацького віку в житті людини наступає період дорослого життя.

Період дорослості охоплює значний відрізок життя людини і складається з різних етапів. Багато науковців по-різному визначали вікові межі цих етапів. За однією з останніх періодизацій, розробленою українськими вченими В. Ф. Моргуном та Н. Ю. Ткачовою, вік дорослості включає в себе:

- молодість (24-30 років),

- розквіт (31-40 років),

- зрілість (40-55 років),

- старість, яка поділяється на період похилого віку (55-75 років), старечий вік (75-90 років) та довголіття (понад 90 років) [38, с. 144].

Анатомо-фізіологічні особливості дорослого віку характеризуються тим, що періоди молодості та розквіту є найвищим піком фізичного розвитку, активності, сили і витривалості людини. Функціонування органів, швидкість реакцій, рухові навички досягають свого максимуму. Ці етапи життя є сприятливими для народження дітей, праці, реалізації свого життєвого потенціалу.

В кінці етапу зрілості та в старості показники фізичного розвитку людини зменшуються. Поступово зменшується об'єм легенів (40 років - на 45%, 60 років - на 50%, 80 років - на 75%); зменшується швидкість протікання нервового імпульсу (з 60 років на 15%, з 80 років на 22%); близько 50 років починає знижуватись гострота зору, дещо погіршується слух (спочатку виникають проблеми з відчуттям високих частот, потім нижчих); скелет втрачає свою гнучкість, шкіра і м'язи стають менш еластичними, знижується кількість крові, що перекачує серце. Приблизно в 50 років у жінок настає менопауза, що супроводжується фізичними симптомами та інтенсивними емоційними реакціями; недостатність естрогену спричиняє зменшення ваги кісток і підвищення їх крихкості. У чоловіків поступово зменшується рівень андрогенів, що може викликати дещо надмірну нервозність, невпевненість, пригніченість, втомлюваність в умовах труднощів на роботі або в умовах загострення сімейних проблем.

Приблизно з 60 років починається процес старіння організму людини. Знижується працездатність організму, оскільки зменшується м'язова маса та відбувається демінералізація кісток, тверднуть суглоби. Також послаблюється сенсорика (слухова чутливість, чутливість до кольорів, запахів), проте майже не змінюються смакові відчуття.

Відбувається послаблення процесів збудження і гальмування нервових процесів, особливо внутрішнього гальмування. У старих людей найбільше зберігається оборонний умовний рефлекс у порівнянні з харчовим.

Але одночасно зі старінням організм людини пристосовується до нових умов, мобілізуючи резервні можливості. Слід зазначити, що процеси старіння істотно залежать від способу життя людини (фізична активність, якість їжі, пережиті хвороби тощо), тому вони можуть проявлятися зовсім по-різному в кожної людини.

Життя дорослої людини також супроводжується кризами. Розрізняють нормативні кризи - які пов'язані із завершенням певного етапу психічного розвитку і переходом до нового вікового періоду; ненормативні - які виникають в складних умовах життя і вимагають від людини дій, які перевершують її можливості, а в деяких випадках змінюють долю; біографічні - кризи, які характеризуються переживаннями та протиріччями у внутрішньому світі людини і виражають її суб'єктивне ставлення до подій в її житті або ж до життя в цілому; "життєві кризи" - перехідні періоди життя, коли відбувається ламання і активна зміна життєвих ролей особистості, що супроводжується неможливістю (або труднощами) засвоїти нову життєву роль, або ускладненням з можливістю позбутися старої життєвої ролі.

Розглянемо нормативні кризи віку дорослості.

У кінці юності на початку молодості виникає перша нормативна криза віку дорослості. Вона полягає у тому, що молода людина обирає між "Я - реальним" і "Я - ідеальним" на користь першого. Фантазії, мрії юності відходять на другий план і поступаються місцем активній діяльності молодої людини, яка прагне, щоб у її житті все було унікальне, неповторне і найкраще.

Наступна криза виникає приблизно у 30-33 роки. Її причиною є те, що цей час людина вже має певний життєвий досвід, який допомагає їй зрозуміти, що життя не можна прожити по максимуму, адже кожна людина має певні можливості й існує безліч перешкод та обмежень у досягненні мети. Тому відбувається корекція планів, які особистість на цей час не реалізувала. Виникає потреба почати життя спочатку, знайти нову роботу, змінити місце проживання, розлучитися або вдосконалюватися у професійному зростанні. Ознакою кризи є зовні малопомітні зміни у ставленні до предметів, інших людей, ситуацій, переоцінка цінностей, критичне переосмислення свого Я, життєвих цілей, що свідчить про якісні зміни особистості.

Третя нормативна криза дорослості називається криза середнього віку, яка приблизно відбувається у 37-45 років. Вона полягає в остаточному переосмисленні планів життя, співставленні їх з реальністю і корегуванні особистісних рис. Іноді це призводить до усвідомлення того, що життя минуло безглуздо і час втрачено, внаслідок чого в настрої людини починають домінувати депресивні стани, знижується життєва активність. Але в нормі дана криза є необов'язковою, оскільки людина цього віку може об'єктивно оцінити свої колишні плани та реальні можливості щодо їх втілення в життя, спокійно переосмислюють цілі, яких потрібно досягнути.

Остання нормативна криза в житті людини виникає приблизно у 65 років. У психології її називають кризою "Я - інтеграції" (Е. Ерік-сон). Якщо людина, аналізуючи своє життя, задоволена ним, вбачає в ньому сенс, приймає його таким, яким воно є, то криза завершується успішно. Але, якщо людина вважає своє життя марною тратою сил та втрачених можливостей, інтеграція не відбувається. Виникає стан відчаю, депресія, у людини спостерігається соціальна ізоляція, зростає тривожність, страх перед подальшим життям та смертю.

До біологічних криз належать наступні:

1) криза нереалізованості виникає в тому випадку, коли, на думку людини, життєва програма не виконана, коли вона незадоволена продуктивністю свого життя, не бачить, чи недооцінює свої досягнення, недооцінює суттєвих у минулому подій, які б впливали на сьогоднішнє і майбутнє життя;

2) криза спустошеності виникає тоді, коли людина слабо уявляє собі актуальні зв'язки, що ведуть від минулого через сьогодення до майбутнього. Людина може усвідомлювати важливі і значимі досягнення у своєму житті, але на майбутнє у неї "немає сил", вона не має конкретної мети, яка б її приваблювала;

3) криза безперспективності характеризується слабким усвідомленням потенційних зв'язків подій, проектів, планів на майбутнє. У людини є і активність, і досягнення, і цінні особистісні риси, але вона не може будувати нових життєвих програм, самовдосконалюватися, реалізовувати себе в різних ролях.

Серед "життєвих криз" виділяються такі:

1) кризи здоров'я. Втрата здоров'я часто веде до значних проблем у житті людини, змінює спосіб її існування і соціальні функції, перекреслює наміри і життєві плани;

2) термінальні кризи - визначені поняттям "термін" і пов'язані з необхідністю досягнення життєвих цілей у певний термін;

3) кризи значущих стосунків виникають при зміні стосунків і ролей з важливими людьми;

4) кризи особистісної автономії пов'язані з втратою чи обмеженням особистісної свободи;

5) кризи самореалізації виникають за певних обставин, які унеможливлюють нормальну, звичайну самореалізацію людини;

6) кризи життєвих помилок можуть виникати тоді, коли дії людини або її бездіяльність призвели до фатальних наслідків.

Практична частина роботи

Професійна спрямованість - це система домінуючих цілей і мотивів людини щодо вибору майбутньої професії. Кожна людина обирає майбутню професію відповідно своїм психічним, психологічним і фізичним особливостям, тобто кожний тип особистості обирає ту сферу професійної діяльності, до якої у неї є природні нахили. Важливо, щоб такий вибір був правильним. Для цього з учнями (особливо старших класів) проводиться відповідна робота - профорієнтаційна, яку потрібно виконувати ї вчителеві технологій, оскільки саме він готує учнів до праці в їх майбутньому житті.

Для визначення професійної спрямованості використовують декілька психодіагностичних методик. Однією з них є методика Д. Гол-ланда.

Д. Голланд виділив шість типів особистості, яким відповідають певні напрямки професійної діяльності: реалістичний (Р), інтелектуальний (І), соціальний (С), конвенційний (К), підприємницький (П), артистичний (А).

Опис та інструкція до проведення методики

Методика містить 42 пари різних професій (табл. 9).

Час, що відводиться на виконання методики, не обмежується. Переважно затрачається 15-20 хвилин.

З кожної пари професій необхідно обрати одну, якій надається найбільша перевага. Якщо обстежуваний неспроможний віддати перевагу одній з двох запропонованих у парі професій, він може пропустити цю пару, але в якій-небудь іншій парі потрібно буде обрати обидві запропоновані професії.

На листку відповідей потрібно записувати індекс кожної обраної професії. Якщо в процесі роботи з тестом обстежуваний не знає, в чому полягає зміст праці представника тієї чи іншої професії, потрібно йому пояснити це.

Всього слід вибрати 42 професії.

Обробка результатів

При обробці результатів підраховується кількість індексів обраних професій, яким опитуваний надав найбільшу перевагу, згідно з шістьма типами особистості. Отримані кількісні показники записуються в табличку:

В залежності від величини цифри визначається пріоритет тієї чи іншої сфери діяльності для обстежуваної людини.

Інтерпретація результатів

Модель особистості може складатись з одного, двох, іноді з трьох індексів. Це означає, що людина належить або тільки до одного типу особистості, або додатково має яскраво виражені якості ще одного чи двох типів. При поясненні результатів основну увагу слід звертати на перші два-три типи. Останні компоненти формули свідчать про відсутність відповідних якостей особистості.

Таким чином, маючи інформацію про професійну спрямованість до певної сфери діяльності та про міру відповідності типу особистості типові професійного середовища, людині надається аргументована допомога, рекомендації щодо пошуку професії.

Таблиця 9

Стимульний матеріал до проведення тесту професійної спрямованості особистості за Д. Голландом

Продовження табл. 9

Продовження табл. 9