Диференціальна психологія - Палій А.А. - Індивід як формально-динамічна . характеристика особистості

У біологічному сенсі людина є живою тілесною істотою. Найближчим до цього визначення є поняття "організм", яке охоплює анатомо-морфологічну структуру, фізіологічні і нервові процеси, нарешті, нервову діяльність разом із механізмами роботи органів чуття. У сучасній диференціальній психофізіології та психології особистості поняття "організм" тісно пов'язане з такими ознаками як специфіка тілесної організації, біохімічні індивідуальні особливості, нейрофізіологічні основи індивідуальності.

Поняття "організмічний детермінант" часто вживають на позначення причинних чинників, які, за припущеннями, виникають всередині організму. У західній персонології (диспозиційний напрям) також послуговуються поняттям "організмічна змінна", під яким розуміють змінну всередині організму; процес або дію, які виникають всередині, але здатні детермінувати зовнішні реакції.

У психології терміном "організм" найчастіше називають тварин, особливо тих, яких використовують в експерименті або іншому науковому дослідженні.

Терміном "організмічний" позначають теоретичні підходи, де організм розглядають як біологічну єдність, узгоджене функціонування безлічі взаємопов'язаних процесів. Організмічні підходи моністичні, вони відкидають дуалізм свідомості й тіла, мають тенденцію зосереджуватися на великому, молярному дослідженні за відносного нехтування редукціоністськими дослідженнями, які пояснюють сутність одного явища через інше (наприклад, сутність видів пам'яті через види відчуттів). Усі ці теорії називаються організмічними психологіями.

Коли йдеться про людину з властивими її психіці вищими формами регуляції, які дають змогу за допомогою образів, уявлень або слів впливати на процеси, що відбуваються в організмі, стає очевидною недостатність суто біологічної інтерпретації людської тілесності. Ще І. Кант намагався створити антропологію, у якій тілесність розумної істоти набувала б нового, людського виміру.

Отже, організмічна координата позначає перехід від дослідження відмінностей між феноменами допсихічних рівнів до аналізу власне психічних процесів.

Індивід як формально-динамічна . характеристика особистості

Поняття "індивід" є корінним для центрального в диференціальній психології конструкта "індивідуальність", тому можливе подвійне трактування його позначається на розумінні специфіки індивідуальності теж двояко. Термін "індивід" (лат. іndividumm - неподільний) позначає, з одного боку, єдину нероздільну істоту, яка є одним цілим, а з іншого - окремого представника людської спільноти. Ці якості індивіда потім виявляються на вищому рівні інтеграції суб'єкта - в його індивідуальності - як унікальні, притаманні тільки конкретній людині властивості і як її цілісна характеристика. В обох випадках поняття "унікальність" доповнює поняття "цілісність".

Про індивіда ведуть мову, коли розглядають людину як представника Hominis sapientis. Російський психолог Олексій Леонтьєв (1903-1979) зазначав, що у понятті "індивід" виражено дві основні ознаки: неподільність, цілісність суб'єкта і наявність у нього особливих - індивідуальних - властивостей, що вирізняють його серед інших представників того самого виду. Люди і тварини народжуються індивідами, мають індивідуальні генотипічні властивості, які впродовж життя розвиваються і перетворюються, стають фенотипічними. Люди як індивіди відрізняються не тільки морфофізіологічними особливостями, а й психологічними - здібностями, темпераментом, емоційністю.

Індивід - 1) людина як одинична природна Істота, представник виду Homo sapiens, продукт філогенетичного і онтогенетичного розвитку, єдність вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних рис (задатки, потяги та ін.); 2) окремий представник людської спільноти; соціальна істота, що виходить за межі природної (біологічної) обмеженості, використовує знаряддя, знаки і через них опановує власною поведінкою і психічними процесами.

Обидва значення терміна взаємозв'язані й описують людину в аспекті її окремішності та відосібленості. Найзагальнішими характеристиками індивіда є:

1) цілісність психофізіологічної організації, що вказує на системність зв'язків між різноманітними функціями і механізмами, що реалізовують життєві відносини індивіда;

2) стійкість у взаємодії з навколишнім світом, яка визначає збереження основних відносин індивіда з дійсністю, припускаючи гнучкість, варіативність;

3) активність, що забезпечує здатність індивіда до самозміни, діалектично поєднує залежність від ситуації з подоланням її безпосередніх дій.

Індивідний рівень відображає переважно природні особливості організації психічних процесів, а особистісний - соціально привнесені. Інакше кажучи, індивідна координата людини також подвійно інтерпретується, що виявляється в: переході від окремої суті до групової, коли "неподільний" представник свого виду характеризується включеністю в групи, об'єднані за біологічними (стать, вік, раса), психологічними (типові характеристики психічних процесів) і соціальними (культурна і професійна ідентифікація, соціально-економічний статус) ознаками; трансформації безособових (доособистісних) передумов у властивості, що виявляють особистісну детермінацію.

Індивід - це фізичний носій психологічних характеристик людини (К. Абульханова-Славська вживає поняття "соціальний індивід", щоб відокремити конкретного суб'єкта від соціальної групи), який створює передумови особливостей особистості, але не може принципово детермінувати ті її якості, які є соціокуль-турними за походженням. За визначенням О. Леонтьєва, особистість - це системна якість індивіда, набута ним у процесі культурно-історичного розвитку і наділена властивостями активності, суб'єктності, упередженості, усвідомленості. Отже, не кожен індивід розвивається в особистість, а особистість не завжди однозначно визначається своїми анатомо-фізіологічни-ми передумовами. Незбігання індивіда й особистості ілюструє приклад літературних персонажів, що не мають тілесної оболонки, зате наділені конкретними рисами особистості.

Розуміння взаємодії індивіда й особистості відображає загалом проблему тіла і духу, яку в історії розв'язували по-різному. Так, стверджуючи, що тіло - це доля, засновник психоаналізу Зигмунд Фройд (1856- 1939) відводив вирішальну роль у житті людини біологічному фундаменту особистості, а радянські психологи активно обговорювали умови становлення індивіда особистістю. Це мало не стільки наукове, скільки ідеологічне значення.