Диференціальна психологія - Палій А.А. - Інтуїція як механізм творчості

Стійке переконання, що геніальність є невловимим даром, а креативність - спонтанним проявом позасвідомо регульованих процесів, заважає з'ясувати їх механізми. Однак на сучасному етапі вивчення феномену креативності зосереджене на таких ЇЇ чинниках:

1) швидкість і варіативність/метафоричність. Учені, що працюють над створенням штучного інтелекту, припустили, що варіативність і швидкість обчислень дають змогу створити комп'ютерну програму з "креативними" можливостями. У 1996 р. чемпіон світу з шахів Гарі Каспаров зазнав поразки від програми штучного інтелекту "Deep Blue*, здатної аналізувати сто мільйонів ігрових комбінацій за секунду. Проте Каспаров з'ясував, що комп'ютер грає краще, коли людина - його суперник використовує типову атакувальну тактику, гірше, якщо обирає консервативніший підхід. Швидкість і варіативність виявилися менш пов'язаними із загальною продуктивністю, ніж здатність до метааналізу і побудованого на метафорі оцінювання реальної ситуації;

2) інтелектуальність/оригінальність. Для вимірювання креативності переважно застосовують тести, що виявляють незвичність, оригінальність сприйняття і мислення порівняно зі стандартністю і поширеністю відповідей серед інших людей. Для зіставлення рівня незвичайних і несподіваних відповідей, які вважають явними ознаками креативності, з показниками IQ було обстежено вибірку студентів, у результаті чого виявлено дві групи: некреативи з дуже високим рівнем IQ (-понад 150 балів); креативи з набагато меншим, хоч і вище середнього, рівнем IQ (близько 127 балів). Тест вимірювання навчальних досягнень, попри очікування, не виявив різниці в успішності. Отже, стандартні тести інтелекту не фіксували креативності. Кореляція між балами креативності і балами IQ була дуже низькою, а дослідники переконувалися, що тести вимірюють різні чинники. Отже, якщо під час прийому в університети орієнтуватися на абітурієнтів, які займають верхні 20% на шкалі інтелекту, можна втратити 70% креативних осіб.

Прогностичність успішності, зроблена на основі рівня креативності, досить висока у драматичному мистецтві, літературі, музиці (г- 0,50 для п'ятирічного періоду); для прогнозування успіху в точних академічних науках ефективні показники IQ;

3) конвергентність/дивергентність мислення. Мистецтво відкриває масштабніший простір для прояву незвичайного і незвичного - дивергентності. А точні науки - для регламентованості й жорсткості правил, тобто - конвергентності. Відповіді дивергентного типу, порівняно з відповідями, що виявляють низьку дивер-гентність, можуть бути підставою для прогнозування креативності в наукових дослідженнях, архітектурі, інженерних розробках.

4) креативність/регламентованість. На думку В. Дру-жиніна, усі інтелектуальні тести і тести креативності можна прорангувати за шкалою " регламентованість - свобода" поведінки людини в ситуації тестування (рис. 3.8). Це означає, що кореляції тестів інтелекту і тестів креативності залежать від ситуації тестування. За його висновком, про наявність у людини креативності може свідчити оригінальність відповіді, але відсутність креативних відповідей не означає відсутності креативності.

Взаємозалежність креативності і регламентованості поведінки характерна не тільки для тестових, а й життєвих ситуацій. При цьому вільні умови тільки створюють можливості для прояву креативності, а виявляється вона як наслідок усвідомленої потреби у творчості.

Інтуїція як механізм творчості

Одне з ранніх уявлень про психологічні механізми творчої діяльності пов'язано з феноменом інтуїції, яка часто непізнаними шляхами приводить людину до істини.

Інтуїція (лат. іпtueri - пильно, уважно дивитися) - евристичний процес, що полягає в знаходженні розв'язання завдання нв основі орієнтирів пошуку, не пов'язаних логічно або недостатніх для отримання логічного висновку.

Несвідоме і свідоме, інтуїтивне і розсудливе у процесі творчості доповнюють одне одного. Як стверджує Дж. Діксон, категоріальний синтез та інтелектуальна інтуїція є основними механізмами творчості. Шляхом категоріального синтезу емпірично отриманий матеріал переводять у теоретичні узагальнення, тобто до стану ідеї як форми розвитку теоретичного знання. Однак дослідження потребує не тільки інтелектуальна інтуїція, а й чуттєва (просторова) - найпростіша форма інтуїції, що відіграє важливу роль на початкових стадіях творчого процесу.

Робота творчої інтуїції - процес неусвідомлюваний, який важко піддається логічному аналізу і вербальному опису. Загальноприйнятої концепції, яка давала б змогу розглядати й аналізувати глибинний механізм її дії, ще не вироблено. На тепер є підстави для виокремлення таких підходів:

1. Трактування інтуїції як "надсвідомості людини", якої досягають "проривом" крізь ментальну оболонку в інші шари. Для пояснення природи надсвідомості використовують поняття "енграма" (сліди у пам'яті суб'єкта, трансформація і рекомбінація яких становлять нейрофізіологічну основу надсвідомості). Оперуючи ними і рекомбінуючи їх, мозок породжує небувалі комбінації колишніх вражень. Фонд енграм (зовнішній світ, засвоєний свідомістю людини) забезпечує відносну автономію і свободу осмислення, обмежену цим же фондом (психофізіологічний підхід; Д. Хебб).

2. Накопичення всієї історії й передісторії процесів, що не проявляють себе у "світі підсвідомого", пошук різних варіантів рішень за допомогою підсвідомих установок. Оскільки на стадії добору задіяні спонтанність, вільний рух розуму, можливі непередбачувані і випадкові результати. Ефективність рішення посилюється особливою мотивацією.

3. Розуміння механізму інтуїції як механізму самоорганізації, самодобудовування візуальних і уявних образів, ідей, уявлень, думок (з погляду синергетики).

4. Пояснення інтуїції як образного наочного мислення, що характеризує дологічну стадію розвитку (Ж. Шаже), властиву молодим людям. К.-Г. Юнг називав інтуїцію материнським ґрунтом, з якого зростають мислення й відчуття як раціональні функції.

5. Уподібнення інтуїції мисленню. Інтуїція - це неусвідомлений висновок, процес генерування рішень, що відбувається частково або повністю.

6. Психофізіологічний підхід до інтуїції як механізму роботи обох півкуль головного мозку, що охоплює кілька послідовних етапів почергового домінування обох півкуль (Р. Грановська). За домінування лівої півкулі результати розумової діяльності можна усвідомити й вербалізувати, у протилежному разі - розумовий процес розвивається у підсвідомості, не усвідомлюється і не вербалізуеться. Інтуїтивне прийняття рішення є двофазним процесом: спочатку неусвідомлюваний чуттєвий правопівкульний етап, "стрибок" -і усвідомлення в лівій півкулі.

Комплексний аналіз наведених концепцій допоможе сформувати новий погляд на інтуїцію як механізм творчої діяльності.

Взявши за основу концепцію синергетичного вчення, можна дійти висновку, що творчий процес відбувається в кілька етапів (три або чотири), які розмежовують за принципом виокремлення певних особливостей його перебігу. Творчість - це процес одночасного осягання її об'єкта і створення норм цього осягання. Використання нормативного фактора в науковій і навіть у мистецькій діяльності необхідне, оскільки людина має системно оволодіти певними знаннями й методами для переходу на вищий рівень.

Внаслідок альтернативних напрямів розвитку думок і варіювання результатів, асоціацій напрацьовується продуктивний ментальний міцелій - складно-організована мережа ходів, що перетинаються. Він є "полігоном" для вільного руху думки і її виходу на нові рівні. Міцелій (грец. тукев - гриб) у цьому контексті фігурує як складне психологічне утворення.

У сферу, в яку занурена людина, "втягуються" елементи позасистемного й іншосистемного знання, що містяться глибоко в підсвідомості. Народження нового пов'язане з порушенням звичної системи впорядкованості: знання з переструктуруванням або добудовуванням, виходом за межі початкової системи. За Юнгом, творчість не тільки ґрунтується на поверхових індивідуальних знаннях, а й сягає знань колективних, прихованих - архетипів. Так відбувається перший етап творчого процесу, на якому важливе максимальне розширення креативного поля, охоплення максимально можливої різноманітності елементів знання.

Подальше переоцінювання набутого досвіду стає підґрунтям для продуктивного вибору ідеї. Це переоцінювання цінностей можливе тоді, коли знято звичні перешкоди й заборони "лівопівкульного" мислення (у стані сну, засинання, мріяння, фантазування). "Відпущена" свідомість рухається вільно, поновлюючи зв'язки, порушені в період активного неспання. Цей механізм підтверджують тлумачення багатьох науковців, деякі містичні і релігійні практики (буддизм).

Надалі виникає спрямованість на ціле, яка впливає на добір матеріалу й місце кожного елемента в його структурі. Ціле спрямовує творчу діяльність, є своєрідною установкою для людської психіки. Установка як більш-менш цілісний стан психіки людини, яка потрапила під вплив зовнішніх і внутрішніх психологічних, фізіологічних стимулів, розвивається за власними законами і породжує дискретні реакції.

Відповідно до уявлень психологів-гештальтистів, мисленяєва діяльність підлягає послідовному пере-структуруванню, продовженому аж до знаходження необхідного в ситуації гештальту (структури), що було названо "інсайтом", або "осяянням". Так відбувається у підсвідомому другий етап творчої діяльності.

Найскладнішим є момент появи задуму, що виникає як невербалізоване, нерозчленоване, інтуїтивне уявлення (третій етап). Як зауважував Ю. Лотман, розвиток культури й науки може здійснюватися завдяки поступовим і вибуховим процесам. Знищення одного полюса автоматично призведе до знищення другого, бо реалізуватися вони можуть лише у складному динамічному діалозі.

Моментові появи нового задуму властиві:

1) різке підвищення інформативності всієї системи, при чому домінуючим може стати будь-який її елемент. Подальший напрям її руху визначити неможливо ;

2) виключеність моменту вибуху з часового потоку: спалах як найвище розкриття інформативності системи за значущістю не можна зіставити із фактичним перебігом часу.

Момент творчості (вибуху) - не тільки вибір одного з можливих шляхів розвитку, а й відмова від інших імовірностей, які не будуть реалізовані. Мить натхнення, виняткового піднесення творчої могутності, сила інтуїції інколи досягають такої імпульсивності, що автор їх не усвідомлює, і тому плідні результати бувають неочі-куваними для самого митця, вченого. Осяяння, натхнення, інтуїція є станом, коли з максимальною могутністю розкриваються всі творчі можливості особистості, оживає пам'ять, архетипні образи сплітаються з логікою думки, залучається колективний досвід поколінь.

Стадія реалізації творчого задуму (четвертий етап) є довготривалим процесом, у якому миті осяяння, збережені в пам'яті творчої особистості, змінюються періодами тверезого перегляду створеного. Однак і в цьому разі роль інтуїції буде досить вагомою.

За творчого мислення, інтелектуальної інтуїції відбувається самодобудовування, виникнення нової цілісної структури, перехід від простої структури до складної, саморозвиток, ускладнення первинної. У кваліфікованих учених до самодобудовування і високої вибірковості сприйняття й переробки інформації приєднуються процеси створення масштабних блоків інформації, ключових схем або зразків і операції з ними. Отже, сенсуальна й інтелектуальна інформація можуть виводитися з-під контролю свідомості у підсвідомість. Внаслідок цього звільняється простір для вільного конструювання, гри розуму, інтуїтивного бачення й охоплення цілого - спалахів інтуїції.

Креативних, геніальних людей відрізняє від загалу сукупність індивідуальних властивостей. Властиву кре-ативним суб'єктам незвичність світосприймання і поведінки зумовлюють:

- незалежність поглядів і неконформність думок;

- прагнення вийти за межі, оригінальність і нестандартність;

- стійкість до невизначених ситуацій;

- конструктивна активність у предметній діяльності;

- сила "Я", пов'язана з можливістю автономного функціонування і стійкістю до тиску соціального оточення;

- відкритість до всього нового і незвичайного;

- чутливість до краси.

Усі найвідоміші теорії особистості вказують на зв'язок креативності з певними особливостями. Вчені детально досліджували психотизм (лат. рsiho - душа) - нестандартність поведінки. Г. Айзенк виявив дивний ефект: властивий пересічним людям негативний зв'язок між показниками сили Я і психотицизмом (Р) набуває позитивної кореляції у креативних осіб, оскільки ці дві несумісні, зазвичай, риси поєднуються.

У результаті досліджень (Мак-Кінсі) було виявлено негативну кореляцію між нейротизмом (N) і контролем Супер-его; позитивну кореляцію між нейротицизмом і академічною успішністю в групі з високим рівнем Супер-его; негативну кореляцію між цими показниками у групі з низьким рівнем Супер-его. Отже, як чинник N потребує високого рівня сили Я для збереження балансу, що утримує від патологічних аспектів впливу нейротизму, так і виражений чинник Р вимагає високого рівня розвитку сили Я для збереження балансу властивостей і запобігання патологічним проявам психотизму (Айзенк).

Однак природа і механізми інтуїції як психічного феномену до кінця не розкриті.

Діагностування креативності

Недостатня дослідженість креативності спричинена нечіткістю визначення креативності як здібності, відсутністю високовалідних методик для її діагностування.

До психометричного підходу в дослідженні креативності вдавалися Дж. Гілфорд і Б. Торранс, які розробили тести й оцінні шкали дивергентного мислення, творчого мислення, творчого сприйняття і творчої діяльності. Для виявлення творчих осіб почали застосовувати біографічні опитувальники.

У США для цього розроблено спеціальні програми. Методи оцінювання креативності критикують за недостатню змістову й конструктну валідність і надійність, залежність отриманих результатів від ситуаційних і контекстуальних чинників. Обнадійливі результати отримані при оцінюванні креативності за допомогою звичних завдань (написання твору, віршів, коротких розповідей, збирання мозаїки тощо).

Тести креативності, попри їх недоліки, широко використовують у дослідницьких проектах. У 70% досліджень було виявлено позитивні, статистично значущі зв^гязки між показниками дивергентного мислення (за різними тестами) і нетестовими проявами творчої діяльності. У деяких дослідженнях тестові показники креативності не корелювали значущо з творчою поведінкою або творчими досягненнями, що вказує на недосконалість методів виявлення творчих здібностей. У когнітивних дослідженнях було ідентифіковано такі ознаки творчого мислення, як здатність до "гри" з ідеями, використання нестандартних стратегій, аналізу парадоксальних елементів проблем, переключення із загального на окреме і навпаки.

Було також виявлено такі загальні особистісні характеристики творчих людей: надання високої цінності естетичним якостям досвіду, широчінь інтересів, енергійність, тяжіння до складних завдань, незалежність думок, автономність, інтуїція, впевненість у собі, здатність розв'язувати парадокси або урівноважувати явно протилежні або конфліктні елементи в Я-концепції, усвідомлення себе як творчої особистості. Розвине-ніші творчі здібності мають первістки в сім'ї і діти, що рано втратили батьків; у письменників і їхніх близьких родичів частіше трапляються афективні розлади; учені-дослідники ростуть "інтелектуальними бунтарями" і схильні розривати близькі зв'язки з батьківською сім'єю в період юності.

Програми навчання творчості ґрунтуються на припущенні, що творчу діяльність можна істотно посилити. Це припущення не підтримують психологи, які надають вирішального значення біологічним детермінантам і научінню в ранньому дитинстві. Багато дослідників креативності визнають, що за короткий час не можна істотно вплинути на творчі навички й уміння, оскільки вони передбачають знання предмета, технічні навички, когнітивний і робочий стилі. Тому розробники програм зосереджуються на мотивації (за допомогою моделювання, фантазування, заохочення самостійного вибору, без-оцінності тощо), щоб дати змогу людині виразити свої здібності, не підриваючи віру в них. Деякі психологи розвивають когнітивні, а не соціально-психологічні методи. Наприклад, програми "мозкового штурму" передбачають відтермінування прийняття рішення, синектика стимулює творчу активність шляхом навчання розвивати аналогії; програми розв'язання творчих завдань учать людей генерувати нестандартні ідеї, використовуючи такі методики, як поєднання двох або більше непоєднуваних понять.