Етнопсихологія - Савицька О.В. - 2. Мовознавчі дослідження етнічної самобутності

Основоположником сучасного теоретичного мовознавства є В. Гумбольдт. В основу його вчення про мову було покладено поняття мовної форми. Науковець вважав, що з одного боку, існує незалежний від конкретної мови "звуковий матеріал", тобто звукова сировина, сукупність потенційно можливих для людського голосового апарату звуків, а з іншого - незалежна від мови її психологічна сутність - емоції, воля та уявлення.

Мовна форма - це специфічний для певної мови спосіб об'єднання звукового матеріалу та психологічного змісту, тобто спосіб пристосування звуків для відображення психологічного змісту.

В. Гумбольдт вказав на те, що мова - це "саморозвиток духу". Цей абсолютний світовий дух виступає тим двигуном, який змушує мову розвиватися і змінюватися. Він виявляється однаково у всіх людей, на якій конкретній мові вони б не спілкувалися. І якщо різні групи людей розмовляють подібними мовами, то подібність їх мовлення, спільність їх мовної форми визначається, по-перше, єдністю звукового матеріалу; по-друге, єдністю психологічної сутності.

Єдність звукового матеріалу дослідник пояснив за допомогою чинника спадковості. Наприклад, немовля успадковує від батьків здатність до вимови певних звуків. В, Гумбольдт розглянув закони розвитку і зумовленості мови за межами мови і навіть людини, оскільки ці закони він відніс до метафізичних.

Г. Штейнталь, учень В. Гумбольдта, вважав, що психіка індивідуальна і її закони слід відшуковувати всередині людини - в її психічному світі, що досяжний для самоспостереження. У зв'язку з цим він відзначив, що мова, тобто те, що пов'язує звук і психічний зміст також є чимось індивідуальним, прихованим у психіці кожного окремого носія мови. Саме тому мова є частиною психіки.

Однак, якщо мова є повністю індивідуальним явищем, то як пояснити єдність мови для багатьох людей, народів і те, що існують різні мови (німецька, англійська, російська тощо), а не лише твоя, моя чи його індивідуальна мова. Тому дослідник припустив, що у представників однієї нації загальні риси в мові та у психіці в цілому зумовлені спадковістю. Вплив суспільства, який у лінгвістичній теорії В. Гумбольдта відігравав велику роль, у Г. Штейнталя звівся до нуля.

В. Вундт поділив психологію на три напрямки: 1) "фізіологічну психологію"; 2) "колективну психологію"; 3) "психологію народів". До "колективної психології належало все специфічно людське; все, що пов'язано з суспільством, що є однією з форм вияву "духу" як форми психічного життя. Мова також потрапила до "колективної психології". Складовими мови було названо: 1) духовну сутність, яка розвивається водночас з іншими психічними явищами за специфічними, незалежними від матерії законами духу; 2) зовнішні прояви цієї сутності - "виразні рухи". За допомогою цих рухів виявляється прихована у психіці духовна суть.

О.О. Потебні належить розробка оригінальної концепції мови, що грунтувалася на дослідженнях ЇЇ психологічної природи. Науковець шукав відповідь на питання про механізми формування етнічної специфіки. У своїх роботах "Думка і мова", "Мова і народність", "Про націоналізм" О. Потебня розглянув поняття "народність" як все те, що відрізняє один народ від іншого, складає його національну своєрідність. На думку дослідника, мова виступає не лише етнодиференціюючою, але й етноформуючою ознакою будь-якого народу, зумовлюючи його існування. Всі мови, які існують у світі, споріднюють дві властивості: 1) звукова "членовідокремленість" кожної мови; 2) усі мови є системою символів, які необхідні для вираження думок.

О.О. Потебня зазначив, що однією з основних функцій мови є те, що вона творить, формує думку. В різних народів думки утворюються по-різному, оскільки вони мають неоднакові мови. Тому, мова зумовлює розвиток прийомів розумової діяльності. Мова виступає важливим чинником, що об'єднує людей у "народність". Втрата народом своєї мови призводить до денаціоналізації народу, тому дуже важливо дбати про національну освіту та розвиток інтелекту в його представників.

Серед мовознавчих досліджень у етнопсихології помітне місце займає робота Д.М. Овсяннико-Куликовського "Психологія національності". Вчений вважав, що національна специфіка виявляється в особливостях мислення представників будь-якої національності, що складається історично. Однак цю специфіку необхідно шукати не у змістовній частині мислення, а в підсвідомій сфері психіки людини. Науковець назвав мову стрижнем народної думки і психіки. Саме мова виступає особливою формою нагромадження та збереження психічної енергії народу.