Загальна психологія - Сергєєнкова О.П. - 2.1. Відчуття

2.1. Відчуття

Поняття про відчуття. Фізіологічні основи відчуттів

Пізнавальна діяльність - це процес відображення в мозку людини предметів та явищ навколишньої дійсності. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети та явища об'єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини - її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються в мозку людини. До цієї форми пізнання дійсності відносяться такі пізнавальні психічні процеси як відчуття і сприймання. Враження, отримані за допомогою відчуттів і сприймань, несуть інформацію про зовнішні ознаки та властивості предметів, утворюючи чуттєвий досвід людини. Так, ми дізнаємося про багатство навколишнього світу: кольори, запахи, музичні тони та шуми, вагу предметів, а також про власні спонукання: спрагу, голод тощо.

Відчуття є первинною формою орієнтування організму в навколишньому світі (тварини відображають окремі якості предметів і явищ) та вихідною формою розвитку пізнавальної діяльності (новонароджена дитина в перші дні життя реагує лише на окремі властивості предметів)

Відчуття - це пізнавальний психічний процес відображення в мозку окремих властивостей предметів і явищ оточуючого світу, які в даний момент діють на органи чуття людини

Життєве значення відчуттів полягає також у тому, що вони завжди емоційно забарвлені. Експериментально підтверджено факт різної психофізіологічної дії кольору на людину: зелений - заспокоює, червоний - збуджує. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус. Не випадково в слові "чутливість" закладена характеристика пізнавальної функції відчуттів, і слова "відчуття" і "почуття" (переживання) мають однаковий корінь.

Відчуття - процес чуттєвого пізнання. В процесі діяльності, на практиці людина здобуває перші чуттєві знання про навколишні предмети, їх якості та властивості, про власне тіло. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи, а тому чуттєві форми відображення спільні для людини і тварини.

Відчуття є як у тварини, так і у людини, але вони не тотожні. Праця і мова в процесі антропогенезу (походження людини) сформували специфічно людські відчуття, сприймання та уявлення. Вони відрізняються від подібних образів у тварин за змістом (людина відображає соціальні умови життя суспільства, предмети, створені в процесі праці, і через них природу, на яку вона активно діє); за фізіологічними механізмами (відчуття людини виникають у взаємодії образу і слова в специфічно людській другій сигнальній системі); за роллю в процесі пізнання (у деяких тварин це вища форма орієнтування, у людини-лише початковий ступінь пізнання).

Другий ступінь пізнання - абстрактно-теоретичне мислення - характерний тільки для людини. Мислення базується на чуттєвому пізнанні, спирається на образи, але оперує не образами, а поняттями, зміст яких склався на основі трудової діяльності, а також культури багатьох поколінь людей.

Відчуття може виникнути лише при безпосередній дії подразника на орган чуття. За своїм походженням відчуття, як і кожне психічне явище, має рефлекторний характер.

Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.

Кожний аналізатор складається з 3-х частин (Рис. 2.1.1.):

1) периферійний відділ, або рецептор (від лат. "приймач");

2) чутливі нерви (аферентні, провідникові шляхи);

3) мозковий (центральний відділ).

Аналізатор - анатомо-фізіологічний апарат, спеціалізований для прийому впливів певних подразників із зовнішнього та внутрішнього середовища і переробки цих відчуттів

Дія подразника на рецептор викликає нервовий імпульс, який певними нервовими шляхами передається до кіркових клітин аналізатора. Відповідна ж реакція передається по іншому (руховому) нерву. Мозкова частина - вищий відділ аналізатора. Саме тут і виникає відчуття.

Рис. 2.1.1. Виникнення відчуттів

Всі відділи аналізатора працюють як єдине ціле. Органічні порушення будь-якої частини аналізатора - периферійної, провідникової чи центральної-спричинюють сліпоту, глухоту або втрату нюху, смаку, залежно від того, який аналізатор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналізатора, виникає нерозуміння почутого, побаченого, хоча відчуття світла чи звуку існує.

Чутливість, тобто здатність мати відчуття, в елементарних проявах вроджена і є безумовно-рефлекторною. Дитина, яка щойно з'явилася на світ, уже реагує на зорові, звукові та деякі інші подразники. Але все багатство людських відчуттів є результатом розвитку й виховання. Фізіологічні механізми високої чутливості до звуків рідної мови, до гами різнокольорових та музичних тонів формуються і розвиваються за життя шляхом утворення

Рис. 2.1.2. Схема представництва аналізаторів у корі

нових нервових зв'язків. Отже, діяльність аналізатора є умовно - рефлекторною.

Фізіологічний механізм відчуттів представництва може бути охарактеризований як механізм аналізаторів у корі умовно-рефлекторної діяльності аналізаторів, який виникає на базі обмеженої кількості безумовних рефлексів. У першосигнальні механізми відчуттів людини включається діяльність другої сигнальної системи.