Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 5.2. Фізіологічна основа відчуттів

Відчуття можуть виникнути лише при безпосередній дії подразника на органи чуття. За своїм походженням вони, як і кожне психічне явище, мають рефлекторний характер.

Предмети і явища об'єктивної дійсності впливають на периферичні частини аналізаторів через різні види властивої їм енергії (світлової, механічної, хімічної та ін.). У процесі розвитку живих істот різні аналізатори пристосувалися до сприймання певних видів енергії (зоровий - світлової, слуховий - звукової; нюховий - хімічної та ін.), яка збуджує їх і викликає відповідну дію. В периферичних частинах аналізаторів утворилися спеціальні органи, які допомагають організмові виділяти різні особливості діючих на нього подразників. Так, зоровий деференціює особливості оптичних подразників, слуховий - акустичних і т.д.

Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.

За І.П. Павловим, аналізатор складається з трьох частин: І) периферичної (рецептора), який є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес; 2) провідникової; 3) центральної, або мозкової.

Орган чуття - це анатомо-фізіологічний апарат, розташований на периферії тіла або на внутрішніх органах, який приймає дію певних подразників із зовнішнього і внутрішнього середовища. Головною частиною кожного органу чуття є закінчення чутливого нерву, які називаються рецепторами. Такі органи чуття, як око, вухо, об'єднують десятки рецепторних закінчень. Периферичний відділ аналізатора реагує на певний вид фізичної енергії і переробляє її в нервове збудження. Око реагує на коливання електромагнітних хвиль, вухо - на коливання повітряних хвиль тощо.

Дія подразника на рецептор викликає нервовий імпульс, який по доценетрових (аферентних) нервових шляхах передається до коркових клітин аналізатора. Відповідна ж реакція передається по еферентному (руховому) нерву. Мозкова частина - вищий відділ аналізатора. Саме тут і виникають відчуття. Мозковий кінець аналізатора складається з ядерної частини, клітини якої мають чітку локалізацію, і розсіяних клітин, локалізованих у різноманітних місцях кори. Пав-лов зазначає, що ядро мозкового кінця аналізатора виконує функцію тонкого аналізу та синтезу, наприклад, диференціює звуки за висотою. Розсіяна ж його частина пов'язана з функцією грубого аналізу, наприклад, розрізненням музичних звуків і шумів.

Чутливість, тобто здатність мати відчуття, в елементарному вияві вроджена і є безумовно-рефлекторною. Дитина, яка тільки з'явилася на світ, вже реагує на зорові, звукові та деякі інші подразники. Але все багатство людських відчуттів є результатом розвитку і виховання. Фізіологічні механізми високої чутливості до звуків рідної мови, до гамми різнокольорових і музичних тонів формуються і розвиваються при житті, шляхом утворення нових нервових зв'язків. Таким чином, діяльність аналізатора є умовно-рефлекторною.

Сучасне розуміння рефлексу як кільцевого механізму розкриває надзвичайну складність нервових процесів, які викликають відчуття. Подразник зумовлює в аналізаторі, який знаходиться в стані збудження, умовно-рефлекторну перебудову чутливості, пристосування її до сигналу. Це пристосування досягається шляхом таких рефлексів, які встановлюють певний рівень чутливості організму до подразнення.

Відчуття завжди пов'язане з відповідною реакцією: або ж з рухом, або з перебудовою негативних процесів. Рухові імпульси, що здійснюють відповідну реакцію, своєю чергою, викликають потік чутливих нервових імпульсів, які сигналізують про ефект пристосувальної реакції. В аналізатор поступає нова низка імпульсів. Описане явище називають зворотною аферентацією.

Необхідно наголосити на ролі слова у функціонуванні аналізаторних механізмів і розвитку відчуттів. Відображаючи ту чи іншу особливість конкретного предмета або явища об'єктивної дійсності, людина називає її словом, що надає відчуттю певної визначенності і чіткості. Називання особливостей об'єктів допомагає їх виділяти, диференціювати різні властивості навколишніх предметів і явищ.

Роль другосигнальних зв'язків неоднакова у різних видах відчуттів залежно від ступеня їхньої розчленованості. Це виявляється і в кількості назв, що є в мові для позначення різних особливостей тих чи інших відчуттів.

Так, малорозчленоване відчуття, наприклад, відчуття болю, характеризується, як зазначає І.М. Сеченов, невеликою різноманітністю назв. Навпаки, розчленовані відчуття, наприклад, зорові, слухові, які дають "мінливі за формою чуттєві показники, в зв'язку з мінливістю форм подразнення", визначаються великою кількістю прикладів, якими характеризують різні їхні особливості. Досконалість органів чуття характеризується кількістю прикметників, якими людина висловлює різні сторони утворюваних у неї відчуттів.

У відчуттях проходить і просторове відображення світу, механізм якого формується протягом життя людини. Як показують дослідження, він пов'язаний з активним пересуванням людини у просторі і розвивається в досвіді.

Отже, фізіологічний механізм відчуттів може бути охарактеризований як механізм умовно-рефлекторної діяльності аналізаторів, що виникає на базі обмеженої кількості безумовних рефлексів. У першосигнальні механізми відчуттів людини включається діяльність другої сигнальної системи.