Загальна психологія - Скрипченко О.В. - Асоціаністична теорія

Питання про те, що таке мислення та яку роль воно відіграє у пізнанні і діяльності людини, цікавило людство здавна. Так, ще за античності виникло розмежування діяльності органів чуття та діяльності мислення (Геракліт Ефеський - V ст. до н.е.; Парменід - V ст. до н.е.; Платон - IV ст. до н.е.).

Асоціаністична теорія

Перші уявлення про універсальні закономірності психічного життя пов'язували з утворенням зв'язків (асоціацій). У XVII ст. вважали, що зв'язок, ланцюжок уявлень утворює думку. Розвиток мислення - це процес нагромадження асоціацій. Психологію мислення у той час ще не виділяли в окремий розділ. На цьому етапі розвитку науки мислення не розглядали як особливу форму діяльності суб'єкта. А тому ланцюжок мимовільних образів-уявлень брали за основу будь-якого розумового процесу. Асоціаністичний підхід до мислення співіснував з формально-логічним (Т. Ціген).

Мислення часто ототожнювали з логікою, виділяли поняттєво-теоретичне мислення, яке часто неправомірно називали логічним. До інтелектуальних здібностей у той час відносили "світоспоглядання", логічні міркування та рефлексію (самопізнання).

Підхід до пояснення мислення як асоціації уявлень набирав сили у ХУІІІ-ХІХ ст. Л.С. Виготський (20-30-ті роки XX ст.) неоднозначно ставився до цього напряму у психології. Він заперечував асоціаністичне трактування понять, а простіші форми узагальнення пов'язував з асоціаціями. Цей підхід у поясненні мислення розвивав Ю.О. Самарій, на ролі асоціацій у механізмах мислення наголошував А.Ф. Есаулов.

Вюрцбурзька школа

На відміну від асоціанізму, представники Вюрцбурзької школи (О. Кюльпе, М. Ах, К. Марбе та ін.) розглядали мислення як внутрішню дію (акт). Розпочався пошук об'єктивних методів дослідження. Зокрема, М. Ах розробив методику утворення штучних понять. Механізмом розвитку думки вважали процес виявлення відношень між думками. Завдання розглядали як детермінанту мислення - роботи "Я". У контексті мислення як процесу розв'язування задач розрізняли мислення і розумову діяльність, поняття настанови було використане для пояснення стану прийняття досліджуваним задачі. Цей стан свідомості є дифузним, але впливає на відбір і динаміку змісту мислення.

Вюрцбурзька школа виокремила мислення у самостійну діяльність, але відірвала його від практичної діяльності, мови та чуттєвих образів. Прикладом послідовного ідеалізму може бути таке міркування одного з представників цієї школи: "Ми не тільки скажемо: мислю - означає існую, а також: світ існує, як ми його встановлюємо та визначаємо".

Мислення прихильники Вюрцбурзької школи розглядали як функціонування інтелектуальних операцій. О. Зельц розвинув ці ідеї. Він розумів мислення як процес виконання інтелектуальних операцій, що визначаються структурою загальної задачі та антиципацією (передбаченням) результатів цих операцій. Згідно з поглядами О. Зельца, інтелектуальними операціями є доповнення комплексу абстрагування та репродукція схожості.

Послідовником О. Зельца був голландський психолог А. де Гроот. Він поставив собі за мету описати мисленнєвий процес, що лежить в основі гри в шахи, вирізнивши в ньому чотири послідовні стадії: стадія орієнтування, стадія обстеження (шахіст робить попереднє прикидання), стадія дослідження, стадія доведення. У сучасній психології цей напрям розвивали російські психологи С.Л. Рубінштейн, О.В. Брушлінський, Л.В. Гурова, українські психологи О.В. Скрипченко, Т.В. Косма, Т.К. Чмут, О.Г. Балл та ін. Особливо плідними були пошуки О.В. Скрипченка та його учнів. Вони вивчали вікову динаміку мислення в системі інших пізнавальних процесів, мисленнєві операції в їхньому взаємозв'язку - від простих, що не підлягають поділу, до складних.