Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 8.4. Процеси і закономірності пам'яті

Пам'ять є складною системою процесів, які здійснюють повний цикл перетворень інформації суб'єктом: запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування. У структурі цілеспрямованої діяльності людини ці мнемічні процеси є важливою умовою її ефективності. Пам'ять слушно вважають основою навчання, і його продуктивність пов'язують з повнотою засвоєння знань, тривалістю їх зберігання у часі, готовністю до адекватного використання в різних ситуаціях пізнавальної і практичної діяльності.

Запам'ятовування - це процес пам'яті, який забезпечує прийом, відбір і фіксацію інформації завдяки утворенню асоціацій та мнемічних слідів у нейронних структурах мозку. Кількісні та якісні характеристики запам'ятовування суттєво впливають на всі інші мнемічні процеси: повнота і осмисленість запам'ятовування зумовлюють продуктивність зберігання і відтворення. Ось чому більшість дослідників пам'яті головну увагу приділяють вивченню саме цього процесу.

Види запам'ятовування розглядають відповідно до викладених вище критеріїв класифікації видів пам'яті. Залежно від конкретної мети діяльності, наявності у суб'єкта усвідомленого наміру закріплювати і зберігати інформацію запам'ятовування може відбуватися в мимовільній або довільній формі.

Мимовільне запам'ятовування діє тоді, коли людина не ставить собі за мету закріплювати інформацію і в подальшому її використовувати. Індивід не вдається до спеціальних прийомів для організації роботи своєї пам'яті. Але дослідження П.І. Зінченка свідчать, що мимовільне запам'ятовування підкоряється завданню діяльності. Так, якщо досліджувані групують пронумеровані картинки за сюжетом, то запам'ятовують лише сюжет; якщо ж за номерами, то запам'ятовують тільки цифри. Мимовільне запам'ятовування залежить і від зусиль, яких докладає індивід для досягнення своєї мети, від активної розумової роботи над матеріалом. Наприклад, легкий текст запам'ятовується гірше, ніж текст середньої важкості. Складний текст запам'ятовується краще при активному способі роботи над ним, зокрема, складанні плану тексту.

Можливість досягти високої ефективності від мимовільного запам'ятовування і, отже, продуктивного використання його в навчанні, привернула у 30-50-х роках увагу зарубіжних та українських дослідників до вивчення проблеми цього запам'ятовування. Експериментально виявили декілька основних умов, які детермінують високу ефективність мимовільного запам'ятовування: активна діяльність індивіда з об'єктами; функціональна значущість об'єкта, що визначається його зв'язком з досягненням основної мети діяльності; висока інтелектуальна активність суб'єкта, що забезпечує змістову переробку матеріалу; використання і формування позитивної мотивації особистості; врахування емоційного впливу на об'єкти.

У дослідженнях О.О. Смирнова і його співробітників було показано, що наявність інтересу до навчального предмета та емоційне сприймання інформації є важливим стимулом мимовільного запам'ятовування. Загальною особливістю цього мнемічного процесу є те, що людина його не усвідомлює і свідомо не керує його протіканням. Тому важливо, як об'єктивно складається алгоритм діяльності людини, яку функціональну роль у ній виконують явища, які сприймаються, як активізуються інтереси і почуття. Навчальна діяльність має бути організована як система дій, пов'язаних з постановкою і самостійним вирішенням нових пізнавальних завдань, підпорядкованих загальній основній меті. Набуті раніше знання потрібно включати в нове пізнавальне завдання як необхідну умову і спосіб її вирішення. За даними багатьох авторів, обсяг мимовільного запам'ятовування, залежно від умов становить від ЗО до 70% матеріалу, що подають. Однак ці показники можуть бути і вищі, якщо пізнавальна і практична діяльність організовані з урахуванням умов ефективності цього запам'ятовування.

Для повного засвоєння і відтворення знань, умінь, навичок необхідним є довільне запам'ятовування. Цей процес пов'язаний з постановкою суб'єктом мнемічної цілі запам'ятати, завчити і зберегти певний обсяг матеріалу для наступного відтворення у формі словесних звітів чи вмінь, навичок у діяльності. У зв'язку з тим що довільне запам'ятовування включає специфічну мнемічну мету і залучаються спеціальні прийоми, його прийнято вважати самостійною "мнемічною дією". Водночас мимовільне запам'ятовування є результатом не-мнемічної діяльності (навчання, гри, праці).

Довільне запам'ятовування дає оптимальний мнемічний результат, тобто забезпечує міцне і повне (близьке до 100%) засвоєння матеріалу. Однак його ефективність може бути високою за певних умов, а саме: чіткої постановки мети, що орієнтує на запам'ятовування матеріалу певного змісту та обсягу; зв'язку матеріалу, що запам'ятовується, з актуальними потребами, інтересами, почуттями, вольовими зусиллями; настанови на певний термін зберігання; використанні різних прийомів, способів змістовної організації матеріалу; організації адекватного режиму навчальної діяльності (матеріал з урахуванням віку і раніше засвоєних знань, розподіл матеріалу в часі, боротьба з перевтомою).

Мнемічна спрямованість може бути націлена на повноту, точність, послідовність або тривалість запам'ятовування. Так, мнемічна спрямованість залежно від повноти буває суцільною або вибірковою; дослівною або "своїми словами" - за точністю, послідовної чи непослідовної відповідно до надходження матеріалу, а також - тривалою або короткочасною. В одному дослідженні учням запропонували запам'ятати два оповідання. Перевірка першого оповідання була призначена на наступний день, щодо іншого було сказано, що його потрібно запам'ятати надовго. Перевірка запам'ятовування обох оповідань була проведена через чотири тижні. Результати перевірки показали, що Друге оповідання запам'яталося значно краще, ніж перше. Пояснити це можна тривалістю запам'ятовування: триваліша настанова цього процесу більш ефективна.

Роль мнемічного завдання не можна звести до дії самого собою наміру запам'ятати. Очевидно, різними є і мнемічні дії. Наприклад, спрямованість на точність запам'ятовування тексту передбачає чіткість сприймання його окремих частин, участь мовно-рухових процесів, створення відповідних зорових образів.

Знання різноманітних способів запам'ятовування роблять людину свідомим володарем безмежних резервів своєї пам'яті. Способи довільного запам'ятовування можна поділити на дві групи: засновані на виявленні внутрішніх зв'язків у матеріалі (логічні); засновані на внесенні у матеріал штучних зв'язків (мнемонічні).

До першої групи належать такі способи: групування матеріалу за значенням і змістом, співвіднесення нового з уже відомим, класифікація, систематизація матеріалу, пошук асоціацій за схожістю, суміжністю, контрастом.

Одним із найважливіших логічних прийомів є складання плану того матеріалу, що запам'ятовується. Складання плану включає такі три моменти: 1) розбивання матеріалу на смислові частини, кожна з яких об'єднує за змістом низку думок; 2) придумування заголовків для кожної з виділених частин або виділення в кожній частині опорного пункту, з яким легко асоціюється весь зміст цієї частини матеріалу; 3) пов'язування частин матеріалу за їхніми заголовками або виділеними опорними пунктами в єдиний ланцюг асоціацій.

Значення цього прийому для підвищення продуктивності запам'ятовування дуже велике. Об'єднання окремих думок, речень у смислові частини скорочує кількість одиниць, які потрібно запам'ятати, не зменшуючи обсягу матеріалу. Запам'ятовування полегшується ще й тому, що в результаті складання плану матеріал набуває чіткої, розчленованої й упорядкованої форми. Завдяки цьому він легше засвоюється в процесі самого читання.

Ефективність довільного запам'ятовування залежить також від повторення - неодноразового відтворення матеріалу, та заучування - багаторазового повторювання. Навчальний матеріал, який вимагає багаторазових повторень, можна запам'ятовувати трьома способами: за частинами - частковий спосіб; весь одразу - цілісний; і весь, і за частинами - комбінований.

Найраціональнішим є комбінований спосіб заучування, а найменш раціональним - частковий. При частковому способі відсутня орієнтація на загальний зміст цілого, тому окремі його частини заучують ізольовано одна від одної. При комбінованому способі матеріал заучують у такому порядку: спочатку осмислюють, усвідомлюють увесь матеріал загалом, у процесі чого в ньому вирізняють окремі частини, потім заучують окремі частини, особливо важчі, нарешті матеріал знову повторюють загалом. Таким чином, комбінований спосіб зберігає позитивні риси цілісного способу і мінімізує недоліки часткового.

Ефективність цього запам'ятовування залежить від здатності індивіда до швидкого, точного й тривалого запам'ятовування; від його віку; ставлення до матеріалу, значущості для нього завдання, що вимагає запам'ятовування; особливостей матеріалу. Експерименти, проведені з дошкільниками, довели, що запам'ятовування, зумовлене грою - провідною діяльністю цього віку, - перевершує за продуктивністю всі інші мотиви.

Активність запам'ятовування підвищаться відтворенням, яке є у формі переказування самому собі змісту того, що запам'ятовується. Але до цього засобу треба звертатися тільки після попереднього осмислення, усвідомлення матеріалу. Відтворення поліпшує розуміння, особливо тоді, коли ми намагаємося переказувати зміст "своїми словами".

Другу групу способів довільного запам'ятовування - мнемічні, використовують у тих випадках, коли змістові знання про внутрішню структуру матеріалу відсутні або їх важко виявити. Розглянемо кілька мнемонічних способів цього запам'ятовування.

o Утворення смислових фраз і початкових букв інформації, що запам'ятовується.

o Ритмізація - переведення інформації у вірші, пісеньки, у рядки, пов'язані певним ритмом чи римою.

o Запам'ятовування довгих термінів за допомогою асоціювання зі звучними словами.

o Шукання яскравих, незвичайних образів, картинок, малюнків, які за "методом зв'язування" поєднують з інформацією, яку потрібно запам'ятати (наприклад, певні слова уявляють персонажами мультфільмів).

o Метод Айвазовського - тренування ейдетичного запам'ятовування. Згідно з Ф. Льозером, треба подивитися на предмет, пейзаж або людину протягом 3 сек., намагаючись запам'ятати все докладно. Потім заплющити очі й уявити подумки цей предмет у деталях, поставити собі запитання про подробиці цього образу. Потім розплющити очі на 1 сек., доповнити образ, знову заплющити очі і постаратися досягти максимально яскравого зображення предмета. І так повторити кілька разів.

При раціональній організації довільного запам'ятовування в навчанні, коли воно пов'язане з чіткою цілеспрямованістю й адекватною мотивацією, опосередковане прийомами логічної переробки матеріалу, відбувається в сприятливих режимах діяльності, воно сприяє найбільш повному і міцному засвоєнню навчальної інформації. Цей вид запам'ятовування стає найважливішим засобом свідомої саморегуляції пам'яті у школярів, а потім - основним засобом самостійного засвоєння знань у дорослої людини.

Мимовільне і довільне запам'ятовування взаємопов'язані, є формами мнемічної активності. За умов однакових способів роботи з матеріалом мимовільне запам'ятовування є продуктивнішим для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, а для підлітків і дорослих -довільне. Мимовільне запам'ятовування сягає максимальної продуктивності при розв'язуванні завдань, що вимагають пошуку невідомого. Довільне - має власну мнемічну спрямованість. На мнемічне запам'ятовування слід орієнтуватися при вивченні нового матеріалу, а мнемічне завдання ставити на етапі його закріплення. Отже, при запам'ятовуванні інформації потрібно виконувати як пізнавальні, так і мнемічні завдання.

Залежно від ступеня розуміння матеріалу запам'ятовування буває механічним (формальним) і смисловим (логічним).

Механічним є таке запам'ятовування, що здійснюється формально, без розуміння суті і логіки побудови матеріалу. Воно виявляється у фіксації лише зовнішніх особливостей об'єктів на сенсорному рівні (форма, колір, просторово-часова суміжність тощо). Механічне заучування є багаторазовим повторенням незрозумілих символів з метою їхнього закріплення в пам'яті як послідовності візуальних чи звукових стимулів. Формальне запам'ятовування іноді спостерігається у школярів і дорослих людей, які не оволоділи прийомами смислової переробки інформації. Наприклад, у молодшому шкільному віці прагнення до дослівного запам'ятовування може свідчити не про його механічний характер, а про нерозуміння того, що означає "знати" матеріал. Дитині буває простіше передати зміст прочитаного чи почутого дослівно, ніж "своїми словами", яких їй нерідко бракує. Однак людині здебільшого властиве прагнення якось осмислити матеріал, який вона запам'ятовує, щоб включити його в структуру раніше засвоєного досвіду. Тому суто механічне заучування трапляється не так часто.

Смислове (логічне) запам'ятовування ґрунтується на утворенні зв'язків, які відображають істотні і закономірні відносини між об'єктами. Смислова переробка матеріалу забезпечує ефективність як мимовільного, так і довільного запам'ятовування.

Формування прийомів смислового запам'ятовування відбувається за рахунок оволодіння розумовими логічними операціями під час навчання (рис. 8.3). Цей процес включає мимовільне запам'ятовування. Високий рівень оволодіння операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, класифікацією та ін.) у вирішенні пізнавальних навчальних завдань зумовлює високий мимовільний ефект.

Отже, у навчанні відбувається взаємодія розумових і мнемічних способів, а також саморегулювальний характер мнемічної системи. Засвоєні суб'єктом розумові операції стають способом довільного логічного запам'ятовування.

Зауважимо, що співвіднесення довільного запам'ятовування лише з механічним заучуванням є неправильним. Мимовільне запам'ятовування, включене в логічний аналіз тексту (водночас він декілька разів прочитується), є мимовільним заучуванням. Багаторазове повторення характерне як для довільного, так для і мимовільного запам'ятовування. Розуміння мимовільного і довільного запам'ятовування як двох форм виявлення мнемічної системи виключає їхнє протиставлення за логічною структурою, яка однаково впливає на них, вони залежать від організації навчання і змісту цілеспрямованої діяльності суб'єкта.

Рис. 8.3. Етапи логічного запам'ятовування

Зберігання - це процес, що забезпечує утримання матеріалу в мозку протягом тривалого часу. Про ефективність зберігання роблять висновок опосередковано - за показниками відтворення, які не можуть слугувати адекватною характеристикою обсягу і міцності збереження інформації. Відомі численні випадки, коли людина раптом відтворювала якісь знання, що давно забула чи якими ніби не володіла, тому що не використовувала їх у діяльності. Існує гіпотеза, згідно з якою засвоєна людиною інформація у вигляді слідівенграм, закріплених у тривалій пам'яті, практично ніколи не втрачається повністю, а лише переходить на глибші рівні нейронних структур. Таку інформацію можна відтворити (наприклад, за допомогою гіпнозу, фармакологічних речовин).

Іншими словами, пам'ять зберігає весь наш досвід, але є механізми витіснення зі свідомості суб'єктивно непотрібного, важкого, часткового. Процес зберігання триває і вночі, і вдень практично без участі нашого свідомого "Я", за рахунок неусвідомлюваних мнемічних операцій (аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення). Проте збереження матеріалу залежить і від діяльності індивіда.

Тривалість зберігання пам'яті детермінована низкою об'єктивних і суб'єктивних чинників, а саме: обмеженою тривалістю зберігання інформації, її значущістю, настановою на наступне відтворення та ін.

Одним із об'єктивних факторів є природні обмеження тривалості зберігання інформації на різних рівнях пам'яті: сенсорній, короткочасній оперативній і довготривалій. Наприклад, сенсорна зорова пам'ять зберігається від 0,250 до 1,0 сек.; короткочасна оперативна пам'ять - від 1,0 сек. до 30 хв.; тривала пам'ять - протягом діб і років. Та частина інформації, яка не встигає у вказаний термін пройти через систему відбору (фільтр), стирається, не переходить у більш стійкий слід і ніколи не входить до сфери нашої свідомості.

Пам'ять як саморегулювальна система нічого не зберігає даремно. С.Л. Рубінштейн довів: що більше значення має для індивіда інформація, то частіше вона використовується, то більше трансформується і довше зберігається. На цей процес пам'яті впливають час і обсяг матеріалу: через певний час після запам'ятовування відсоток збереженого матеріалу перебуває в обернено пропорційному відношенні до його обсягу, тобто матеріал забувається.

Відтворення - процес пам'яті, що проявляється в актуалізації знань, умінь, навичок, засвоєних при запам'ятовуванні. Воно здійснюється у вербальній і руховій формі; є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Ефективність відтворення готується в процесі запам'ятовування і зберігання, тому воно пов'язано з тими самими чинниками, які опосередковують якість цих процесів і одночасно забезпечують готовність до наступної реконструкції засвоєних знань.

Відомий дослідник розладів Т. Рібо писав, що нове зникає раніше від старого, а складне - раніше від простого; спочатку забувають недавні, погано закріплені враження від сприймання, потім - здобутки мислення, услід за ними - почуття і звички. Автор наголошував, що наше уявлення про себе підтримується пам'яттю; якщо пам'ять порушується, виникає її розлад, то відразу ж змінюється уявлення людини про себе.

Для свідомого керування пам'яттю знання закономірностей відтворення не менш важливе, ніж знання закономірностей запам'ятовування. Відтворений матеріал найчастіше є реконструкцією, коли обсяг більший і зміст матеріалу складніший, слабша спрямованість на точність запам'ятовування, менше заучувався матеріал, між запам'ятовуванням і відтворенням був триваліший період. Репродуктивні мнемічні дії тісно пов'язані з мисленням: узагальнення того, що в оригіналі подано в деталізованій формі; конкретизація того, що подано, в більш загальному або стислому вигляді; заміна одного змісту іншим, подібним за смислом; зміщення або переміщення окремих частин оригіналу; об'єднання того, що подано окремо одне від одного, і роз'єднання того, що в оригіналі пов'язано між собою; доповнення, яке виходить за межі оригіналу, а також мимовільне спотворення досвіду.

Відтворення поділяють на такі види: впізнавання, власне відтворення, пригадування і спогади.

Впізнавання - це найпростіше відтворення в умовах повторного сприймання. Впізнавання пов'язує наш досвід зі сприйманням об'єктів і дає нам змогу правильно орієнтуватися в навколишній дійсності. Це пошук матеріалу, що зберігається в тривалій пам'яті, та порівняння його результатів з перцептивним образом. Воно включає в себе висування і перевірку гіпотези про значення об'єкта сприймання, здійснюється без перешкод, тобто перцептивний образ ніби накладається на мне-мічний. Але цей процес пам'яті в будь-якому разі реалізується через мнемічні операції (найпростіші - це зовнішні дії з об'єктом, найскладніші - оперування категоріями образів об'єктів). Він є різним за ступенем своєї довільності, чіткості, повноти, узагальнення. Наприклад, впізнавання добре знайомих об'єктів відбувається миттєво (в межах 0,05 сек.) тому, що спирається на одну характерну ознаку (тембр голосу близької особи). Тренованість дає змогу людині-оператору виділяти значущу інформацію на фоні перешкод і впізнавати сигнал.

Впізнавати легше, ніж пригадувати. Наприклад, учень не може пригадати відповіді на запитання вчителя, коли ж учитель проговорює потрібний варіант, школяр легко впізнає її як правильну ("Я так і хотів це сказати!"). Тому потрібно привчити дітей готувати уроки так, щоб вони вміли самостійно відтворити матеріал, що є показником більш високого рівня засвоєння знань, ніж впізнання.

Власне відтворення - мимовільне або довільне відтворення матеріалу запам'ятовування. Мимовільне відтворення становить потік асоціацій, викликаних наявними думками, образами, емоціями, діями. У цьому разі відсутня відповідна мнемічна спрямованість. Довільне відтворення передбачає специфічну мнемічну спрямованість, яка забезпечує цілеспрямований пошук потрібного матеріалу. Це особлива розумова діяльність, опосередкована різними способами, які людина засвоює при навчанні і робить основою довільної регуляції пам'яті: аналіз, узагальнення, використання зовнішніх опор, схем, планів тощо. Тому К.Д. Ушинський характеризував довільне відтворення як "працю, і працю важку", пов'язану з продовженням безлічі труднощів об'єктивного і суб'єктивного характеру. Довільне відтворення є найефективнішим, коли воно не дуже відстає в часі від запам'ятовування. До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції - "виринання" у свідомості того, що неможливо було згадати відразу після його запам'ятовування; відстрочене відтворення раніше сприйнятого, яке здавалося забутим. Це повніше й точніше відтворення матеріалу порівняно з його станом після запам'ятовування. Ремінісценції зазвичай виявляються під час роботи з логічно побудованим матеріалом, який викликає в індивіда ще й певні емоції.

Пригадування - довільне відтворення, що вимагає від людини активних вольових і розумових зусиль. Унаслідок пригадування з тривалої пам'яті відновлюється необхідна індивіду інформація. Цей процес розгорнутий у часі, і індивід відбирає, оцінює матеріал, робить висновки. Ефективність пригадування залежить від постановки й усвідомлення мети, готовності індивіда до швидкого й точного відтворення; використання таких репродуктивних дій, як, створення необхідного образу та пошук відповідного матеріалу, контексту; порівнювання асоціацій; складання письмово або усно плану матеріалу, що пригадується, тощо.

Пригадування потребує від людини вольових зусиль, наполегливості. Лінощі в пригадуванні породжують недбале ставлення до знань. Примушуючи себе пригадати, ми виховуємо впевненість у можливості пригадати, ми звикаємо не забувати.

Спогади - локалізовані в часі та просторі відтворення індивідом образів свого життєвого шляху. У спогадах минуле життя людина співвідносить із суспільними подіями. Відтворення життєвого шляху відбувається в контексті історичних умов певного періоду, до якого людина була безпосередньо причетна. Спогади супроводжуються цілою низкою емоцій. Суб'єкт вибирає як змістові опори спогадів найбільш значущі для нього періоди життя. Розподіл образів пам'яті в часі сприяє тому, що людина знає не тільки те, що відбувається з нею в теперішній момент чи відбувалося в минулому, але і з деякою впевненістю передбачає майбутнє. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують відтворення.

Забування - це мнемічний процес, який призводить до втрати чіткості й зменшення обсягу запам'ятованого, виникнення помилок у відтворенні і, нарешті, унеможливлює впізнання.

Забування - процес, протилежний до запам'ятовування. Він є антагоністом відтворення, оскільки унеможливлює актуалізацію засвоєної інформації. Однак забування є необхідним і закономірним процесом пам'яті, ланкою системи, що регулюється. Забування, як і інші процеси пам'яті, зумовлює ціла низка об'єктивних і суб'єктивних чинників, серед яких провідну роль відіграє час, значущість для суб'єкта інформації, яка запам'ятовується, обсяг матеріалу, ступінь складності мнемічних завдань тощо.

При забуванні згасають тимчасові нервові зв'язки, що не підкріплювалися тривалий час, тобто не повторювалися, не використовувалися в діяльності. Воно відбувається тому, що запам'ятовування матеріалу не є важливим для людини і тому фіксується недостатньо міцно. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал. Темп забування в умовах перевантаження пам'яті обсягом інформації зростає, особливо в перші часи і дні після засвоєння. У працях українських дослідників показано, що матеріал, який у процесі заучування зазнає логічної переробки і включається в системи раніше від засвоєних знань, менш втрачається.

Для тривалої пам'яті зі свідомим доступом властива така закономірність забування: втрачається все непотрібне, другорядне, що індивід не повторює. Отже, для зменшення забування необхідні: розуміння, осмислення інформації та повторення матеріалу в перші дні після заучування. Краще це робити так: у перший день - 2-3 повторення (через 15-20 хвилин, а потім через 8-9 годин); на другий день - 1-2 повторення; на сьомий день - одне повторення, а потім ще повторення з інтервалом у 7-10 днів. Тому систематичність, відсутність перевантажень у навчанні, заучування матеріалу невеликими порціями впродовж семестру з періодичними повтореннями через 10 днів набагато ефективніше, ніж концетроване заучування великого обсягу інформації в стислі часові межі сесії, що спричиняє розумове та психічне перевантаження і майже повне забування інформації через тиждень після сесії.

Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, яка погіршує запам'ятовування, може бути інтерференція, зумовлена змістом матеріалу. Негативний вплив діяльності, що передувала запам'ятовуванню, має назву проактивної інтерференції. Наприклад, якщо перед заучуванням індивід отримує погані звістки або вчить подібний складний за змістом матеріал, то ефективність запам'ятовування знижується. Ось чому недоцільно після математики вивчати фізику або хімію.

Негативний вплив діяльності, що здійснюється після запам'ятовування, називають ретроактивною інтерференцією. Вона особливо чітко виявляється тоді, коли услід за заучуванням виконують подібну діяльність або якщо ця діяльність вимагає значних зусиль. Наприклад, якщо доводиться вчити два предмети, іспити з яких треба складати в один і той самий день.

Інтерференція знижує ефективність короткочасної пам'яті і обмежує притік інформації в тривалу пам'ять. При великому обсязі матеріалу його середина запам'ятовується гірше, ніж початок і кінець. Це гальмування пояснюють позиційним ефектом. Іншими словами, запам'ятовування середини матеріалу зазнає негативного впливу і проактивного, і ретроактивного гальмування. Варто повторювати середину матеріалу більше, ніж початок і кінець; дозувати обсяг заучуваного матеріалу; при повторенні включати матеріал у систему смислових зв'язків пам'яті; при переході від одного матеріалу до іншого робити невеличку перерву. Забування може бути й наслідком перенапруження нейронів, втоми. Необхідно боротися з таким гальмуванням і дотримуватися рекомендацій: готувати уроки один за одним, по можливості менш подібні за змістом; спочатку вчити суб'єктивно важкі предмети, а потім легкі; дотримуватися повільного темпу роботи (див. рис. 8.4). _

Рис. 8.4. Вплив проактивної і ретроактивної інтерференції на запам'ятовування

Забування пов'язане з деякими підсвідомими мотивами. 3. Фройд відкрив активний вид забування - придушення. Наприклад, можна забути вивчити урок або забути з'явитися на важливу зустріч, яка може мати неприємні наслідки. 3. Фройд пояснював це мотивоване

забування не випадковістю, а справжнім гальмуванням слідів неприємної інформації в пам'яті на рівні свідомості і витісненням їх у підсвідомість, де їх утримують ціною значних витрат енергії.

Порушення пам'яті називають амнезією. За динамікою протікання мнемічних процесів амнезію поділяють на ретроградну, антероградну, ретардировану. Ретроградна амнезія - це забування минулих подій; антероградна - неможливість запам'ятовування на майбутнє; ретардирована амнезія пов'язана зі збереженням у пам'яті подій, пережитих під час хвороби, і наступним їх забуванням. Ще один вид амнезії - прогресивна - виявляється в поступовому погіршенні пам'яті аж до цілковитої її втрати.

Отже, процеси запам'ятовування, зберігання, відтворення і забування постійно взаємодіють, утворюючи єдину систему пам'яті. Як видно з наведених вище характеристик цих процесів, їхня ефективність опосередкована загальними об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Системний і структурно-функціональний аналіз мнемічних процесів дає змогу зрозуміти динаміку їхньої взаємодії і відійти від традиційного уявлення про їхню послідовність у часі: запам'ятовування - зберігання - відтворення - забування. Вивчення операційної структури короткочасної і тривалої пам'яті показало наявність постійної взаємодії цих процесів на всіх етапах перероблення інформації, де для них характерні не тільки послідовність, а також одночасність і паралельність. Принципи раціональної організації мнемічних процесів у навчанні, які сформулювали О.О. Смирнов, П.І. Зінченко та ін. Ґрунтуються на відображенні основних загальних законів їхнього функціонування і вказують на шляхи раціональної організації навчальної діяльності, що забезпечують високу ефективність засвоєння знань.