Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 12.7. Основні види діяльності та їхній розвиток в онтогенезі

Окрім наведеного вище, є ще інший шлях характеристики різновидів діяльності - узагальнення та вирізнення основних видів діяльності, притаманних усім людям. Вони відповідають видам соціальної людської активності, в які залучається кожна людина в процесі індивідуального розвитку. Це - гра, навчання і праця.

Гра - вид діяльності, який полягає в емоційному освоєнні соціального досвіду людини та емоційному задоволенні. Ігри найчастіше мають характер розваг, дають змогу відпочити. Дитяча гра - вид діяльності, який полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними і спрямований на пізнання навколишньої дійсності.

Є кілька типів ігор: індивідуальні і групові, предметні і сюжетні, рольові та ігри з правилами. Індивідуальні ігри - це різновид діяльності, коли грою займається одна людина, групові - коли охоплені грою декілька індивідів. Предметні ігри пов'язані з включенням в ігрову діяльність якихось предметів. Сюжетні ігри розгортаються за певним сценарієм, відтворюючи його в основних деталях. Рольові ігри передбачають поведінку людини, обмежену певною роллю. Нарешті, ігри з правилами регулюються певною системою правил поведінки їхніх учасників.

Ігрова поведінка й ігрові взаємини мало впливають на реальні стосунки людей, особливо дорослих. Проте іграм належить неабияке місце в житті людей. Для дітей ігри мають розвививальне значення.

Гра (за А.В. Петровським) - форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально закріплених способах здійснення предметних дій, в предметах науки і культури. У грі як в особливому виді суспільної практики відтворюються норми людського життя і діяльності, підпорядкування яким забезпечує пізнання і засвоєння предметної і соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний та моральний розвиток особистості. У дітей дошкільного віку гра є провідним типом діяльності.

Теорію гри, яка виходить з визнання її соціальної природи, розробляли Є.А. Аркін, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв. Пов'язуючи гру з орієнтованою діяльністю, Д.Б. Ельконін визначає її як діяльність, в якій утворюється і вдосконалюється керування поведінкою. Відмінними ознаками розгортання гри є швидка зміна ситуацій, в яких знаходиться об'єкт після дій з ним, і таке ж швидке пристосування дій до нової ситуації.

До структури гри дітей входять: ролі, які взяли на себе гравці; ігрові дії як засоби реалізації цих ролей; ігрове використання предметів, тобто заміщення реальних предметів ігровими, умовними; реальні взаємини між гравцями. Одиницею гри, і водночас центральним моментом, який об'єднує всі її аспекти, є роль. Сюжетом гри є царина дійсності, яка в ігровому сюжеті й відтворюється; змістом її є те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності та взаємин між дорослими в їхньому трудовому і суспільному житті. В грі відбувається формування довільної поведінки дитини, її соціалізація.

Гравець виконує реальну діяльність, пов'язану з вирішенням досить конкретних, часто нестандартних завдань. Окрім того, низка моментів цієї діяльності має умовний характер, що дає змогу відволікатися від реальної ситуації з її відповідальністю і багатьма привнесеними обставинами.

Дорослі грають у ділові ігри. Для них така гра містить соціальний зміст професійної діяльності, моделювання систем відносин, характерних для певного виду практики. Сьогодні ділові ігри набули поширення у зв'язку із завданнями вдосконалення управління, прийняття планових і виробничих рішень, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів. Навчальні ділові ігри дають змогу внести в навчання предметний і соціальний контексти майбутньої професійної діяльності.

Навчання - вид практичної чи теоретичної діяльності, який за своєю сутністю є пізнавальним процесом засвоєння людиною соціального досвіду. Навчання здійснюється в процесі научіння тварини та людини. Научіння - процес і результат набуття індивідуального досвіду. Поняття "научіння" виникло в зоопсихолоігї в працях американського психолога Е.Л. Торндайка та ін. Научіння відрізняється від учіння тим, що є набуттям досвіду в діяльності, спрямованій пізнавальними мотивами і цілями (або тільки мотивами). Шляхом научіння можна набути будь-якого досвіду (знання, уміння і навички) у людини і нових форм поведінки тварин.

У людини роль і значення научіння змінюється протягом онтогенезу. В дошкільному віці научіння є основним способом набуття досвіду, потім воно відходить на другий план, поступаючись місцем навчанню, навчальній діяльності, хоча і не втрачає свого значення назовсім. Важливим чинником научіння є місце засвоюваного матеріалу у відповідній діяльності. Людина найкраще навчається тому матеріалу, який є метою діяльності.

Научіння людини, так як і учіння, розглядається як пізнавальний процес засвоєння соціального досвіду практичної і теоретичної діяльності. Научіння тварин трактують як інтенсивний процес зміни вродженого видового досвіду і пристосування його до конкретних умов.

Навчання, відбуваючись в процесі научіння, може бути організованим і здійснюватися в спеціальних навчальних закладах. Воно може бути неорганізованим, становити додатковий результат інших видів діяльності. У дорослих людей навчання може мати характер самоосвіти. Особливістю навчальної діяльності є те, що вона слугує засобом психологічного розвитку індивіда.

Особливе місце в системі людської діяльності належить праці. Завдяки праці людина побудувала суспільство, створила предмети матеріальної і духовної культури, змінила умови свого життя, відкрила для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. З працею пов'язані створення та вдосконалення знарядь праці. Вони, передусім, сприяють підвищенню продуктивності праці, розвиткові науки, промислового виробництва, технічної та художньої творчості.

Праця - соціально зумовлений вид діяльності, який виявляється у зв'язку із значеннями, зафіксованими в закріплених знаряддями схемах дій, мовленнєвих понять, соціальних ролей, цінностей та соціальних норм.

Для прикладу розглянемо складну працю оператора, яка полягає в управлінні технічними пристроями, які здійснюють безпосередній вплив на об'єкт діяльності замість людини. Діяльність оператора має алгоритмічний характер. При її проектуванні враховують всі найбільш вірогідні ситуації керування технічним пристроєм. До завдань оператора входить навчання побудові образно-концептуальних моделей цих ситуацій, оволодіння інформаційними моделями і вмінням управляти кожною з них. В інформаційній моделі об'єкт діяльності відображається в знаковій формі. Одна з особливостей діяльності оператора полягає в тому, що йому доводиться розпізнавати знаки, співвідносити їх з власними уявленнями про реальний об'єкт діяльності, оперувати знаками, вивчати алфавіт знаків, правила утворення поєднань із них тощо. Головне - не забувати про функцію заміщення цих знаків. Оператор є особою, відповідальною за успішний результат дії з об'єктами і нормальну роботу технічних пристроїв. Ця обставина враховується при розробці сучасних технічних механізмів, особливо з елементами штучного інтелекту, робототехнічних комплексів. Такі механізми виконують важливі функції, однак вирішальна роль у цій складній системі відводиться людині-оператору.

Отже, розрізняють три основні види діяльності людини: гру, навчання, працю. Кінцевим результатом гри є емоційне освоєння соціального досвіду людини та емоційне задоволення. Кінцевий результат навчання - оволодіння знаннями, уміннями і навичками. А завдяки праці людина створює предмети матеріальної і духовної культури та змінює умови свого життя.

Контрольні запитання та завдання

1. Що таке активність?

2. Що таке діяльність?

3. Охарактеризуйте відомі Вам теорії діяльності.

4. Назвіть основні види діяльності.

5. Що Ви розумієте під інтеріоризацією та екстеріоризацією?

6. Чим відрізняються навички від умінь?

Література

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. - М.: Наука, 1990.

2. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. - М.; Мысль, 1991.

3. Асмолов А.Г. Психология личности. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990.

4. Выготский Л.С. Психология. Генезис высших психических функций. - М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000.

5. Гельвецій Клод Адріан. Про людину, її розумові здібності та її виховання / Переклад з франц. В. Підмогильного. - Ч. 10. - К.: Основи, 1994.

6. Зинченко В.П. Проблемы психологии развития. (Читая О. Мандельштама) // Вопросы психологии. - 1992. - № 3-4; 5-6.

7. Золотнякова A.C. Общение и деятельность. Целеполагание и его место в структуре педагогического общения. // Психология педагогического общения. - Ростов-н-Д.: Изд-во Гос. пед. ин-та, 1978. -С. 53-65.

8. Кан-Калик В.А. Педагогическая деятельность как творческий процесс. - М.: НИИ проблем воспитания школьников, 1977.

9. Леонтьев А.И. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат, 1975.

10. Ломов Б.Ф. Проблема общения в психологии. - М.: Наука, 1981. П. Нікуленко О.О., Вех 1.Д. A.C. Макаренко і діяльнісний підхід до виховання особистості. // Психологія, - Вип. 30. - К.: Рад. шк., 1988.

22. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. -4.1, Розд. 3,20. - К.: Рад. шк., 1976.