Класичні експерименти в психології - Копець Л. - Додатки

Додаток 1. Експериментальна психологія в подіях та особах

Кінець XVIII ст. – італійський дослідник Л. Гальвані (1737-1798) висловив припущення, що нервові імпульси мають електричну природу. Його племінник і учень Дж. Альбіні проводив публічну демонстрацію експериментів: показував, як електричне збудження викликає спазми м'язів. Для цього він використовував голови страчених злочинців.

1840 р. – вийшла книга професора Київського університету О. М. Новицького"Керівництво до дослідної психології". Учений вважав фізіологію і психологію частинами антропології. Заслуга О. М. Новицького полягає не лише у виділенні психологічних знань у навчальних курсах філософського спрямування, айв обгрунтуванні низки психічних процесів, закладанні основ щодо перетворення психології на дисципліну дослідного характеру.

1850 р. – Г. Гельмгольц вимірює швидкість проходження нервового імпульсу.

22 жовтня 1850 р. – Г. Фехнер відкрив свій знаменитий закон: S= К log R.

1856-1866 pp. – виходить фундаментальна праця Г. Гельмгольца в трьох томах "Фізіологічна оптика". Через 60 років після видання її перекладено англійською мовою.

1860 р. – побачила світ книга Г. Фехнера "Елементи психофізики" - перша праця з експериментальної психології, в якій представлено дослідження проблеми інтенсивності відчуттів і запропоновано методи їх вимірювання.

1861 р. – В. Вундт винайшов перший елементарний прилад для експериментального психологічного дослідження. П. Брока відкриває мовний центр у лівій півкулі кори головного мозку. Працюючи хірургом лікарні для душевно хворих, він провів розтин тіла померлого хворого, який за життя не міг чітко розмовляти. При огляді виявилося, що у хворого була вражена третя лобна звивина кори головного мозку. Брока назвав цю частину мозку центром мови, а пізніше в науковому вжитку утвердився термін "центр Брока". Відкриття специфічних відділів головного мозку мали для подальшого розвитку психології велике значення.

1863 р. – опубліковано дослідження Г. Гельмгольца з проблеми акустики "Про сприйняття тону". Вийшла праця авторитетного російського вченого І. М. Сеченова "Рефлекси головного мозку". 1868 р. - голландський учений Ф. Дондерс винайшов методику визначення швидкості реакції або прийняття рішення. В Англії розгортаються дослідження індивідуальних відмінностей. Ф. Гальтон публікує книгу "Спадковість таланту", формулює ідею про новий метод дослідження -метод близнюків та вперше статистичним методом обґрунтовує ідею успадкованості таланту. 1870 р. - Г. Фрітш та Е. Хітціг уперше використали для дослідження кори головного мозку метод електростимуляції (шляхом впливу на окремі ділянки кори слабкими електричними розрядами). Свої досліди вчені проводили на кролях і собаках. З удосконаленням обладнання електростимуляція стала досить ефективним прийомом для вивчення функцій мозку.

1873 р. – І. М. Сеченов публікує статтю "Кому і як розробляти психологію". У цій розвідці авторитетний російський учений формулює програму розвитку психології як окремої самостійної науки, що має спиратись на експериментальні методи дослідження. Він висловлює ідею про те, що психічні явища зумовлені зовнішнім світом, що необхідно відмовитися від інтроспекції як методу, і вважає, що для розвитку психології потрібен об'єктивний природничо-науковий метод. Для російської психології кінця XIX - початку XX ст. ці важливі ідеї Сеченова були програмними.

1874 р. – В. Вундт публікує працю "Принципи фізіологічної психології". Вчений писав: "В цій книзі я представляю на суд публіки нову науку". Цього ж року побачила світ головна праця Ф. Брентано "Психологія з емпіричної точки зору".

1877 р. – у Кембриджі накладено вето на викладання психології, оскільки її оцінюють як виклик релігії, а вчена рада протестує проти того, щоб "покласти душу людини на чашу терезів". Італійський фізіолог A. Moceo вперше проводить дослідження з плетизмографом - прообразом сучасного детектора брехні.

1879 р. – відкрито першу в світі психологічну експериментальну лабораторію при Лейпцизькому університеті, засновником якої був В. Вундт.

1881 р. – В. Вундт організовує видання першого в світі психологічного журналу "Філософські студії", в якому публікує результати досліджень своєї лабораторії.

1885 р. – В. М. Бехтерев організовує Казанську психофізіологічну лабораторію - першу в Росії психологічну науково-дослідницьку установу.

1886 р. — у Росії створено другу експериментально-психологічну лабораторію при психіатричній клініці С. С. Корсакова, завідувачем якої був А. А. Токарський.

1889 р. — створено першу лабораторію фізіологічної психології у Франції при Практичній вищій школі. В ній працювали А. Біне, А. Боні, Г. П'єрон, П. Фресс, Г. Олерон. Першою кафедрою експериментальної психології у Франції керував Т. Рібо при Колеж де Франс.

90-ті pp. XIX ст. – відбуваються суттєві зрушення у розробці й викладанні університетських психологічних курсів. У Київському університеті Г. І. Челпанов уперше почав проводити семінарські заняття з психології, розробив практикум з експериментальної психології для студентів, започаткував демонстрації психологічного експерименту на лекціях і семінарських заняттях, а також проведення наукових досліджень із психології. 1892 р. - створено Американську психологічну асоціацію (АПА).

1894 р. – В. М. Бехтерев створює Санкт-Петербурзьку психофізіологічну лабораторію при Військово-медичній академії.

1895 р. — організовується психологічна лабораторія при Московському університеті, яку очолюють С. С. Корсаков та А. А. Токарський. Цього ж року в Києві психологічну лабораторію засновує І. О. Сікорський, а в Харкові -П. П. Ковалевський. У Тартуському університеті психологічну лабораторію очолює Є. Крепелін. Ч. Ломброзо використовує плетизмограф для розслідування злочинів. Це були перші спроби використання експериментального обладнання для виявлення приховуваної інформації. М. Я. Грот, засновник російської експериментальної психології, публікує книгу "Основи експериментальної психології". А. Біне публікує серію тестів для дослідження особистості. 1897р. - у Кембриджі почали викладати експериментальну психологію. Г. Мюнстерберг стає директором Гарвардської психологічної клініки. Г. Мюллер і А. Иост провели експеримент, що отримав назву "закон Моста" (стара асоціація краще закріплюється повторенням і краще актуалізується, ніж тільки що сформована).

1900-1901 рр. — К. Твардовський створив психологічну лабораторію при Львівському університеті. 1901 р. - у Санкт-Петербурзі створено першу в Росії психолого-педагогічну лабораторію (О. П. Нечаєв). 1901-1905 рр. - виходить праця Е. Тітченера в 4-х томах "Експериментальна психологія: посібник для лабораторних занять", що її вважають однією із найвидатніших книг в історії психології. 1901—1911 рр. - у рамках Вюрцбурзької школи проводяться експериментальні дослідження мислення під керівництвом О. Кюльпе.

1903 р. – І. П. Павлов публікує свою працю "Експериментальна психологія і психопатологія на тваринах".

29 листопада 1903 р. – О. Ф. Лазурський читає в Санкт-Петербурзі у Військово-медичній академії лекцію "Про значення експериментальної психології". В ній ідеться, зокрема, про те, що "лиш небагато нововведень в науковій царині за останній час давали підставу для таких гарячих і жвавих суперечок, як спроба ввести експеримент в психології". Лазурський досліджував види експерименту та можливості введення нових його форм. 1905 р. - у Франції А. Біне і Т. Сімон створюють перший варіант метричної шкали індивідуального розвитку.

1909 р. — Г. І. Челпанов читає курс лекцій "Експериментальна психологія" при Московському університеті і в семінарії при Московському психологічному інституті. Учений поєднував свої лекції з великим обсягом лабораторно-практичних занять.

1910 р. – у Росії відбувся перший всеросійський з'їзд з експериментальної психології.

1911 р. – О. Ф. Лазурський пише працю "Про природний експеримент".

1912 р. – М. Вертгеймер, К. Кофка і В. Келлер у Франкфурті проводять перший експеримент, який закладає основи гештальтпсихології, з дослідження фі-феномена. У Москві створено лабораторію - точну копію лабораторії Вундта у Лейпцігу. Розпочав роботу психологічний інститут при історико-психологічному факультеті Московського університету. Його очолює Г. І. Челпанов. Урочисте ж відкриття відбулося 23 березня 1914 року. Інститут отримує назву Психологічний інститут імені Л. Г. Щукіної.

1913р. – побачила світ праця Д. Уотсона "Психологія, як ЇЇ бачить біхевіорист". Учений закликав звільнитись від усіх нагадувань про "свідомість".

1915 р. – Г. І. Челпанов опублікував працю "Вступ до експериментальної психології".

1920-ті рр. – розгортають свою діяльність О. Р. Лурія, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв.

1925 р. – виходить книга Р. А. Фішера "Статистичні методи для дослідників".

1927 р. – М. Прінс засновує психологічну клініку в Гарварді, директором якої стає юний Г. Мюррей.

1929 р. – Е. Борінг публікує працю "Історія експериментальної психології". Він обстоює "чисту експериментальну" психологію на противагу різним напрямам практичної психології.

1936 р. – у Оксфорді починають викладати експериментальну психологію.

1945-1947 рр. – під керівництвом К. Левіна в Массачусетському технологічному інституті створюється Дослідницький центр групової динаміки.

1955 р. – Ж. Піаже стає директором Міжнародного центру генетичної епістемології.

4 липня 1959 р. – відбувається І з'їзд Товариства психологів СРСР при Академії педагогічних наук Росії.

1980 р. – всесвітній психологічний конгрес у Лейпцигу, присвячений 100-річчю психології.

Додаток 2. Словник експериментатора

Артефакт (від лат. artefactum – штучно створений) – результат дослідження, який є наслідком змін залежної змінної під впливом побічних неврахованих експериментатором змінних. Артефакт є наслідком помилок або недостатнього контролю умов проведення дослідження. Одне й те саме явище може бути артефактом у рамках однієї експериментальної схеми і фактом у рамках іншої, тому явища, які не може пояснити прийнята теорія, часто кваліфікуються як артефакти.

Артефакті висновки – недостовірні висновки або сукупність неправильних умовиводів та узагальнень, які зумовлюють неправильні узагальнення щодо залежностей (причинної чи кореляційної), неадекватне перенесення експериментального результату за досліджені межі, логічні невідповідні оцінки емпіричної підтвердженості тих чи інших теорій, довільність в інтерпретації причин, які дослідник не контролює. Розрізняють такі типові помилки контролю за висновками експериментального дослідження: ціннісні судження, неправомірні апеляції до авторитету або до загальноприйнятої точки зору, неправомірне виділення основної причини тощо.

Багатофакторний експеримент – дослідження, в якому маніпулюють декількома змінними, вивчаючи їхній вплив на одну або кілька залежних змінних.

Базова змінна – змінна, на яку (і тільки на неї), згідно з теоретичними припущеннями, впливає незалежна змінна. Для точного визначення цього впливу необхідно провести факторний експеримент.

Базовий процес – реконструйований у теорії чи гіпотетичних конструктах процес, який визначає показники залежної змінної в психологічному дослідженні, або в широкому значенні будь-який аспект недоступної безпосередньому спостереженню психологічної реальності, що описується в психологічних поняттях.

Валідність (від лат. validus - сильний) – властивість конкретного експериментального дослідження відповідати стандартам бездоганного експерименту. В психологічному експериментуванні розрізняють різні види валідності: конструктна характеризує точність реалізації теоретичної гіпотези в процедурі експерименту, зовнішня – відповідність конкретного дослідження природній реальності або іншим подібним дослідженням, внутрішня - відповідність певного дослідження ідеальному експерименту, оцінюється через ті зміни незалежної та інших змінних в умовах нееквівалентності груп, що порівнюються в дослідженні, операціональна – відповідність дій експериментатора теоретичному опису змінних, які контролюються в дослідженні. Використовувані в дослідженні процедури (умови) повинні відповідати незалежній змінній.

Верифікація (від лат. venis - істинний і Jacio - роблю) – підтвердження експериментальної гіпотези (термін О. Конта).

Вибірка – кількість досліджуваних, обраних для участі в дослідженні за допомогою певної процедури з генеральної сукупності. Обсяг вибірки - кількість учасників дослідження. Розрізняють контрольну та експериментальну групи вибірки.

Виділення незалежної змінної – виділення незалежної змінної, що входить до експериментальної гіпотези, від тих впливів, що супроводжують її дію, яке досягається за допомогою спеціальних процедур у лабораторному експерименті. На відміну від природного експерименту, де незалежна змінна завжди є сукупністю чинників, у лабораторних умовах її прагнуть виділити, тобто зробити єдиною, щоб мати можливість вивчати тільки її вплив на залежну змінну. Виділення незалежної змінної та очищення її умов дає змогу перевіряти точні експериментальні гіпотези щодо психологічних механізмів.

Вимірювання – система надання змінним числових значень.

Відтворюваність експерименту – можливість повторити експеримент іншим експериментатором на основі авторського опису методики.

Генеральна сукупність – множина об'єктів, еквівалентних за скінченною множиною властивостей.

Гіпотеза (від грецьк. hipothethis – покладене в основу передбачення, припущення) - це твердження, що підлягає перевірці (твердження про існування явища, істинність чи хибність якого не може бути виведена дедуктивно, а лише перевірена шляхом проведення експериментального дослідження). Ознаки науково правильної гіпотези в психологічному дослідженні: адекватність (гіпотеза має відповідати теоретичній основі дослідження, його меті та завданням, адекватно відображати психічну реальність); правдивість (гіпотеза має базуватися на вже відомих та доведених фактах, не суперечити логіці законів і здоровому глузду); можливість перевірки (гіпотеза є цінною в науковому плані тоді, коли її можна неодноразово перевірити). Теоретичні гіпотези є складовою частиною теорії та висуваються з метою усунення суперечностей в теорії або між теорією та емпірією. Емпіричні гіпотези – це припущення, що мають перевірятись на практиці. Гіпотези розрізняють за змістом: констатуючі (припущення про наявність явища); кореляційні (припущення про наявність зв'язку); каузальні (припущення про причинний зв'язок). За походженням гіпотези бувають теоретично обґрунтовані (засновані на теорії), співвіднесені з теорією (імпліцитно виведені з теорії); власне емпіричні (припущення, не пов'язані із теорією). Розвиток дослідження - це поступовий перехід від загальної гіпотези (теоретичної, що базується на проблемі дослідження та загальних наукових знаннях) до дослідницької (виведеної, конкретизованої та операціоналізованої на основі загальної).

Дані – первинні ще не оброблені результати експерименту, зафіксовані в протоколі.

Додаткові змінні – зовнішні змінні, які враховуються в експерименті.

Достовірний висновок – висновок про експериментальну гіпотезу в бездоганному експерименті.

Експеримент (від лат. experimentum – справа, досвід) - сплановане та кероване суб'єктом дослідження, в ході якого експериментатор (суб'єкт) впливає на ізольований об'єкт (об'єкти) і реєструє зміни його станів. Проводиться з метою перевірки гіпотези про причинно-наслідковий зв'язок між впливом (незалежною змінною) і змінами станів об'єкту (залежною змінною). В психології експеримент - спільна діяльність експериментатора і досліджуваного з вивчення психічних особливостей досліджуваного шляхом спостереження за його поведінкою при проведенні експериментальних завдань.

Експериментальна гіпотеза – це твердження, в якому конкретизовано теоретичне передбачення про конкретну залежність між залежними, незалежними та додатковими змінними.

Експериментальна група – частина учасників дослідження, яка перебуває в експериментально контрольованих умовах,

Експериментальне завдання – завдання, яке учасник дослідження отримує в інструкції.

Експериментальна схема — певний план пред'явлення досліджуваним (або їх групам) різних умов (якісного плану) та рівнів (кількісного плану) незалежної змінної для адекватної перевірки експериментальної гіпотези.

Експериментальний контроль – спроби удосконалення експерименту, що наближають його до бездоганного, які полягають у визначенні рівнів незалежної змінної, функціональному контролі за нею, управлінні експериментальними умовами, контролі побічних змінних та всіх інших чинників, які можуть бути загрозою для валідного висновку про причинний вплив незалежної змінної на залежну. Експериментальний контроль полягає в розробці експериментальних схем та забезпеченні умов контролю за висновками.

Емпіризм (від грецьк. empeiria – досвід) – філософська позиція, яка визнає єдиним джерелом пізнання спостереження за природою, емпіричний досвід.

Залежна змінна – параметр, який характеризує поведінку учасників дослідження, його значення функціонально залежить від незалежної змінної. Залежна змінна - це поведінка та особливості реагування досліджуваної особи, які експериментатор планує спостерігати.

Змінна – чинник, який відіграє певну роль у дослідженні та може набувати різних значень. Змінні – це виміри реальності, які можуть змінюватися в експериментальному дослідженні.

Зовнішні (побічні) змінні – параметри, які недоступні для контролю експериментатора, однак впливають на залежну змінну, є джерелом огріхів, помилок.

Інструкція (від лат. instructio - настанова, введення) – опис завдання, яке надає експериментатор досліджуваному перед експериментом, що містить пояснення (за необхідності) сутності дослідження, мети та дій учасника під час виконання завдання, умов завдання, принципів оцінки результатів, приклади рішення завдань.

Квазіексперимент (від лат. quasi – ніби, майже, немов би) – план дослідження, в якому експериментатор відмовляється від повного контролю за змінними, оскільки це неможливо здійснити з об'єктивних причин. Будь-який реальний експеримент можна вважати квазіекспериментальним через його відхилення від "ідеального".

Квазіфакт – результат інтерпретації одиничних унікальних спостережень, які неможливо повторити, здобутий методом дослідження унікального випадку.

Контргіпотеза (від лат. contra - проти) – гіпотеза, альтернативна до основної.

Контрольна група – частина учасників дослідження, діяльність яких відбувається в умовах, відмінних від експерименту, параметри їхньої діяльності є основою для визначення міри впливу експериментальної ситуації.

Латентні змінні (від лат. latens (latentis) - прихований) - параметри, недоступні для безпосереднього вимірювання, фіксуються через аналіз спільної варіації залежних змінних.

Латинський квадрат – набір послідовностей рівнів незалежної змінної, який забезпечує появу кожного рівня один раз. Найбільш поширена схема багаторівневого експерименту.

Математична статистика – спеціальна дисципліна, яка розробляє методи аналізу даних, що характеризують певну вибірку та визначення загальних властивостей цілої генеральної сукупності. Наприклад, найпростішим способом порівняння є середнє значення по вибірці. Якщо ми хочемо порівняти експериментальну і контрольну групи, то можемо порівняти значення середніх величин цих двох груп. Для вирішення проблеми порівняння середніх значень використовують спеціальні статистичні тести, які дають змогу визначити, чи важливими (значущими) є відмінності між середніми значеннями. Якщо говорять, що відмінності в групах є статистично значущими, це означає, що відмінності є суттєвими і залежать саме від незалежної змінної, а не виникли якимось випадковим чином.

Методи математичної статистики – математичні методи, які використовують у процесі аналізу даних.

Методика – сукупність конкретних операцій, процедур проведення дослідження.

Незалежна змінна – змінна, яка контролюється експериментатором і не залежить від дій учасників дослідження. Це така умова експерименту, яка має найбільше значення. Експериментатор маніпулює цією змінною.

Нульова гіпотеза – припущення про відсутність зв'язку між незалежною та залежною змінною. Перевірка цієї гіпотези є можливою тільки у лабораторному експерименті.

Очищення умов – відокремлення умов незалежної змінної від тих, що супроводжують її пред'явлення, але не входять до експериментальної гіпотези, досягається спеціальними методичними процедурами в лабораторному експерименті. Очищення умов необхідно для перевірки точних експериментальних гіпотез.

Парадигма (від грецьк. paradeigma – приклад, взірець) – науковий стандарт, загальновизнаний на певному етапі розвитку науки, підхід до дослідження дійсності, що охоплює цілі науки, методи та методики, систему критеріїв щодо оцінки результатів дослідження, базові знання, теорії та факти, які враховуються в дослідженні. Еволюція наукового знання зводиться до формування, розвитку та революційної зміни парадигм (Т. Кун). Парадигма - загальноприйнятий зразок, підхід для дослідників, який упродовж певного часу визначає для них і основні питання, і основні відповіді.

Позитивізм (від лат. positivus – позитивний) – учення, яке визнає дійсними тільки ті факти та явища, які піддаються спостереженню, термін запропонував французький філософ Огюст Конт. Відповідно до цього вчення, достатньо надійними можуть визнаватись тільки ті факти, що піддаються об'єктивному науковому спостереженню. Всі ж спекулятивні чи метафізичні твердження, які можна вивести чисто логічним способом, є ілюзорними та повинні бути відкинуті.

Проблема (від грецьк. problema – задача) – складне теоретичне або практичне питання, яке потребує рішення. Наукова проблема – це суперечлива ситуація, яка виявляється в різному поясненні явищ, об'єктів, процесів, для розв'язання якої потрібна адекватна теорія. Щоб розв'язати проблему, треба спершу її правильно визначити. Проблеми поділяються на реальні (вирішення яких дає практично значущий результат); псевдопроблеми (малозмістовні та надумані, рішення яких або неможливе, або не має ніякого сенсу); риторичні (ті, які мають розв'язку). Експериментатор мас сприймати проблему як чітко окреслене коло питань, що охоплює основну ідею та загальне спрямування дослідження: чому? яким чином? за яких умов?

Рандомізація (від англ. random – обраний навмання, випадковий) – стратегія випадкового відбору або розподілу учасників експерименту, за якої всі суб'єкти мають рівні шанси потрапити до групи. Рандомізацію застосовують при відборі членів популяції до експериментальної вибірки, а також при розподілі досліджуваних по експериментальних та контрольних групах. Такий спосіб забезпечує внутрішню валідність дослідження.

Редукціонізм (від лат. reductio – зниження, повернення, зведення) - пояснення складних процесів через особливості простих процесів, нижчих за рівнем організації матерії. Останніми роками дістав поширення "редукціонізм угору": зведення простіших процесів до процесів вищого рівня.

Репрезентативність вибірки (від фр. representatif – показовий) – відповідність властивостей досліджуваної вибірки властивостям генеральної сукупності.

Сцієнтизм (від лат. scientia - наука, знання) – світогляд (система поглядів), який ґрунтується на завищеній оцінці й абсолютизації сучасного рівня розвитку наукового методу і наукових знань, а також можливостей сучасної науки щодо вирішення практичних завдань. Сцієнтизм розглядає науку та її успіхи як головний чинник прогресу в історії і засіб вирішення соціальних проблем.

Тахістоскоп (від грецьк. tachistos - швидкий і skopeo - дивлюсь) – прилад, який дає змогу пред'являти зображення в швидкому темпі, через дуже короткі проміжки часу. Вперше був сконструйований В. Вундтом і згодом набув широкого використання при дослідженні пізнавальних процесів, у першу чергу сприйняття та уваги.

Теорія (від грецьк. theoria - спостереження, дослідження, буквально "видовище", "інсценування") – це вища форма організації наукового знання, логічно впорядкована система знань та уявлень про певну частину реальності. В класичній науці теорія - це система законів, яка розкриває сутність та розвиток явища. Теорія має "силу", коли вона дає змогу прогнозувати різні характеристики досліджуваного явища в майбутньому та знаходити вихід із великої кількості ситуацій.

Тест (англ. test - проба, завдання) – науково-практичний метод психологічного вимірювання, який складається із серії коротких завдань, спрямованих на діагностику психічних властивостей. Термін запропонований Дж. Кеттелом в 1890 р.

Точна експериментальна гіпотеза – припущення про відношення між єдиною незалежною змінною і залежною в лабораторному експерименті.

Факт (від лат. factum – зроблене, здійснене) – достовірно доведене наукове знання, зафіксоване у формі наукового висловлювання. У вузькому розумінні - знання про існування об'єкта, явища, процесу, виявлене науковим методом, результат теоретичної інтерпретації емпіричних даних.

Феномен (від грецьк. phainomenon – те, що з'являється) – явище, яке пізнається на основі чуттєвого досвіду.

Чинник – будь-яка реальність, що впливає на поведінку досліджуваної особи в експерименті. За змістом термін близький до поняття "змінна" і використовується як його синонім при описі факторних експериментів, а також для позначення побічних змінних (фактори часу, завдання, суб'єктивні).