Практична психологія - Дуткевич Т.В. - 4. Документи про права дитини

Сьогодні права людини задекларовані також і у регіональних міжнародних документах про права людини. Серед них:

1. Американська декларація прав і обов'язків людини

(02.05.1948);

2. Американська конвенція про права людини (22.11.1969), за якою створено міжамериканський суд з прав людини;

3. Африканська Хартія прав людини і народів ( червень 1981

року);

4. Європейська соціальна Хартія (18.10.1961, переглянута 3 травня 1996 року у Страсбурзі). У ній проголошено ряд прав та принципів, які повинні запроваджуватися всіма відповідними засобами як національного, так і міжнародного характеру (див. Додаток Б). Серед них право на захист дитинства та юнацтва (стаття 7, в якій йдеться про обмеження у залученні дітей до праці, умови та оплату праці, професійне навчання дітей та підлітків (до 15 років); право на соціальне забезпечення (стаття 12, яка передбачає створення системи соціального забезпечення, підтримування її на задовільному рівні); право інвалідів на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства (стаття 15, яка визначає систему заходів по сприянню всебічній соціальній інтеграції та участі в житті суспільства інвалідів); право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист (стаття 17), право осіб похилого віку на соціальний захист (стаття 23) та ряд статей (статті 24, 25, 26, 27), які регулюють взаємини роботодавця та робітника (право на роботу, належні умови та оплату праці, умови звільнення тощо).

"Європейська конвенція з захисту прав людини" (4.11.1950 рік, переглянута та ухвалена 11.05.1994 року) містить положення про повноваження Європейського суду з прав людини, який функціонує на постійній основі і покликаний забезпечити права людини, що задекларовані у Європейській соціальній Хартії. Україна підписала цей документ 17.07.1997 р., він набув чинності 14.09.1997 р.

На протязі всього свого існування ООН приділяє велику увагу правам людини, створенню документів у цій галузі.

Так, у Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав-учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі (1989 рік) зазначається:

"Забороняти тортури та інші види жорстокого, нелюдського або принижуючого людську гідність поводження та покарання";

"Захищати осіб від будь-якої психіатричної або іншої медичної практики, яка порушує права людини і основні свободи" [39].

Ці положення прямо стосуються етики та відповідальності практикуючого психолога.

Розглянуті документи носять найбільш загальний характер, фіксуючи основні права людини. Існує ряд міжнародних документів, які стосуються прав людини в окремих сферах. Так, наприклад, Україною ратифіковано понад 40 Конвенцій Міжнародної організації праці. Серед них:

Конвенція про примусову чи обов'язкову працю.

Конвенція про свободу асоціацій і захист права на організацію.

Конвенція про рівну оплату чоловіків і жінок за рівноцінну працю.

Конвенція щодо дискримінації в галузі праці і занять.

Конвенція про політику в галузі праці й зайнятості.

Державами-членами Ради Європи, іншими державами та Європейським співтовариством підписано "Конвенцію про права людини та біомедицину (04.04.1997 року)". Ця Конвенція проголошує ряд положень, серед яких такі:

"Пріоритет людини". Інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над інтересами суспільства і науки (стаття 2).

"Захист осіб, що страждають психічними розладами" .

Особа, яка страждає серйозними психічними розладами, може без її згоди піддаватися медичному втручанню, яке спрямоване на лікування такого розладу, лише в тому випадку, якщо відсутність такого лікування може нанести серйозну шкоду її здоров'ю і за умови дотримання передбачених законом прав захисту, включаючи процедури нагляду, контролю, та подання апеляцій (стаття 7). Ряд положень визначають порядок проведення наукових досліджень у медицині.

Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (14.12.1960 року) має 19 статей. Була ратифікована Президією Верховної Ради УРСР і набула чинності для УРСР з 19 березня 19б3 року (див. додаток В).

У цьому документі визначається, що поняття дискримінація в галузі освіти охоплює "будь-яке розмежування, виключення, обмеження чи переваги за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, за національним або соціальним походженням, економічним становищем або народженням, що мають своєю метою або наслідком знищення чи порушення рівності взаємовідносин у галузі освіти" [40].У статтях Конвенції визначаються випадки, які не є проявами дискримінації, проголошуються права батьків у виборі освіти, умови забезпечення закладів освіти викладацькими кадрами, стверджується, що "освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особистості і на повагу прав людини та основних свобод; повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості між народами, расовими та релігійними групами, розвитку діяльності ООН у підтримці миру" [40].

З метою роз'яснення положень Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти на 18 сесії ООН 17 жовтня - 23 листопада 1974 року було прийнято "Рекомендацію про виховання в дусі Міжнародного взаєморозуміння, співробітництва і миру та виховання в дусі поваги прав людини і основних свобод". Це складний за змістом документ (у 10 розділах міститься 45 положень), що охоплює широкий діапазон проблем використання різноманітних рівнів і форм освіти для різних категорій населення в дусі поваги прав людини і основних свобод. Проте головна увага у Рекомендації приділяється тезі про необхідність виховання, встановлюється порядок повідомлення про заходи, вжиті для здійснення Конвенції, розв'язання спорів, порядок приєднання до Конвенції та ін. З цією метою в Рекомендації сформульовано і закріплено основні керівні принципи політики в галузі освіти, уточнюється специфіка діяльності в різних аспектах і секторах освіти. У розгорнутому вигляді подаються поради і методи підготовки викладачів, використання навчального обладнання і матеріалів, проведення досліджень і експериментів.

4. Документи про права дитини

Низка документів ООН окремо присвячена захисту прав дитини.

20 листопада 1959 року було прийнято "Декларацію прав дитини" (див. Додаток Д), яка проголошує 10 основних принципів, серед яких:

1. Закони про дитинство повинні забезпечувати інтереси дитини (принцип 2);

2. Право дитини на ім'я та громадянство (принцип 3);

3. Право дитини на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування (принцип 4);

4. Дитина для її повного і гармонійного розвитку потребує любові і розуміння. Малолітню дитину не слід (крім виключних обставин) примусово розлучати зі своєю матір'ю (принцип 6).

5. Право дитини на освіту. Початкова освіта повинна бути обов'язковою і безоплатною. Забезпечення інтересів дитини повинно бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту та навчання (принцип 7).

Права розумово відсталих дітей та інвалідів частково закріплені у Декларації прав дитини, а також у "Декларації про права розумово відсталих осіб" (прийнята 20.12.1971 р.) і "Декларації про права інвалідів" (прийнята 9.12.1975 р.).

Таким чином, сукупність міжнародних документів декларує права людини у різних сферах взаємодії її з суспільством, державою і визначає можливість їх захисту на рівні суспільства.