Психодіагностика - Галян І.М. - Особистість як об'єкт психодіагностичного дослідження

Психіку людини формують власний розвиток, оточення, стосунки і зв'язки з іншими людьми тощо. На психологію особистості впливають відносини, що складаються у сфері політики, у процесі виробництва і споживання матеріальних благ, стосунки у соціальній групі, до якої вона належить. Створює людину природа, а формує суспільство, використовуючи біологічні передумови. Пізнати її сутність допомагає психодіагностика особистості.

4.1. Загальні підходи до діагностування особистості

Багатогранність і співвідношення індивідуально-психологічних проявів позначаються на світогляді і поведінці людини. Учені по-різному пояснювали сутність людини: як єдності чотирьох складових (біологічного виду; онтогенезу і життєвого шляху людини як індивіда; людини як особистості; людини як частини людства). Особистість розглядали як суб'єкта життєвого шляху і діяльності, передумовою якого є розвиток таких якостей, як активність (ініціатива, відповідальність), здатність до організації часу, соціальне мислення (К. Абульханова-Славська). Інші вчені вказують, що при поясненні будь-яких психічних явищ особистість є цілісною системою внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні дії (О. Леонтьєв і А. Петровський). В. М'ясищева розглядає ядро особистості як систему її ставлень до зовнішнього світу і до себе, що формується під впливом відображення свідомістю навколишньої дійсності і є однією з форм цього відображення. Як цілісне і духовне утворення, чиї мотиви і вчинки можуть мати і неусвідомлений характер, розглядає особистість Д. Узнадзе. За Д. Фельдштейном, в онтогенезі особистість розвивається, долаючи різні етапи соціальної зрілості, а провідним чинником її формування є суспільно значуща діяльність.

Особистість як об'єкт психодіагностичного дослідження

Особистість трактують як соціально зумовлену систему психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Особистості, зазначав С. Рубінштейн, властивий рівень психічного розвитку, який дає їй змогу свідомо керувати власною поведінкою і діяльністю. Суть особистості, за К.-Р. Роджерсом, виражають її самосвідомість, суб'єктивність, здатність діяти свідомо і відповідально. На цій підставі основними ознаками особистості є: розумність (рівень інтелектуального розвитку); відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них); свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень); особиста гідність (рівень вихованості, самооцінки); індивідуальність (несхожість на інших). З огляду на це особистістю можна вважати людину, яка досягла такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який допомагає їй знаходити й обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно здійснювати перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально - саморегуляцію діяльності і поведінки.

Отже, поняття "особистість" характеризує суспільну сутність людини, пов'язану із засвоєнням виробничого і духовного досвіду суспільства. Виявляється і формується вона в процесі свідомої діяльності та спілкування, поєднує в собі ознаки загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуального, неповторного.

На початку 90-х років XX ст. було обґрунтовано теорію рис особистостей і якостей особистості (диспозицій), які можна вважати аналогічними психометричним теоріям інтелекту, тобто психометричними особистісними теоріями або психометричними теоріями, орієнтованими на оцінювання звичайного діапазону поведінки (С. Мадді, С. Карвер, М. Шейєр). Ця теорія була найбільш плідною у сенсі психометричних досліджень особистості.