Психологічне консультування та корекція - Цимбалюк І. М. - Професійна підготовка

Професійна підготовка

Одна з найважливіших вимог професійної етики - це компетентність консультанта. У зв'язку з цим виникають питання: "Яка професійна підготовка може забезпечити компетентне консультування?" і "Який досвід необхідний претендентові на роль консультанта?".

У багатьох країнах статус консультанта визначається ліцензією, що надає формальне право займатися цією професійною діяльністю. Щоб отримати її, потрібно навчатися за офіційною академічною програмою професійної підготовки, відпрацювати певну кількість годин під спостереженням кваліфікованого фахівця і мати встановлений мінімум професійного досвіду. Така система ліцензування обмежує змогу займатися практикою особам, які не мають відповідної кваліфікації. Однак ліцензія, на жаль, не гарантує, що консультант ефективно і компетентно справиться зі своїми обов'язками. При навчанні психотерапії і психологічному консультуванню поряд із необхідністю придбання відповідної теоретичної бази під кваліфікованим керівництвом часто розуміється важливість поглиблення самопізнання консультанта (психолога).

М. Сохнув (1988) зазначає: "Життєвий досвід консультанта інтегрується зі зростаючим багажем професійних знань на основі заглибленого самопізнання. Навіть відмінно підготовленому консультантові не однаково легко з усіма людьми, зате йому гарантований щиросердний комфорт".

Розвиткові самопізнання сприяє великий і інтенсивний курс індивідуальної і групової терапії, особливо в групах, орієнтованих на удосконалення особистості.

Кожен консультант до початку професійної діяльності, а також у процесі роботи повинен опанувати особисту терапію, тобто вирішувати свої проблеми при сприянні досвідченого професіонала. Як відомо, у психоаналізі самоаналіз, триваючий до декількох років є найважливішою ланкою професійної підготовки психоаналітика. Досвід особистої терапії важливий з двох причин. По-перше, тому що консультант, як і будь-яка людина, має у своїй особистості "білі плями": непізнані, неусвідомлювані аспекти, самостійні внутрішні конфлікти, більш глибоке пізнання, вирішення яких сприяє становленню ефективного консультанта. Консультантові дуже корисне самоспостереження під контролем іншого професіонала за переживанням таких значимих подій у житті, як любов, секс, насильство, сімейні стосунки, влада, смерть і т. д. Це не означає, що особистість консультанта повинна бути "перемита по кісточках". Важливо розуміти суть конфліктів і як вони позначаються на стосунках із клієнтами. Адже якщо консультант у своєму особистому житті стримує злість або не розуміє, чому постійно переживає провину, то велика ймовірність аналогічних реакцій і в процесі консультування.

Консультування в колеги-професіонала цінне і перед початком діяльності, оскільки постійні зіткнення з різноманітними проблемами клієнтів почасти розкривають наші старі конфлікти. Починаючого консультанта почасти мучить почуття професійного безсилля. Це також вимагає певної допомоги колег. Інша важлива перевага особистої терапії полягає в тому, що консультант входить у роль клієнта і здобуває відповідний досвід. Як стверджує А. Storr (1980), "доктор наближається до досконалості, якщо він теж був пацієнтом". А. П. Чехов, лікар за покликанням, зазначав, що, якби він учив студентів медицині, половину часу приділив би засвоєнню психології хворої людини, її світовідчуттю.

Особиста терапія дає унікальну змогу побачити процес консультування і психотерапії очима клієнта. Побувавши в ролі клієнта, консультант значно краще уявляє весь спектр щиросердечних переживань, що виникають під час консультування.

Як в індивідуальній, так і в груповій терапії з майбутніми і вже працюючими консультантами важливо також вирізнити питання, пов'язані з поглибленим усвідомленням специфіки професії, звернути увагу на причини і продумати наступні питання:

o чому я обрав професію консультанта?

o якими потребами обумовлений мій вибір?

o яку користь я прагну мати зі своєї професії?

o як зможу я поєднати свої потреби з потребами клієнтів?

Можливі й інші питання стосовно особистості консультанта і його проблем:

o яке враження я справляю на інших людей?

Спроба відповісти на ці запитання в процесі індивідуальної або групової терапії допоможе краще пізнати і зрозуміти себе, а це значить - стати більш ефективним консультантом.

Якщо таким чином уявити зміст ролі консультанта, стає очевидним, що основною складовою процесу консультування є особистість консультанта.

Робота психолога-консультанта потребує постійної вимоги до його нервово-психічної стійкості.

Ситуація спілкування клієнта з психологом-консультантом містить такі складові:

1) особистість клієнта та його переживання;

2) особистість психолога-консультанта (наставника) у поєднанні його сумісних та функціональних освіт;

3) стосунки між клієнтом та психологом.

Зрозуміло, саме що ситуацію створюють цілком визначені зовнішні життєві й навіть житейські обставини. Тому те, чим створюється ситуація звернення по психологічну допомогу, й те, як ця ситуація структурується професіоналом, психологом-консультантом - речі зовсім різні.

Зіставимо, наприклад, ситуацію звернення клієнта до представника будь-якої іншої професії системи "людина-людина": юриста, вчителя, священика, керівника, навіть офіціанта. Звертаючись до всіх без винятку представників інших комунікативних професій, користувач:

а) знає, чого він хоче;

б) ознайомлений тією чи іншою мірою про норми взаємостосунків із представником даної професії;

в) дещо добре розуміє міру відповідальності й обмежень свою та професіонала, до якого звертається.

Скажімо, пацієнт розуміє й сприймає заздалегідь можливості того, що результат лікування не залежить виключно від кваліфікації лікаря та його рекомендацій навіть за наявності найнеобхідніших медикаментів.

У галузі психологічної допомоги цілком визначені труднощі пов'язані як із специфікою професії, так і з невизначеністю статусу та прерогатив психолога-консультанта у пострадянському суспільстві.

Перша з трудностей полягає в тому, що психолог-консультант працює не із ситуацією, не з її трансформуванням, а з переживаннями, із системою цінностей, стосунків та станів людини.

По-друге, з'ясування справжніх мотивів або життєвих сенсів людини в процесі отримання відповідної психологічної допомоги може взагалі зробити зайвою саму життєву ситуацію, якщо вона виникає від психологічних проблем клієнта.

По-третє, коли в інших професіях між особистісні стосунки відіграють інколи важливу, часом навіть визначальну роль, а інколи не відіграють ніякої ролі, не кажучи вже про особистісні достоїнства спеціаліста (наприклад, офіціанта), то в ситуації, яку ми розглядаємо, саме характер, динаміка, своєрідність між особистісні стосунків, особисті якості психолога-консультанта, які пред'являються чи не пред'являються клієнтові, але керовані останнім, відіграють визначальну, головну роль у динаміці процесу і, в кінцевому рахунку, у дієвості психологічної допомоги. Уже перша зустріч, перша бесіда психолога з людиною, що звернулася до нього по допомогу, може виявитися вирішальною як в одному, так і в іншому розумінні. Невипадково одним із найважливіших орієнтувальних критеріїв для вибору психолога чи психолога є такий: "Чи відчули ви полегшення після першої бесіди?". І не випадково тому в одному з найвідоміших американських підручників із психологічного консультування наголошується: "Якби психологічна допомога зводилася лише до прийомів, необхідність у самих консультаціях відпала", а такий всесвітньо відомий авторитет як Карл Роджерс у своїй книзі "Про те, як стають особистістю" вмістив цілу низку питань, що висвітлюють людський, особистісний "вимір" у практиці психологічної допомоги.

Серед них такі: "Чи можу я бути таким, що сприймається як той, що заслуговує на довіру?", "Чи можу я бути дещо виразним?", "Чи можу я дозволити собі відчувати позитивні почуття до цього іншого?", "Чи здатний я бути дещо сильною особистістю, аби відокремити себе від іншого?", "Чи дещо я внутрішньо захищений, аби дозволити собі таке роз'єднання?", "Чи можу я дозволити собі повністю увійти до світу почуттів та смислів цього іншого й побачити їх так, як він?", "Чи здатний я сприйняти його таким, який він є?" (Rogers С.,Р. 50-54).