Психологія - Варій М.Й. - 5.3. Ментально-психічна підструктура особистості

Ментально-психічна складова у психіці людини - це психоенергетичний потенціал, який утворився в процесі життєдіяльності етносу від зародження до наших днів і передається через несвідомий рівень кожному етнофору.

Ментально-психічна підструктура особистості утримує сукупність понять, установок, значень, смислів, духовних цінностей, стереотипів, вірувань, почуттів, зразків і форм поведінки, які сформу­валися протягом розвитку людства й конкретного етносу (нації), перебувають на несвідомому рівні психіки індивіда та опосередковано впливають на його світовідчуття, світосприйняття й світорозуміння, а отже, поведінку й діяльність.

Людина, яка народжується на світ, якимось чином засвоює все те, що людство виробило протягом тисячоліть, репродукує етнічні особливості тощо. Таке стає можливим через дію ментально-психічних механізмів індивідуальної психіки.

Кожний індивід відтворює й трансформує в собі минулий потенціал розвитку етносу, нації і людства, додаючи до нього краплинку свого духовно-практичного досвіду стосунків зі світом, суспільством, нацією, людьми.

Психіка кожної людини (етнофора) входить до системи соціальної психіки, є її мікрочастинкою та своєрідним "генератором психоенергії". Водночас соціальна психіка етнічної спільноти, до якої входить ця людина, "присутня" в індивідуальній як внутрішній психологічний досвід зовнішнього (соціального, тобто специфічного психічного): переживань, відчуттів, сприймань, вольових, духовних і соціальних зв'язків, почуттів та іншого. Одне слово, відбувається взаємовплив соціальної психіки нації та індивідуальну психіку її членів. Через її функціонування й прояви окремим індивідом у процесі їх соціалізації передається зовнішнє психічне, що об'єктивоване в смислах спільності, поняттях, віруваннях, традиціях, цінностях, мистецтві, музиці, літературі, народній творчості, архітектурі, національних установках, формах взаємодії, вірі в Бога, ставленні до Батьківщини, нації та її святинь, обов'язку, честі, гідності, інших етносів і народів та їх потреб і цінностей, до людини загалом тощо.

Герман Гессе мав рацію, коли припускав, що "в культури, або духу, або душі є власна історія, яка перебігає поряд із так званою світовою, тобто поряд із постійними боями за матеріальну владу, як друга, таємна, безкровна та священна історія".

Карл Юнг у своїй теорії дійшов висновку, що крім індивідуального несвідомого, існує колективне, расове, несвідоме, яке є виявом творчої космічної сили та є спільним для всього людства. Юнг вважав, що в процесі індивідуалізації людина може подолати вузькі межі Его та особистого несвідомого і з'єднатися з вищим "Я", відповідним усьому людству і всьому Космосу.

Колективне несвідоме - на відміну від індивідуального (особистого несвідомого) - ідентичне у всіх людей і тому утворює загальну основу душевного життя кожної людини, будучи за своєю природою надособистим. Колективне несвідоме - найглибинніший рівень психіки. Юнг розглядає його і як результат попереднього філогенетичного досвіду, і як апріорні форми психіки, і як сукупність колективних ідей, образів, уявлень людства, як найпоширеніші в ту або іншу епоху міфологеми, що виражають "дух часу".

На наш погляд, це історія формування соціальної психіки нації, насамперед, її ментально-психічної складової. Що станове собою ця складова? Передусім розглянемо три поняття: "менталітет", "етична архетипність" й "етноменталітет".

Французькі науковці Ж. Любьє і Р. Мандру в середині 50-х років XX ст. ввели поняття "ментальність", а вже в 1958 р. воно з'явилося в енциклопедичних словниках. Під ним розуміли соціально-психологічні явища, які відображають духовний світ людини або соціальної спільноти, епохи або етнокультури.

В англомовній психологічній літературі менталітет визначають як "властивість розуму, яка характеризує окремого індивіда чи групу індивідів", а також як "узагальнення всіх характеристик, які визначають психіку" та "спосіб мислення або характер роздумів".

Сучасні науковці продовжують вивчати сутність і зміст менталітету окремої нації (етносу), визнаючи існування їх, так би мовити, духовно-культурної "аури", яка істотно впливає на національну свідомість і самосвідомість, а також характер життєдіяльності більшості відповідних етнофорів. їх хвилює питання впливу спонукань і мотивів, вчинків та дій предків, подій далекого минулого на сучасне життя націй і народів.

Дослідник творчості Л. Февра А.Я. Гуревич вказує на важливість того, що цей учений увів в історичну науку поняття ментальності. На його думку, вивчення ментальності - це вивчення такого шару людської свідомості, який не прорефлектований, не усвідомлений повністю, потаємний для самих його носіїв.

Отже, поняття "ментальність" та "архетипність" учені розглядають як феномени етнічного несвідомого. Крім того, ці поняття зводять до "душі" нації, з чим ми не можемо погодитися, вважаючи, що такою є її соціальна психіка. Інакше виходить, що реальна сучасна дійсність мовби "проходить" поза "душею".

Вважаємо, що слід говорити про ментальність й архетипність нації не окремо, а як про ментально-психічну підсистему її соціальної психіки.

На наш погляд, ментально-психічне становить собою таке утворення колективного несвідомого й колективного підсвідомого соціальної психіки нації, що є згустком, ядром, сутністю її внутрішнього духу, пов'язаного з таємницями народження етносу, його взаємодії з природою й соціальним світом, психоенергія якого концентрує всю іншу сукупність психічного. Тобто будь-яким чином виявляється в поведінці, діях, особливостях мислення, світовідчуття, світосприйняття та іншого під час життєдіяльності нації. Такої думки дотримується частина вчених, зокрема М.І. Пірен, зазначаючи, що "типові психологічні риси етносуб'єктів, зафіксовані в їх ментальності, є водночас і своєрідними "мітками" того природного й соціального середовища, в якому вони сформувалися ".

Ментально-психічне відтворює інтегроване поєднання неусвідом-люваних пластів соціальної психіки нації в індивідуальній психіці, яке утримує колективний досвід усіх попередніх поколінь, особливості й неповторність філогенетичного розвитку нації у відповідних природних і соціокультурних умовах, її світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння й світоставлення, а також суттєво впливає на національну чуттєвість (емоційність), інтровертність чи екстравертність, раціональність, прагма­тичність, демократичність, характер, совість, гідність та інше, особливості мислення, реагування, взаємодії й спілкування тощо. Можна сказати, що через неї виявляється генетично закладений досвід предків.

Змістовно ментально-психічний компонент втілюється у характерні особливості світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння, у моральні вимоги, норми та цінності, котрі переважають почуття й настрої, традиції й вірування, взаємини всередині етносу та з іншими етносами й соціальними групами, у ставленні до держави, інших етносів, народів, соціальних груп, конфесій, політичної системи, політики, праці, державності, єдності тощо. Він також визначає ставлення представників нації до землі, природи, води, сонця, кохання, шлюбу, батьків, сімейного життя, до представників своєї та інших націй, роботи, держави, волі, закону, порядку, Батьківщини, честі, гідності, дружби, зради та іншого.

Культурологічні феномени, мова, традиції, звичаї, обряди, без сумніву, є специфічним психічним, яке належить до ментально-психічної підсистеми соціальної психіки нації.

МОВА - це внутрішнє психічне, яке поєднує етнофорів неповторною психоенергією. У ній зливаються в єдине ціле засвоєний етносом світ, його сприйняття й взаємодія з ним, світопочуття, духовність, культура, неповторність бачення земної краси, гармонія й любов до рідної землі, стиль мислення й особливості спілкування, душевна чуйність і милосердя, характер і внутрішнє єство нації.

До ментально-психологічного належать також старовинні традиції.

Ментально-психічне діє як психоенергія, в якій закодовано відповідну інформацію. Саме ця психоенергія взаємодіє з психоенерпєю сучасного різного психічного. Врешті ми отримуємо те, що називаємо автоматизмом, або неусвідомлюваним потягами поведінки.

Саме через соціальну психіку нація передає кожному індивіду в процесі його соціалізації систему потреб, інтересів, цінностей, установок, значень, смислів, поглядів, ідей, переживань, цілей, а також форм взаємодії та спілкування.

Контрольні питання:

Яка сутність біопсихічної підструктури особистості? Як генетичні, вікові й статеві особливості людини впливають на її психологію?

Що становлять собою задатки? Розкрийте сутність і зміст темпераменту людини. Охарактеризуйте поведінку людини з холеричним типом темпераменту. Охарактеризуйте сангвінічний тип темпераменту людини. Охарактеризуйте флегматичний тип темпераменту людини. Охарактеризуйте меланхолічний тип темпераменту людини. Що розуміють під поняттям "менталітет"?

Що становить собою ментально-психічна підструктура особистості? Яким чином виявляється ментально-психічне в поведінці людини? Розкрийте мову як внутрішнє психічне.

Твердження яких учених свідчать про наявність у психіці людини ментально-психічної складової?

У чому виявляються змістовні аспекти ментально-психічного?

Література:

Асмолов А.Г. Психология личности. - M.: Просвещение, 1990.

Белоус В.В. Темперамент как инвариант. - Пятигорск, 1997.

Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание. - М., 1986.

Булаева К.Б. Генетические основы психофизиологии человека. - М.: Наука, 1991.

Варій М.Й.Соціальна психіка наци: Наукова монографія. - Львів: Сполом, 2002.

Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог.

спеціальностей.-Львів: Край, 2005.

Винницький O.P. Мозок і парапсихологія: Монографія. - К.: Поліграфкнига, 1996. Вичев В. Мораль и социальная психика. - M.: Прогресс, 1978.

Грофф С. За пределами мозга. - М.: Изд-во Московского'Трансперсонального центра,

Донченко Е.А. Социэтальная психика. - К.: Наукова думка, 1994.

Леонтьев А.П. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Политиздат 1975

Максименко СД Основи генетичної психології: Навч. посібник. - К.: НПЦ Перспектива.

Мартынюк Е.И. Рефлексия как способ саморегуляции и оптимизации деятельности // Деятельность: философский и психологический аспекты. - Симферополь, 1988. - С. 28--30.

Орлов Ю.М. Самосознание и самовоспитание характера. - М.: Просвещение, 1987. Осницкий А.К. Саморегуляция деятельности школьника и формирование активной личности. - М., 1986.

Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. ВН. Дружинина. - М.: ПЕР СЭ, 2003. Русланов В.М. О природе темперамента и его месте в структуре индивидуальных свойств человека // Вопр. психологии. -1985. - №1. - С. 19-32.

Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности / Под ред. В.А. Ядова.-Л., 1979.

Симонов П.В., Ершов П.М. Темперамент. Характер. Личность. - М.: Наука, 1984 Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии/ Пер. с поп. - М.: Прогресс, 1982. Столин В.В. Самосознание личности. - М.: Изд-во МГУ, 1983. Фромм Э. Душа человека. - М.: Республика, 1992. Юнг К.Г. Проблемы души нашего времени. - М., 1993.