Психологія - Варій М.Й. - 8.3. Форми мислення та його різновиди

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, мі­ркувань, умовиводів і понять.

СУДЖЕННЯ - це форма мисленнєвого відображення, яка полягає в запереченні або утвердженні будь-якого факту, зв'язку чи відношення між предметами та явищами.

Характерною властивістю судження є те, що воно існує, виявляється і формується в реченні. Проте судження та речення - речі не тотожні. Судження - це акт мислення, що відображає зв'язки, відношення речей, а речення - це граматичне сполучення слів, що виявляє і фіксує це ві­дображення.

Кожне судження включає суб'єкт і предикат.

Суб'єктом є предмет судження, про який йдеться і який відобража­ється в нашій свідомості.

Предикат - це відображення тих відносин, ознак, властивостей, які ми стверджуємо. Наприклад: "Усі солдати ворожої сторони - мої вороги", де "всі солдати ворожої сторони" - це суб'єкт, а "мої вороги" - предикат.

Судження є істинним, якщо воно правильно відображає відно­шення, які існують в об'єктивній дійсності. Істинність судження перевіря­ється практикою.

Судження бувають одиничними ("Пан Кравченко - мій началь­ник"), частковими ("Деякі начальники виявляють нетактовність"), загальними ("Усі чиновники - бюрократи"). Це прості судження.

Судження, що складаються з кількох простих суджень, називають , складними (наприклад: "Сьогодні мій день народження, мама готує свят­ковий стіл, запрошено гостей - отже, я буду з друзями веселитися").

Залежно від того, стверджуємо ми чи заперечуємо наявність певних ознак і відношень в об'єктах, судження бувають ствердними або запереч­ними. Істинність наших знань чи суджень ми можемо з'ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони ґрунтуються, зіставляючи їх з іншими су­дженнями, тобто розмірковуючи.

МІРКУВАННЯ — це низка пов'язаних суджень, скерованих на те, щоб з'ясувати Істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом умовиводів.

Умовиводом називають таку форму мислення, в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове. В умовиводах через уже наявні в нас знання ми здобуваємо нові.

Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні і за аналогією.

Індуктивний умовивід - це судження, в якому на підставі окре­мих фактів, посилань, конкретного, часткового роблять узагальнення. На­приклад: "Срібло, залізо, мідь - метали; срібло, залізо, мідь при нагрі­ванні розширюються: отже, метали при нагріванні розширюються ".

Дедуктивний умовивід - це судження, в якому на підставі зага­льних висновків і положень здобувають знання про часткове, конкретне. Наприклад: "Усі метали при нагріванні розширюються; срібло - метал: отже, срібло при нагріванні розширюється".

Умовивід за аналогією ґрунтується на подібності окремих істот­них ознак об'єктів, і на цій підставі роблять висновок про можливу схо­жість цих об'єктів за іншими ознаками.

Умовиводи широко використовують у науковій та практичній діяльності, зокрема в навчально-виховній роботі з дітьми.

Дані, отримані в процесі мислення, фіксуються в поняттях.

ПОНЯТТЯ - це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках І відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.

Істотні ознаки - це такі ознаки, які належать об'єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об'єкти від ін­ших об'єктів, тобто це їх найважливіші властивості, без яких вони не мо­жуть існувати. Наприклад, істотна ознака всіх літальних апаратів полягає в тому, що вони здатні підніматися в повітря.

Поняття - елемент думки, слово - елемент мови. Немає поняття без слова, але не кожне слово - це поняття. Наприклад, "вечоріє" - слово і поняття, "так" - слово, але не поняття тощо.

Одні й ті самі поняття в різних мовах передаються різними словами. Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.

ОБСЯГ ПОНЯТТЯ-це відображене в ньому коло об'єктів.

ЗМІСТ ПОНЯТТЯ - це відображення в ньому сукупності їх істотних ознак.

Поняття з більшим обсягом називаються родовими ("меблі", "транспорт"). Щодо понять із меншим обсягом ознак ("офісні меблі", "легкові автомобілі"), то вони є видовими.

Поняття, що мають ширший обсяг, мають назву категорії. Напри­клад, "рух", "кількість", "якість", "простір", "час". Поняття поділяють на загальні та одиничні.

Ті поняття, які відображають істотні ознаки одиничних об'єктів, на­зивають одиничними ("автомат", "бій", "гармата", "розвідник"). По* няття, які відображають ознаки цілих класів предметів, є загальними ("елемент", "зброя" тощо).

Поняття поділяють на конкретні та абстрактні.

У конкретних поняттях відображаються певні предмети, явища та зв'язки між ними (наприклад, "літаки", "танки", "бійці").

В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об'єктів ("тактика", "мужність", "хо­робрість", "добро", "зло" тощо). Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція має місце в утворенні кожного поняття.

ПРЕДМЕТОМ мислення людини є пізнавальні завдання, які мають різне змістовне підґрунтя і зумовлюють різне співвідношення предметно-дійових, перцептивно-образних І поняттєвих компонентів у їх розв'язанні. Залежно від цього розрізняють три головних різновиди мислення.

Наочно-дійове мислення - розв'язання завдання безпосередньо включається в саму діяльність. Особливо необхідне воно в тих випадках, коли найбільш ефективне розв'язання завдання можливе саме в процесі практичної діяльності.

Наочно-образне мислення виявляється в тому, що людина опе­рує образами предметів та явищ, аналізуючи, порівнюючи чи узагальню­ючи у них істотні ознаки. Воно наявне й у вищих тварин. Основна хара­ктеристика наочно-дійового мислення відображена в назві: розв'язання завдання здійснюється внаслідок реальної видозміни ситуації за допомо­гою рухового акту, який спостерігається.

функції образного мислення пов'язані з уявленням ситуацій і змін в них, які людина хоче одержати в результаті своєї діяльності, конкре­тизуючи загальні положення. За допомогою образного мислення повніше відтворюється вся різноманітність різних фактичних характеристик предмета. В образі може бути зафіксовано одночасно бачення предмета з кількох точок зору. Дуже важлива особливість образного мислення -встановлення незвичних, "неймовірних" поєднань предметів та їхніх властивостей. На відміну від наочно-дійового мислення, при наочно-образному мисленні ситуація змінюється лише в плані образу.

Словесно-логічне мислення (або абстрактне) відбувається у сло­весній формі за допомогою понять, які не мають безпосереднього чуттє­вого підґрунтя, властивого відчуттю і сприйняттю. Саме цей різновид ми­слення дає змогу виявляти загальні закономірності природи й суспільс­тва, на рівні найвищих узагальнень розв'язувати завдання, будувати нау­кові теорії і гіпотези.

Це мислення сьогодні виокремлюють як один з основних видів мис­лення, для якого характерне використання понять, логічних конструкцій, що існують і функціонують на основі мови, мовних засобів. Проте сучасна психологія не розглядає цей вид мислення як єдиний.

Наочно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне мислення є щаблями розвитку мислення в онтогенезі та філогенезі.

На сьогодні у психології переконливо показано, що ці три види мислення співіснують і в дорослої людини, функціонуючи під час розв'язання різних завдань. Описана класифікація (трійка) не є єдиною. У психологічній літературі використовують кілька "парних" класифікацій.

Наприклад, розрізняють теоретичне і практичне мислення за типом розв'язуваних завдань і залежних від цього структурних та динамічних особливостей.

Існує також відмінність між інтуїтивним та аналітичним (логічним) мисленням. Переважно використовують три ознаки: часову (тривалість процесу), структурну (членування на етапи), рівень перебігу (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, значною мірою представлене у свідомості самої ми­слячої людини. Для інтуїтивного мислення характерна швидкість пере­бігу, відсутність чітко виражених етапів, воно мінімально усвідомлене. У психології це мислення вивчали Я.А. Пономарьов, Л.Л. Гурова тощо.

У психології існує ще один важливий поділ мислення - на реалістичне та аутистичне. Перше спрямоване в основному на зов­нішній світ, регулюється логічними законами, а друге пов'язано з реаліза­цією бажань людини (хто з нас не видавав бажане за дійсно існуюче!). Ін­коли використовують термін "егоцентричне мислення", і для останнього характерна насамперед неможливість прийняти думку іншої людини.

Важливим є поділ мислення на продуктивне і репродуктивне. Дослідниця 3.1. Калмикова базує цю відмінність на "ступені новизни, яку одержуємо в процесі мисленнєвої діяльності продукту щодо знань об'єкта". Необхідно також розрізняти невимушені мисленнєві процеси від вимушених. Наприклад, невимушені трансформації образів сну і цілеспрямоване розв'язання мисленнєвих завдань.

Наприклад, 3.1. Калмикова виокремлює словесно-логічні та інтуїти­вно-практичні компоненти практичного мислення. Загалом співвідно­шення між різними видами мислення ще не виявлено. Проте зрозуміло головне: терміном "мислення" у психології позначають якісно різнорідні процеси.

Процеси мислення і розуміння. Завдяки мисленню особистість здо­буває розуміння предметів і явищ, обов'язку, честі, гідності, відповідаль­ності, політики, економіки, сенсу свого життя, Батьківщини тощо.

РОЗУМІННЯ - це складна аналітико-синтетична діяльність інтелекту, яка скерована на розкриття внутрішньої сутності предметів, процесів і явищ, на усвідомлення зв'язків, відношень, залежностей, які в ній відображаються.

Необхідна умова, розуміння будь-яких фактів - достатні знання та життєвий досвід людини, які є ключовими компонентами цього процесу.

Критерієм розуміння є сформульована в слові думка, яка відо­бражає знання істотних ознак предмета чи явища. Уміння охарактеризу­вати словами те, що осмислюється, свідчить про правильне розуміння.