Психологія особистості - Столяренко О.Б. - Індивідуація як мотиваційна сила особистості (К. Юнґ)

Мотиваційною силою особистості, на думку К. Юнга, виступає прагнення досягти кінцевої життєвої мети - повної реалізації свого "Я". Процес досягнення цієї мети спрямований на особливий результат - "здобуття самості". Самість Юнг вважав найголовнішим архетипом, що втілює в собі єдність свідомого та несвідомого, гармонію та баланс різних протилежних елементів психіки.

Процес розвитку особистості в напрямку здобуття самості дістав назву індивідуації. Еґо здобуває зв'язок із самістю в процесі довгої і тривалої роботи розуміння та прийняття несвідомих процесів. Розвиток самого Еґо - це лише розвиток свідомості, процес здобуття знань про світ і про себе. Самість пересуває Еґо в центр психіки. Утворення самості надає єдності психічному життю особистості, допомагає інтегрувати свідоме та несвідоме. Результатом процесу є завершеність і цілісність особистості, а не досконалість: "Не досконалість, а завершеність - ось те, чого чекають від васа (Юнг).

Юнг вважав, що самореалізадія як завершальний етап розвитку особистості є недосяжною для більшості людей. Досягнення індивідуації під силу тільки обдарованим і високоосвіченим людям, які до того ж мають у своєму розпорядженні багато вільного часу. Через такі обмеження для переважної більшості самореалізація є недосяжною. Юнґ вважав, що люди в першій половиш життя не надто включені у процес індивідуації, вони більше спрямовані на успіх - цілі Еґо. З віком, вже досягнувши таких цілей, вони шукають гармонії, більше прагнуть інтеграції, ніж досягнень.

Екзистенційні потреби особистості (Е. Фромм)

Найбільш могутня мотиваційна сила особистості, як стверджував Е. Фромм, - це конфлікт між двома прагненнями - до свободи та до безпеки, що зумовлений існуванням екзистенційних потреб. Фромм визначив п'ять основних екзистенційних потреб людини: у встановленні стосунків, у подоланні, у вкоріненні, в ідентичності, в системі поглядів та відданості.

Потреба у встановленні стосунків. Кожній людні властиве прагнення турбуватися про когось, співчувати комусь. Якщо ця потреба не задовольняється, людина стає нарцистичною, вона відстоює лише свої власні інтереси і не здатна довіряти іншим.

Потреба в подоланні. Людині властиве прагненні виявити власну творчу діяльну сутність і подолати пасивність. Оптимальний спосіб задоволення потреби - це діяльність і творчість. Неможливість задовольнити таку суттєву потребу стає причиною людської деструктивності.

Потреба у вкоріненні. Важливою потребою людини є прагнення бути в єдності із навколишнім світом. Потреба виникає з самого моменту народження людини, коли рветься біологічний зв'язок з матір'ю. Почуття безпеки і єдності забезпечується батьківською опікою, від якої доросла людина поступово відмовляється. її ж, хто зберігає симбіотичні зв'язки зі своїми батьками, родиною не здатні повною мірою відчувати свою особисту цілісність та свободу.

Потреба в ідентичності. Суттєвою для людей є внутрішня потреба власної ідентичності, завдяки якій вони відчувають свою унікальність та усвідомлюють, хто вони є насправді. Копіюючи чиюсь поведінку, проявляючи сліпу конформність, особистість не здатна досягти почуття власної ідентичності.

Потреба в системі поглядів та відданості. Об'єктивний і раціональний погляд на природу та суспільство має величезне значення для особистості, необхідний для збереження психічного здоров'я.

Особистість також має потребу в об'єкті відданості, у присвяті свого життя чомусь впливовому - вищій меті, що становило б для неї сенс життя. Присвята життя таким вищим цінностям забезпечує можливість подолання ізольованого існування і надає життю певного сенсу.

Особливість екзистенційних потреб полягає у тому, що їх виявлення та задоволення відбувається в певному соціально-економічному контексті і залежить від нього. Можливості, які надає суспільство для задоволення екзистенційних потреб, формують у людей певну структуру особистості або "основні орієнтації характеру" (Е. Фромм).