Психофізіологія - галузь науки, яка дуже швидко розвивається. Результати психофізіологічних досліджень знаходять надзвичайно широке застосування у різних сферах життєдіяльності людини. Це цілком закономірно, оскільки погляди щодо необхідності підходу до людини як цілісної біопсихосоціальної системи в сучасній науці набули значного поширення. Для сучасної психофізіології характерне зміщення інтересів від дослідження нейродинамічних основ психіки до вивчення фізіологічних процесів у структурі активної, психічно опосередкованої взаємодії людини зі світом.

Обсяг тем даного посібника відповідає обсягу академічних занять, який відводиться на теоретичний курс з навчальної дисципліни "психофізіологія" у вузах України. Посібник складається із 14 розділів, які охоплюють питання як загальної, так і прикладної психофізіології. Питанням загальної психофізіології присвячені розділи 1-10 (психофізіологія на сучасному етапі розвитку, методи психофізіологічних досліджень, психофізіологія сенсорних і пізнавальних процесів, психофізіологія емоцій, свідомості, несвідомого, сну, рухової діяльності, системні засади психофізіології). Питанням прикладної - розділи 11-14 (психофізіологія діяльності, станів людини, адаптації, психофізіологічне забезпечення діяльності).

При підготовці навчального посібника широко використовувались, особливо у прикладних розділах, результати досліджень українських психофізіологів (В.В. Клименка, М.С. Корольчука, М.В. Макаренка, О.Р. Малхазова та інших, а також власних досліджень автора), які були опубліковані за останні 5-10 років.

З метою закріплення знань та глибшого засвоєння навчального матеріалу наприкінці кожної теми наведені питання для самоконтролю, список літератури до теми, а також теми рефератів та творчі завдання, які студенти мають виконувати самостійно.

Розділ 1. Психофізіологія на сучасному етапі розвитку

♦ Предмет та завдання психофізіології.

♦ Психофізіологічна проблема.

♦ Сучасні проблеми психофізіології.

1.1. Предмет та завдання психофізіології

Термін "психофізіологія" був уперше запропонований на початку XIX ст. французьким філософом Н. Массіасом. Спочатку він використовувався для позначення широкого кола досліджень психіки, що спиралися на точні об'єктивні фізіологічні методи (визначення сенсорних порогів, часу реакції і т. ін.).

Психофізіологія нині істотно відрізняється за предметом свого дослідження від такої досить близької і схожої за назвою наукової дисципліни як фізіологічна психологія, що вивчає фізіологічні механізми психічної діяльності на всіх рівнях її організації. Хоча досить довгий період розвитку психофізіології йшов саме шляхом фізіологічної психології.

Але, як справедливо відзначив Б.І. Кочубей, тенденції розвитку сучасної психофізіології полягають у зміщенні інтересів від дослідження нейродинамічних основ психіки до вивчення фізіологічних процесів у структурі активної, психічно опосередкованої взаємодії людини зі світом [3] .

Згідно із сучасними науковими уявленнями психофізіологія являє собою галузь науки, яка вивчає закономірності співвідношення психологічного і фізіологічного для встановлення психофізіологічних механізмів життєдіяльності, поведінки, розвитку, навчання та праці людини.

Отже предметом вивчення психофізіології можна вважати саме психофізіологічні механізми життєдіяльності, поведінки, розвитку, навчання та праці людини.

Вважається, що сучасна психофізіологія поєднує фізіологічну психологію, фізіологію вищої нервової діяльності (ВНД), "нормальну" нейропсихологію і системну психофізіологію. Узята в повному обсязі своїх завдань психофізіологія включає три відносно самостійні частини: загальну, вікову і диференційну психофізіологію.

Загальна психофізіологія вивчає фізіологічні основи пізнавальних процесів (когнітивна психофізіологія), емоційно-потребової сфери людини і функціональних станів.

Вікова — онтогенетичні зміни фізіологічних основ психічної діяльності людини.

Диференційна - природно-наукові основи і передумови індивідуальних відмінностей у психіці і поведінці людини [4].