Психофізіологія - Кокун О.М. - 3.4. Сенсорна система слуху

Система слуху є одним з найважливіших органів чуття людини. Роль слуху особливо сильно зросла в зв'язку з виникненням мови як засобу міжособистісного спілкування.

Людина здатна чути тільки ті звуки навколишнього світу, що знаходяться в діапазоні від 16 до 20 ООО Гц. Слух людини максимально чутливий при частоті звуку від 1000 до 4000 Гц. Звук (звукова хвиля) являє собою розрідження і згущення повітря, що чергуються і поширюються в усі сторони від джерела звуку. Акустичні сигнали збуджують слухові рецептори, що знаходяться в завитці внутрішнього вуха. Далі ці рецептори активують перші слухові нейрони, після чого слухова сенсорна інформація передається в слухову область кори мозку через ряд послідовних відділів.

Орган слуху побудований досить складно: зовнішнє, середнє і внутрішнього вуха (див. рис. 3.3.).

Зовнішнє вухо містить у собі вушну раковину і зовнішній слуховий хід. Вушні раковини служать для визначення напрямку звуку. Зовнішній слуховий хід проводить звукові коливання до барабанної перетинки, що відокремлює зовнішнє вухо від середнього вуха (барабанної порожнини).

Середнє вухо включає барабанну перетинку і три кісточки (молоточок, коваделко і стремінце), що зчленовані між собою і послідовно передають коливання барабанної перетинки, що виникли в результаті впливу звукової хвилі, у внутрішнє вухо. Частота вібрації барабанної перетинки залежить від сили звуку. Кісточки утворюють систему важелів, що підсилює передачу енергії повітряних коливань - тиск на овальне вікно завитки в порівнянні з тиском на барабанній перетинці збільшується приблизно в 20 разів. Порожнина середнього вуха поєднується з зовнішнім середовищем через євстахієву трубу, що забезпечує підтримку в порожнині постійного тиску, близького до атмосферного.

Рис. 33. Будова органу слуху та рівноваги 1 - вушна раковина; 2 - зовнішній слуховий хід; 3 - барабанна перетинка;

4 - молоточок; 5 - коваделко; 6 - стремінце; 7 - півколові канали; 8 - присінок; 9 - завитка; 10 - євстахієва труба

Внутрішнє вухо розташоване в глибині скроневої кістки черепа і являє собою систему лабіринту й звивистих каналів, заповнених рідиною. У лабіринті знаходяться відразу два сенсорних органи: орган слуху - завитка і орган рівноваги - вестибулярний апарат. Завитка являє собою спірально закручений кістковий канал, що у людини має два з половиною обороти і у всій довжині розділений вестибулярною й основною мембранами на три ходи: верхній, середній та нижній. Коливання перетинки овального вікна передаються рідині, що заповнює внутрішнє вухо. Вібруючи, рідина подразнює рецептори, розташовані в завитці. Порожнина середнього каналу заповнена ендолімфою і не поєднується з порожниною інших каналів. Верхній і нижній канали заповнені перелімфою і поєднуються один з одним. Усередині середнього каналу завитки на основній мембрані розташований спіральний (кортіїв) орган, що містить рецепторні волоскові клітини, що трансформують механічні коливання в електричні потенціали.

Подразнення слухових рецепторів, що виникло в результаті коливання рідини завитки, перетворюється в імпульси, які через слуховий нерв передаються в головний мозок.

Вплив звуків різної частоти збуджує різні рецепторні клітини кортієва органа. У завитці сполучаються два типи кодування висоти звуку: просторовий і часовий. Нейрони всіх рівнів системи слуху настроєні на певну частоту й інтенсивність звуку. Сила звуку кодується частотою імпульсації і числом збуджених нейронів.

Людина і тварини мають просторовий (бінауральний) слух - здатність визначати положення джерела звуку в просторі. Ця здатність зумовлена можливістю слухати двома вухами. Нейрони слухової системи здатні оцінювати розходження в часі приходу звуку на праве і ліве вухо й інтенсивність звуку на кожному вусі - при розташуванні джерела звуку осторонь від середньої лінії голови, звукова хвиля надходить на одне вухо трохи раніше і має більшу силу, ніж на іншому вусі.