Юридична психологія - Александров Д.О. - Тема 3. Психологія особистості злочинця

1. Поняття особистості злочинця та основні детермінанти її формування.

2. Структура особистості злочинця.

3. Злочинна поведінка та механізми її формування.

Особистість у психології - активний носій свідомості, який має індивідуально-типову структуру психологічних властивостей і якостей, вибірково ставиться до оточуючої дійсності та виконує певні соціальні ролі. Під психологічними особливостями особистості розуміють відносно стабільну сукупність індивідуальних властивостей, що визначають типові форми її реагування та адаптивні механізми поведінки, систему уявлень про себе, характер міжособистісних відносин і соціальної взаємодії. Інакше кажучи, це внутрішній компонент особистості, що є відносно стійким та індивідуально неповторним і забезпечує особі активну поведінку в суспільстві.

Існують різні підходи до визначення структури особистості та її елементів (підструктур). Зокрема, відповідно до теорії О. Ковальова, в структурі особистості слід виділяти: основні компоненти (спрямованість, здібності, характер, систему управління "Я"), психічні процеси та стани. Концепція особистості, розроблена К. Платоновим. передбачає існування чотирьох підструктур: біопсихічних якостей, психічних процесів, досвіду особистості та спрямованості, на які накладаються загальні інтегральні особливості-здібності і характер, що начебто "вбирають" у себе особливості окремих рис та підструктур взагалі.

Всі науковці як одну з провідних підструктур виділять спрямованість - інтегральну властивість, що визначає вибіркове ставлення особистості до дійсності. Спрямованість детермінується соціальними умовами, формується та перебудовується у процесі соціалізації, під впливом навчання і виховання. Вона представлена сукупністю найбільш стійких, соціально значимих властивостей особистості (потреби, мотиви, Інтереси, Ідеали, переконання, ціннісні орієнтації, світогляд тощо).

Система взаємопов'язаних структурних елементів, залежно від свого "наповнення", визначає психологічні особливості людини. При цьому важливо відзначити, що стосовно особистості правопорушника не йдеться про наявність чи відсутність певного структурного елементу, а про те, якої якісної характеристики набули ці елементи (підструктури).

Сама поведінка людини є системним явищем. Ця система організується певними вихідними принципами і позиціями особистості, а саме - ієрархією потреб і мотивів, цілями І цінностями, соціальними установками, спрямованістю. Людина не є пасивним об'єктом, вона активно взаємодіє з оточуючим середовищем, "грає" певну соціальну роль, формуючи в певних межах умови свого життя, свою особистість. Соціальна роль як реальна суспільна функція людини зумовлена її становищему системі суспільних відносин, приналежністю до певної соціальної групи, взаєминами з іншими людьми та соціальними інститутами, вимагає від особи додержання певних нормативів поведінки. У випадку, коли особа не бажає чи не здатна виконувати ці вимоги, соціальне оточення піддає її моральному осуду чи визначає санкції (адміністративні, цивільно-правові, кримінально-правові тощо).

1. Поняття особистості злочинця та основні детермінанти її формування

Особистість злочинця справедливо визначається як один із найбільш важливих і складних об'єктів вивчення в юридичній психології. Метою дослідження такої особистості є вивчення типових особливостей, притаманних досліджуваному об'єкту, причин та закономірностей їх виникнення та розвитку, шляхів виправлення. З огляду на мету, досить природнім є той факт, що, вивчаючи особистість злочинця, юридичні психологи намагаються встановити те типове, що є в кожному з них.

Зазначене дозволяє запропонувати наступне визначення: особистість злочинця-свідомий суб'єкт, наділений сукупністю біологічно обумовлених і соціально детермінованих властивостей, поведінка якого визначається антисуспільною спрямованістю, що виникає під впливом певних суспільно-політичних, економічних та соціокультурних умов.

Центральним запитанням проблеми особистості злочинця є співвідношення наслідуваних (біологічних) та набутих (соціальних) властивостей у детермінації злочинної поведінки, І в зв'язку з цим-визначення можливостей та меж її корекції. Відповідь на ці запитання багато в чому базується на двох історичних напрямах вчення про природу правопорушень - про роль біологічного та соціального чинників. Представники одного з них абсолютизують значення вроджених якостей, інші - визначають детермінацію злочинної поведінки виключно за рахунок соціального.

Оскільки кожна з наукових шкіл пропонує своє пояснення детермінації злочинної поведінки, і цей досвід є виключно важливим, надамо стислу характеристику основним Із них.