Юридична психологія - Бочелюк В.Й. - Різноманіття.

Психічні стани людини індивідуально своєрідні, оскільки вони нерозривно пов'язані з індивідуальними особливостями особистості і її етичними якостями. Нерідко між психічним станом і властивістю особистості, існує повна відповідність. Так, ув'язненому з меланхолійним темпераментом властиво переважно перебільшувати усі невдачі, тлумачити все в похмурих тонах, бо найбільш типовим для нього є пригнічений психічний стан. Ув'язненого з розвиненими етичними якостями пригнічує свідомість власної провини, а тому у нього глибше і сильніше виявляються розкаяння совісті і стан розкаяння. Буває і навпаки, коли межа особистості і психічний стан, який переживається, не відповідають один одному. Те, що ми приймаємо деколи за межу особистості, нерідко виявляється не типовим для даної людини, тимчасовим станом. Так, П. П. Распопов [20] відзначає, що картина поведінки, темперамент людини і дійсний тип нервової системи в повсякденному житті особистості можуть і не співпадати. Наприклад, разом з "нестримністю" як стійкою властивістю холеричного темпераменту у деяких ув'язнених нерідко виявляється і нестримність як стан, викликаний позбавленням волі.

Разом з тим в умовах місць позбавлення волі схожі психічні стани виявляються властивими великим групам ув'язнених незалежно від їх типологічних і етичних якостей. Для вперше засуджених типовими є одні, а для рецидивістів — інші психічні стани. Можуть бути стани, типові для всіх засуджених (пригноблення, пригніченості, очікування, туги, безвихідності, безнадійності, озлобленості і т. ін.).

Різноманіття.

Наступний перелік психічних станів дозволяє говорити про їх надзвичайно велику кількість і різноманіття:

— стан настороженості, зацікавленості ув'язненого в своїй долі, здивування, подиву, розгубленості;

— стан зосередженості і неуважності, нудьги, надії і безнадійності, незахищеності, смутку, туги і приреченості;

— стан активності, бадьорості, спокою, пригніченості, відчаю, страху і жаху;

— стан втоми, безсилля, байдужості і апатії, підйому, схвильованості, агресивності;

— стан нерішучості, невпевненості, збентеження, боязкості, нерішучості, очікування, розкаяння, розгубленості і напруженості тощо.

Полярність.

Кожному психічному стану відповідає протилежний стан. Так, активності протистоїть пасивність, упевненості — невпевненість, рішучості — нерішучість, задоволеності — незадоволеність і т. ін. Полярність станів — швидкий перехід людини з одного стану в протилежний. Ця тенденція особливо яскраво виявляється в незвичайних умовах, наприклад в місцях позбавлення волі.

Психічні стани групують за різними підставами. Щодо відповідності основним станам кори головного мозку можна розрізняти оптимальний, збуджений і депресивний стан. Наприклад, нормальний бадьорий стан з рівновагою між процесами збудження і гальмування

Може бути покладений в основу оптимального психічного стану, при якому діяльність людини активна і найбільш продуктивна.

Збуджений загальний стан правомірно розглядати як афектне, таке, що утрудняє або робить неможливим гальмівний процес. При такому стані нерідко людина втрачає над собою контроль, порушується її діяльність. Особливо це стосується збудження, яке може перейти в крайній ступінь, — в афект.

Наступний, довгий, але теж послідовний ряд перехідних станів пояснює стан депресії, а також розгубленості, апатії. Першою фазою цього ряду — зрівняльною, при якій зрівнюється ефект сильних і слабких подразників, добре пояснюється, наприклад, слабке реагування людей на те, що їх оточує, як результат тривалої роботи без відпочинку, особливо без сну, стомлення клітин кори головного мозку.

При парадоксальній фазі на сильні подразники людина реагує слабкіше, ніж на менш сильні. Відбувається це тому, що гальмівний стан заглиблюється, працездатність кори головного мозку знижується і сильні подразники виявляються надсильними, що важко переносяться ослабленими нервовими клітинами; вона або зовсім не реагує на них, або дає дуже слабку реакцію. Слабкі ж подразники продовжують викликати звичайну реакцію, яка об'єктивно стає сильнішою, ніж реакція на сильний подразник. Цим можна пояснити явища, коли засуджений реагує бурхливим спалахом на незначні Зауваження вихователя і залишається абсолютно байдужим до суворих заходів та дій.

При подальшому розвитку гальмівного стану кори головного мозку наступає ультра-парадоксальна фаза, коли у відповідь на позитивні умовні подразники виникають гальмівні реакції, а на гальмівні подразники – позитивні реакції. Пояснюється, це тим, що всякий позитивний подразник може бути непосильним для кори головного мозку — непосильним і викликати зберігаючу гальмівну реакцію. Глибоке гальмування кори головного мозку, яке викликається в цьому стані позитивним сигналом, призводить до корінної зміни реакції на гальмівні сигнали. В той час, коли корковий представник позитивного подразника знаходиться в стані гальмування, кірковий представник подразника, який викликає зазвичай гальмівний ефект, за законом позитивної індукції збуджується, то це викликає позитивну реакцію. Прикладом психічного стану, відповідного ультра-парадоксальній фазі, можуть служити випадки активного негативізму, упертість.

За цією самою же підставою розрізняють: активний і пасивний стан; творчий і репродуктивний стан; парціальний і загальний стан (стан однієї аналізаторної або сигнальної системи або і кори головного мозку в цілому): стани, які викликаються переважанням в психічній діяльності кори головного мозку або підкірки (активність підкірки і гальмування кори породжує істеричний стан і, навпаки, гальмування підкірки при збудженні кори — астенічний і т. ін.).

За чисто психологічною ознакою стани класифікуються на інтелектуальні, емоційні, вольові і комбіновані.

Залежно від діяльності, яку вони супроводжують, психічні стани поділяються на стани в ігровій, учбовій, трудовій, спортивній та інших видах діяльності.

За роллю в структурі особистості стани можуть бути ситуативними, особистими, груповими. Ситуативні стани виражають особливості ситуації, які викликають у людини не характерні для неї реакції. Особовими і колективними (груповими) є стани, які характерні даній конкретній людині або ж колективу (групі).

За глибиною переживань розрізняють стани глибокі і поверхневі. Наприклад, пристрасть — глибший стан, ніж настрій.

За характером впливу на особистість, колектив (групу) стани поділяють на позитивні і негативні. Ця класифікація важлива для вихователів. Негативно діючі на людину і колектив стани нерідко бувають причиною виникнення психологічного бар'єру між вихователем і засудженим, із-за якого виховні заходи виявляються або малоефективними, або взагалі безрезультатними. В той же час психічний стан, який позитивно впливає на психічну діяльність, підвищує ефект педагогічної дії.

За тривалістю протікання стани бувають тривалими і короткочасними. Туга вперше засуджених за домівкою може охоплювати період до декількох тижнів або місяців, поки вони не звикнуть до умов позбавлення волі, не "увійдуть" в колектив. Стан очікування у звільненого з місць позбавлення волі виникає за декілька місяців до кінця терміну позбавлення волі.

За ступенем усвідомленості стани можуть бути більш або менш усвідомленими.

Психічні стани, як і всі явища психічного життя, детерміновані діями зовнішнього і внутрішнього середовища. Особливе значення в їх виникненні відіграють соціальні умови життя людини (мікросоціальний чинник).

Під впливом конкретних фактів життя і особистих обставин можуть виникати різні психічні стани. При цьому найбільш значущі факти суспільного життя, події викликають схожі стани у багатьох людей. Великий вплив на стани людей мають ідеологія, світогляд і т. ін.

Негативні психічні стани засуджених значною мірою пояснюються суперечностями в їх етичних переконаннях, песимістичними поглядами, "філософією" злодія, вбивці.

Виключно значна залежність психічних станів людини від її здоров'я. Так, спостереження показують, що у важко хворих на туберкульоз переважають агресивні стани, які знаходять вихід в різних буйствах, непокорі адміністрації, нападах на медичний персонал, в прагненні діяти за принципом: "Мені погано — нехай і іншим буде погано". Особливо сильно дезорганізовують психіку людини, викликаючи відповідні психічні стани, алкоголь, наркоманія, вживання інших збудливих засобів, неврегульованість життя.

Психічні стани органічно пов'язані з потребами особистості. Поки потреба людини не задоволена, вона знаходиться в стані незадоволеності своїми потребами, а отже, і самим собою. У роботі із засудженими це треба враховувати. Позбавлення волі органічно включає обмеження багатьох матеріальних і духовних потреб, не задоволення яких неминуче викликає переважно етичні страждання і, як наслідок, важкі психічні стани, що, поза сумнівом, створює певні передумови для виправлення засуджених. Разом з тим, необхідна розумність, доцільність в обмеженні задоволення потреб, така їх міра, яка не буде викликати тяжкі переживання, страждання і не надломить психіку людини.

Психічні стани залежать від індивідуальних особливостей людини. Характерно, що позбавлення волі по-різному впливає на людей. Деякі засуджені не витримують невизначеності в своїй долі (наприклад, у зв'язку з наближенням того терміну відбування покарання, після якого можливе умовно-дострокове звільнення). Зазвичай це люди з холеричними і меланхолійними рисами темпераменту. У флегматиків і сангвініків подібний стан не так рельєфно виявляється в їх зовнішній поведінці.

На психічні стани людини впливають попередні стани. Зв'язок між даним і попереднім психічним станом може бути двояким. У одних випадках попередній стан змінювався протилежним (полярним). Так, стан напруги, яку відчуває засуджений, чекаючи рішення про амністію, змінювався розрядкою, якщо очікуване здійснилося. У інших випадках один стан змінюється схожим. Так, тимчасове озлоблення, яке виникло у засудженого в ході слідства і суду, деколи переростає в "глобальну" озлобленість на все суспільство, на інших людей.

На психічні стани засуджених впливають і умови життя в конкретній установі для позбавлених волі, її місце розташування (у якому районі країни, на якому місці), планування, зовнішній вигляд споруд і тюремних атрибутів -— огорожа, засоби охорони і т. ін.

Сильно відображається на психічних станах засуджених морально-психологічна атмосфера в колективі: стиль взаємин, внутрішньо колективні побутові традиції, групові настрої, здатні за законом психічної індукції, "заражати" оточуючих.

Позбавлення волі по-різному сприймається і переживається вперше засудженими і неодноразово судимими, жінками і чоловіками, молодими і літніми людьми, неодруженими і сімейними, засудженими на короткі і тривалі терміни тощо. Але у всіх випадках в психічних станах людей, позбавлених свободи, є багато загального, що дає право говорити про типові стани засуджених.

Певна закономірність спостерігається в динаміці психічних станів позбавлених волі. Звертають на себе увагу, наприклад, поворотні пункти (критичні точки), в яких з неминучістю виникає зміна або яскравий прояв типових психічних станів: арешт, пред'явлення звинувачення, віддання під суд і судовий розгляд, оголошення вироку, рішення касаційної інстанції, відправлення в колонію, прибуття в колонію, перші місяці перебування в колонії (період адаптації), зміна умов утримання (перехід з колоній одного в колонію іншого виду режиму і т. ін.), останні місяці перед звільненням, звільнення і пристосування до життя на волі. Психічні стани можуть, звичайно, змінюватися і в проміжках між критичними точками. Жодного засудженого, наприклад, не може залишити байдужим факт надання побачення.

Позбавлений волі постійно знаходиться в стані очікування слідства, суду, виголошення вироку, відправки в колонію, зміни умов утримання, звільнення. При цьому відбувається завчасне настроювання людини на майбутні умови життя і діяльності. Очікування може бути різним за психологічним змістом. Це — боязнь можливих страждань (наприклад, вперше засудженого страхає майбутнє відправлення в колонію, де він повинен відбувати термін покарання); тривога, яка виникає у разі, коли події, що цікавлять людину, за своїм результатом невідомі (чи буде він амністований, чи звільнять умовно-достроково^ чи помилують його, чи направлять в колонію посиленого режиму утримання і т. ін.). Тривога викликається невизначеністю інформації, яка надходить, вона властива всім позбавленим волі, але ступінь її прояву у підслідних, підсудних і засуджених різна — від відкритої (афектної) до прихованої (яка зовні не проявляється) — залежно від суб'єктивної значущості очікуваних подій і індивідуальних якостей людини. Засуджені, наприклад, так описують стан очікування: "...коли суд виніс вирок, то я з полегшенням зітхнув. Хоча мене і засудили до позбавлення волі, але термін дали незначний. J тут я дізнався, що родичі того, що постраждав, почали добиватися перегляду справи... У свідомість закралася тривога. Не спав ночей, хвилювався. Заспокоївся, коли касаційна інстанція залишила вирок в силі. Але потім знову почав хвилюватися. Турбувало: а що таке колонія? У камері у нас сиділи різні люди, нагнали страху, наговорили такого, що став боятися

відправки в колонію, а особливо боявся, що в дорозі зі мною що-небудь трапиться. Виявилось, що колонія не в'язниця, але і не будинок відпочинку. Все підпорядковано нашому виправленню. Працював чесно. Хороший у нас попався начальник загону. Зустрів, ознайомив з порядками, попередив, з ким небажано дружити, як поводитися... Але скоро і звільнення. Як поволі тягнуться останні дні і години. Чекаю звільнення і зазнаю фізичних мук. Якимсь став невпізнанним. Все мене дратує, не покидає думка: яке ж сьогодні число?". У стані очікування людина може зазнавати і нетерпіння. Воно охоплює позбавленого волі напередодні події, яка за результатом для нього відома, але дуже хвилює, цікавить його. Наприклад, особливе нетерпіння проявляють засуджені напередодні або ж незадовго до звільнення. Нетерпіння виявляється також по-різному: від бурхливої радості до афектно-гальмівних реакцій.

Людина в стані очікування характеризується підвищеною, іноді нерівномірною напруженістю й загостренням психічних і фізіологічних функцій. Майбутнє звільнення і радує, і лякає новизною і невідомістю обстановки на волі. Виникає маса запитань: як і де влаштуватися на роботу; як зустріне сім'я або улюблена дівчина, колектив, друзі, товариші; як складеться подальше життя.

Особливим станом позбавленого свободи є надія на краще майбутнє. Вона властива взагалі всім людям, але надія у засудженого особливого роду — це надія на зміну своєї долі в майбутньому, в основному після звільнення. Інший зміст має надія у підслідного і підсудного. Вона пов'язана в основному з проблемою: як би полегшити свою долю і уникнути строгого покарання в даний час.

Станами, протилежними надії, є безнадійність і приреченість – важкі стани, при яких людина іноді втрачає перспективу і сенс життя. У такому стані нерідко засуджені йдуть на найтяжчі злочини в колонії. Особливо властиво це засудженим до вищої міри покарання, яким вона була в порядку помилування замінена максимальним терміном позбавлення волі, а також засудженим, які страждають на невиліковні хвороби. Безнадійність і приреченість особливо гостро, виявляються у засуджених на тривалі терміни і у неодноразово судимих.. У такому стані у них пригнічуються воля, мислення, пам'ять тощо, вони або зовсім не реагують, або, навпаки, бурхливо, хворобливо реагують па виховні дії.

Подолати даний стан людини, відродити надію на краще майбутнє і додати надії реальні контури — це означає певною мірою стимулювати засудженого до визнання своєї провини, розкаяння, бездоганної поведінки і самовиховання в процесі відбування покарання.

Властиві позбавленим свободи і такі стани, як незахищеність або уявна захищеність. Пройшовши через всі стадії кримінального процесу як заарештованого, обвинуваченого, підсудного, засудженого, тобто людини, до якої суспільство пред'являє особливу вимогливість за скоєне, вона вважає себе беззахисною перед органами правосуддя їй здасться, що вони мають лише одну мету — як би сильніше покарати. У подальшому з такою ж упередженістю засуджений відноситься і до вихователів та усіх працівників колонії. Упередження про уявні "каральні" домагання з боку співробітників колонії штовхає позбавлених волі на "захисні" заходи. Один з таких заходів — об'єднання в мікрогрупи.

Типовим станом позбавленого волі є туга. Туга за домівкою, свободою, рідними, друзями з певною силою впливає на людину — виробляє специфічну тюремну ходу, заціпенілість обличчя, підвищену збудливість і дратує, викликає персеверацію - - нав'язливе повторення одних і тих же образів пам'яті і уяви. Особливо гостро туга виявляється напередодні різних свят, сімейних торжеств (днів народження і т. ін.), після одержання листів з свободи, закінчення побачень тощо.

Від туги слід відрізняти нудьгу — стан, при якому знижується увага і інтерес до навколишньої дійсності. Нудьга властива не тільки позбавленим волі. Вона добре описана в художній і науковій психологічний літературі. Але у позбавленого волі нудьга особливого роду. Вона викликається як зовнішніми причинами (одноманітність життя в місцях позбавлення волі, відсутність свіжих вражень, сенсорний голод і т. ін.), так і суб'єктивними особливостями особистості (бідністю її духовного життя, вузькістю інтересів, обмеженістю кругозору і т. ін.). Нудьга — неприємний і обтяжливий стан, з якого позбавлені волі намагаються вийти різними шляхами. Одні зусиллям волі зосереджуються на певній діяльності (пізнавальній, трудовій), інші шукають розваг, нерідко заборонених, треті знущаються над іншими, четверті тиняються з кутка в Куток.

До типових психічних станів відноситься апатія — стан байдужості, яка викликається не тільки одноманітністю вражень, але часто і, навпаки, їх надмірною кількістю. Вона породжує пасивність, паралізує волю та інтелект. У такому стані засуджені стають байдужими до своєї долі, не хочуть вчитися в школі, трудитися, брати участь у колективному житті колонії.

Ті або інші психічні стани у засуджених, як правило, не виступають ізольовано, а виявляються в комплексі.

При цьому в кожен даний момент проявляється якийсь один яскраво виражений стан, що підпорядковує собі інші. Так, на загальному фоні стану очікування може часом виявлятися туга, тривога, а на тлі туги — стан нетерпіння, апатія тощо. Багато психічних станів позбавлених волі мають складну структуру. Відчай засудженого, наприклад, може бути комбінацією сорому від свідомості винності в скоєнні злочину і переконанням в своєму безсиллі, неможливості вплинути на свою долю.

Одним із складних комплексних психічних станів позбавлених волі є фрустрація — стан людини, який виражається в характерних особливостях переживань і поведінки й викликається об'єктивно непереборними (або які суб'єктивно так сприймаються і розуміються) труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення певних завдань. У фрустрації засуджених об'єднуються туга і тривога, безнадійність і приреченість, апатія-і т. ін. Фрустрація виявляється по-різному і обумовлює особливу активність (агресія, примхливість, самокатування) або ж пасивність і бездіяльність людини залежно /від сили і суб'єктивної значущості фрустратора (подразника, що зумовив фрустрацію), індивідуально-психологічних якостей особистості, попередніх станів, від особливостей взаємин, які склалися (особливо між вихователями і засудженими, вчителями шкіл).

Психічні стани вносять істотні корективи в сприйняття особистості. Так, в стані очікування спотворюється сприйняття часу: позбавленим волі здається, що час "тягнеться", і нерідко вони намагаються прискорити його течію, "убити час" різними, у тому числі і забороненими, розвагами, іграми.

Психічні стани мають певний вплив на об'єктивність сприйняття навколишньої дійсності. Так, у стані надії засуджений починає оптимістичніше сприймати явища суспільного життя і своє становище; в стані приреченості і відчаю виявляється особливий суб'єктивізм в сприйнятті засудженого. Під впливом апатії, нудьги істотно притупляється пам'ять, виявляється млявість думки, нав'язливість уяви, нездатність зосередити увагу на якій-небудь діяльності, що повинно враховуватися при організації навчання засуджених в школі при місцях позбавлення волі.

Томливі очікування викликають відчуття роздратування і відчаю, особливо коли надія на дострокове звільнення не виправдалася і термін позбавлення волі вийшов значно тривалішим, ніж думав засуджений. Очікування, нетерпіння, тривога, туга порушують сон людини. Безсоння розтягує ніч, психологічно і фізично виснажує людину, робить її дратівливою, замкнутою, розлюченою. Сновидіння позбавлених волі стають неспокійними, тривожними. При безсонні людину охоплюють найпохмуріші думки, гарячково, а деколи хворобливо працює уява.

Важкі психічні стани можуть призводити слабовільних осіб, позбавлених свободи, до втрати своєї індивідуальності. Зовні це виявляється не тільки в ході, але і в тьмяному погляді, бідності мови. Не випадково багато засуджених, таких, що пробули рік і більш в колонії, нерідко стають схожими один на одного. Досвідченим працівникам місць позбавлення волі ці прояви слугують сигналом для аналізу причин, що породжують важкі стани, і вжиття заходів до запобігання небажаним вчинкам, обумовленим такими станами.

Зумовленість психічних станів засуджених сукупністю зовнішніх і внутрішніх чинників відкриває перед працівниками місць позбавлення волі перспективу управління цими станами. Мова йдеться не про те, щоб позбавлені волі взагалі не переживали безсонних ночей, очікування, розкаяння совісті, туги за волею, не мучалися сумнівами, відчаєм, безнадійністю тощо. Без таких переживань втрачається гострота позбавлення волі, а колонія, дійсно, може стати "рідним домом". Важливо попередити виникнення повного відчаю, не допустити переростання глибоких внутрішніх конфліктів у психічні зриви.

Зняттю негативних та формуванню позитивних психічних станів сприяє попередження й запобігання всіляким порушенням взаємин серед засуджених, а також між працівниками місць позбавлення волі і засудженими. Практика показує, що в колоніях, де колектив засуджених недостатньо згуртований, а пануючими є потворні відносини, формуються стани незахищеності або помилкової психологічної захищеності. Зняття і подолання цих станів тим успішніше, чим успішніше проводиться робота по об'єднанню колективу засуджених.

Щоб жоден засуджений, яким би він не був слабосильною або самотньою людиною, в колективі не відчував себе відособленим і беззахисним, вихователі прагнуть зробити загальновідомим той факт, що в даній колонії ніхто не тільки не має права, але і не має можливості безкарно знущатися, чинити насильство. З перших днів кожному засудженому в таких колоніях стає відомо, що всілякі спроби насильства одних осіб над іншими тут присікаються найрішучішим чином.

Сприяє формуванню потрібних станів встановлення працівниками місць позбавлення воді психологічного контакту із засудженим, уміння викликати його прихильність до себе. Досягається це зверненням до позитивних, етичних якостей особистості, нагадуванням про минулі достоїнства і заслуги, висловленням упевненості, що людина виправдає надії, які покладаються на неї.

Нерідко подолання негативних станів відбувається швидше, якщо працівник місця позбавлення волі подасть якусь підтримку засудженому у вигляді конкретної поради або схвалення його дій і вчинків, спрямованих на виправлення, а також заохочення за досягнуті успіхи і старанність у колективній і трудовій діяльності.

Допомагають подолати стани невпевненості, тривоги і боязкості засудженого перед його звільненням дружне напуття, побажання успішного життя на волі як з боку працівників місць позбавлення волі, так і з боку колективу засуджених.

Велике значення в підтримці позитивних і знятті негативних психічних станів має чітка організація життя і побуту засуджених, наукова організація їх праці, навчання, відпочинку, культурно-освітньої роботи, фізкультури і спорту. Навпаки, відсутність чіткого плану і ритму праці розхолоджує засуджених, породжує розхлябаність, безвідповідальність, нервозність і невпевненість в завтрашньому дні. У свою чергу, ці негативні психічні стани згубно впливають на результати і ритм виробничої діяльності.

Таким чином, психічні стани, як і всі явища психічного життя, детерміновані впливом зовнішнього і внутрішнього середовища. Особливо важливе значення у виникненні певних психічних станів мають соціальні умови життя людини (макросоціальні чинники). На психічні стани людей великий вплив мають ті або інші факти суспільного життя, їх динаміка. Найбільш значущі події можуть викликати схожі стани у багатьох людей.

Негативні психічні стани ув'язнених значною мірою пояснюються суперечностями в їх етичних переконаннях, песимістичними поглядами, "філософією" злодія, вбивці і розбійника. Неминучість відплати за вчинений злочин викликає в одному випадку стан схвильованості, в іншому — байдужість до своєї долі або приреченість, а в третьому — стан особливої пильності, замкнутості і обережності, які допомогли б уникнути покарання. Двоїстість і суперечливість своїх психічних станів відзначали багато ув'язнених, які прийшли з повинною.

На психічні стани людини значною мірою впливають взаємини, які складаються у виробничому колективі, сім'ї і найближчому оточенні. Певні психічні стани можуть виникати під впливом колективних і групових настроїв, здатних за законом психічної індукції "заражати" інших людей.

Що стосується ув'язненого; то на виникнення у нього певних психічних станів впливає безліч специфічних чинників, таких як встановлений в даній установі виконання покарань режим і засоби його забезпечення (охорона, нагляд, дія колективу ув'язнених і його самодіяльних організацій, наявність або відсутність елементів подвійного життя в колективі, морально-психологічна атмосфера в мікрогрупі, заходи дисциплінарної дії і т. ін.), необхідність беззаперечного виконання вимог адміністрації і вихователів, особливості і труднощі побуту, моральні переживання, які пов'язані з фізичною ізоляцією від суспільства, припиненням звичних зв'язків, відірваність від рідних і друзів.

Психічні стани ув'язненого багато в чому залежать як від усвідомлення глибини своєї провини, так і від переконання в несправедливості вироку. Практика показує, що багато ув'язнених не усвідомлюють свою провину, а вирок вважають несправедливим. Це походить від невміння і небажання критично ставитися до себе, своїх вчинків. Некритичне відношення до себе викликає такі психічні стани, які утруднюють процес виправлення. І навпаки, коли людина стає здатною на самоконтроль, у неї виникають стани, що сприяють виправленню.

Виключно велика залежність психічного стану людини від її фізичного здоров'я. Відомо, що лікарі судять про початок захворювання по погіршенню самопочуття людини, ще до появи певних симптомів. Особливо це добре простежується на ув'язнених, які знаходяться в лікувальних установах. Спостереження, проведені в лікарні для ув'язнених, хворих туберкульозом, показують, що у них, і особливо у важко хворих, переважають агресивні стани, які знаходять вихід в непокорі, нападах на медичний персонал, в прагненні поступати за принципом. "Мені погано — хай і іншим буде погано". Особливо сильно дезорганізують психіку людини, викликаючи відповідні психічні стани, алкоголь, вживання інших збудливих засобів, статеві збочення.

Психічні стани органічно пов'язані з потребами особистості. Позбавлення волі органічно включає обмеження багатьох матеріальних і духовних потреб, незадоволення яких неминуче викликає як фізичні, так і етичні страждання і як наслідок — важкі психічні стани. Це, поза сумнівом, створює певні передумови для виправлення ув'язнених. Покарання, як таке перестало б існувати, якби задовольнялися всі потреби засудженого. Разом з тим потрібна розумність, доцільність в обмеженні задоволення потреб, така їх міра,, при якій хоч і викликатимуться важкі переживання, страждання, але разом з тим вони не надломлять психіку людини. Пам'ятаючи про дієвість психічних станів, працівники установ-виконання покарань повинні піклуватися про ті потреби ув'язнених, повне задоволення яких передбачене нормативними актами.

Психічні стани залежать від індивідуальних особливостей людини. Характерно, що позбавлення волі по-різному впливає на людей. Деякі слідчі, наприклад, прагнуть створити ситуацію невизначеності обвинувачених. Цієї ситуації не витримують зазвичай люди з холеричними і меланхолійними рисами темпераменту, які, як правило, самі виявляють бажання дати правдиві свідчення. Коли ж їх свідченням слідчий не довіряє, то вони нерідко вдаються до само обмови, лише б покінчити з невизначеністю. Закінчення слідства і суду, а також відправлення в колонію такі люди вважають за найбільше благо, оскільки при цьому закінчується стан невизначеності, який їх сильно пригноблює. На флегматиків і сангвініків ситуація невизначеності найчастіше не справляє такої сильної пригноблюючої дії; вони зазвичай проявляють максимум зібраності, спокою, щоб ні жестом, ні словом не видати себе.

На існуючі психічні стани людини впливають попередні стани. Існує деяка закономірність психічних станів, — відзначає М. Д. Левітов [6], — які в своїй динаміці дуже швидко розширюються. Коди людина переживає сильну радість, їй все здається милим.

Зв'язок між даним психічним станом і тим, який йому передує, може бути двояким. У одних випадках попередній стан змінювався протилежним (полярним). Так, стан напруги, у якому перебуває засуджений, чекаючи рішення наглядової комісії з питання про умовно-дострокове звільнення, змінювався розрядкою, якщо очікуване здійснилося. У інших випадках між попереднім і подальшим психічним станом є відношення не протилежності, а схожості. Так, тимчасова озлобленість, яка виникла у засудженого в ході слідства і суду, якщо його надії не виправдалися, нерідко переростає в "глобальну" озлобленість, і людина на все починає реагувати за принципом "Правди не знайдеш, справедливості на світі немає" і т. ін.

Велика роль звичок у виникненні і переважанні психічних станів у ув'язнених. Серед них зустрічаються "скиглії", які ниють не тому, що їм нестерпно важко, а тому, що у них з часом утворилася така погана звичка, яка псує настрій і їм, і навколишнім.

На психічні стани ув'язнених особливо впливає загальна трудова обстановка, ритм праці. Захопленість роботою, професійна гордість, виховані у ув'язнених, здатні призвести не тільки до перевороту в їх свідомості, а й благотворно вплинути на їх психічні стани. Там же, де процвітає штурмівщина, де не піклуються про культуру виробництва, про працевлаштування засуджених, панують стани пригніченості, байдужості ув'язнених до праці. Все це негативно впливає на продуктивність праці в цілому, а головне на процес виправлення ув'язнених.

На психічні стани ув'язнених впливають психічні стани працівників місць позбавлення волі. У тих установах виконання покарань, в яких вихователі, пред'являючи справедливі вимоги до ув'язнених, поводять себе тактовно, витримано, виявляють зацікавленість в їх долі, завжди знаходяться в бадьорому, оптимістичному настрої, як правило, менше всіляких конфліктів і неладів, там ув'язнені спокійні, урівноважені. Там, де вихователі нерідко проявляють нервозність, допускають лайку, грубість і образи, як правило, переважаючими в середовищі ув'язнених є стани озлобленості, напруженості, невпевненості, агресивності, нервозності.

Фізіологічний механізм психічних станів розкритий в працях І. П. Павлова та його учнів і послідовників. Психічні стани мають рефлекторну природу, виникають у відповідь на зовнішні або внутрішні подразники. При цьому одні з них безумовно рефлекторного походження, наприклад, стан голоду, спраги, тривожно-дратівливі стани при хворобі серця і печінки, а інші (переважна більшість) умовно-рефлекторного походження. Наприклад, у засудженого, який звик починати роботу в один і той же час, перед початком зміни виникає оптимальна робоча настроєність, стан упевненості і бадьорості, він з першої ж хвилини входить у ритм праці. В той же час у людини, яка працює від випадку до випадку і в різний час, виникає перед виходом на роботу стан невпевненості, неприємні відчуття, небажання трудитися, на подолання яких він витрачає вольові зусилля.

І.П. Павлов, його учні і послідовники встановили, що під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх подразників можуть встановлюватися і певний час зберігатися як окремі стани "різних пунктів півкуль", так і загальні генералізовані стани кори головного мозку, її "певний функціональний рівень". Всі ці стани головного мозку, і перш за все його кора, є фізіологічною основою психічних станів. Під станом кори І.П. Павлов розумів тимчасову її динамічну характеристику, тобто певне співвідношення нервових процесів збудження і гальмування. Ця тимчасовість станів може бути різною, починаючи із зовсім епізодичної до стійкої, типової для даної людини. Стани кори мозку, виникаючи під впливом зовнішніх або внутрішніх подразників, а також попередніх станів, у свою чергу, впливають на швидкість утворення нових тимчасових зв'язків.

Зміни у співвідношенні нервових процесів збудження і гальмування І.П. Павлов поклав в основу класифікації станів кори, що отримали назву фазових станів. Він писав: "На одному кінці стоїть збуджений стан, надзвичайне підвищення тонусу роздратування, коли робиться неможливим або дуже утрудненим гальмівний процес. За ним йде нормальний, бадьорий стан, стан рівноваги між дратівливим і гальмівним процесами. Потім слідує довгий, але теж послідовний ряд перехідних станів до гальмівного стану. З них особливо характерні: зрівняльний стан, коли всі подразники, незалежно від їх інтенсивності, в протилежність бадьорому стану, діють абсолютно однаково; парадоксально, коли діють тільки одні слабкі подразники або сильні, але тільки ледве, і, нарешті ультра парадоксально, коли діють позитивно тільки раніше вироблені гальмівні агенти — стани, за яким слідує повний гальмівний стан". Учні І. П. Павлова диференціювали і розділили деякі фази на цілий ряд додаткових фаз. Наприклад, І. Г. Розенталь виділив нормальну, перехідну до зрівняльної, зрівняльну на різних рівнях, перехідну до наркотичної, наркотичну, парадоксальну і гальмівну фази. І. І. Красноярський виділив три фази підвищеної збудливості, які назвав екстраторними.

Для фізіологічного обґрунтування психічних станів велике значення мають дослідження П. С. Купалова [20] і його учнів про укорочені рефлекси. Існують два типи укорочених, або усічених, рефлексів. Перший полягає в укороченні рефлексів в останній ланці, тобто в зовнішній реакції. Зовню дію викликає певний стан нервових клітин, які до певного моменту не супроводжуються зовнішньо вираженою реакцією. У другому типі усіченого рефлексу бракує не останньої, а першої ланки, тобто зовнішнього подразника. Реакція виникає як відповідь не на зовнішній або внутрішній подразник, а на функціональний стан кори півкулі. Вченням про укорочені рефлекси підкреслюють роль станів кори як агента нервової діяльності. Роль станів кори як пускового механізму стає зрозумілішою в світлі досягнень учених про випереджаюче збудження, акцептор дій (П. К. Анохін), локалізації функцій кори головного мозку (О. Р. Лурія).

У наш час фізіологи під станом визначають тимчасовий певний функціональний рівень кори великих півкуль, що відображає впливи внутрішнього середовища організму або зовнішніх умов і що виявляється в підвищеній або зниженій психічній активності людини.

Виникаючи під впливом внутрішніх абр зовнішніх подразників, стани кори, у свою чергу, можуть бути умовними подраз