Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - З історії караїзму

Духовний і світський центр кримських караїмів спочатку був у фортеці Кирк-Йер (Джуфт-Кале), а пізніше (в XIX ст.) він перемістився в Євпаторію. Гахан очолював створене там Караїмське Духовне правління. На початок XX ст. йому підпорядкувувалося майже 40 громад караїмів у Росії. У Євпаторії було Олександрівське (назване на честь царя з його згоди) караїмське духовне училище. Тут видавалися "Відомості Духовного Правління", відбувалися з'їзди духовенства та національні з'їзди.

У XIX—XX стст. гаханами кримських караїмів обиралися Хаджі Ага Сима Бабович (1787—1855), Бабакай Бабович (1799—1882), Салуїл Пампулов (1831—1911) і Хаджі Серая Хан Шапшал (1873—1961). У XIX — на початку XX ст. Крим був всесвітнім центром караїзму і посилав духовних пастирів до караїмів в інші країни, навіть в Єгипет. Сотні років кримські караїми, визнаючи Ісуса Христа і Магомета, мали добрі стосунки як з християнами, так і з мусульманами. Кримські хани, галицькі і литовські князі, польські королі й російські царі завжди заступалися за кримських караїмів.

У Кримському ханстві караїми користувалися самоврядуванням, пільгами й заступництвом, обумовленим ханськими ярликами. Караїми були членами Дивану (Ради), начальниками монетного двору, скарбниками. У Кирк-Йері розташовувався караїмський гарнізон. За захист фортеці караїмів зараховано до військової аристократії — тарханів. Духовенство різних конфесій Криму — мусульман (центр Бахчисарай), християн (Успенський скит) і караїмів (центр Кирк-Йер) — постійно поздоровляло один одного з релігійними святами.

У Російський імперії караїми вважалися рівноправними громадянами. Православна церква й держава визнавали самостійність і близкість до раннього християнства вчення караїмів і заступалися за них. У їхніх паспортах фіксувалося: "віросповідання караїмське". Етнонім закріплювався законодавчо. Караїми користувалися правом надавати своїм дітям християнські імена. Ієрархи православної церкви і царі бували на богослужіннях в кенасах і гостювали в будинках караїмів. В Євпаторії в дворі кенаси стоїть пам'ятник на відзнаку відвідання цього храму Олександром І. Показово, що гахан караїмів міг благословляти наслідника царя, поклавши йому руки на голову і промовляючи при цьому слова молитви рідною караїмською мовою. Караїми ставали градоначальниками, вищими офіцерами, дипломатами, членами Державної Ради і Думи.

До революції 1917 р. в Росії було 20 кенас, більшість з яких — на території України, в тому числі 11 храмів у Криму. Найдавніші кенаси були в Криму, Галичі і Луцьку. Чисельність караїмів з 1800 до 1913 року зросла в Російській імперії у 3, а в Криму — в 10 разів.

Караїми зберегли релікти давніх вірувань, в їхніх традиціях багато залишків язичництва. Бога караїми називають іменем стародавнього тюркського божества — Тенгри. На пасхальних коржиках вони зображують сонце, місяць і зірки. В минулому на свята караї одягали маски тварин. У народній пам'яті залишилися міфічні божества Улуг-Ата—Великий Батько і Каргал-Ата—Батько-Проклинатель. Якщо перший з них — уособлення добра, то другий — зла. Матері ще недавно залякували ним своїх дітей; один раз на рік у будинках виставляли опудало, яке зображувало Каргал-Ату. Ім'ям доброго божества названо стародавній народний календар Улуг-Ата-Санава — Рахунок Великого Батька. Давні вірування караїв відображено в їхній назві середи — канкун (день жертвоприношення). В караїмських будинках на почесному місці на дерев'яному цвяху вішали бубон, за допомогою якого на світанку виганяли злих духів.

До наших днів зберігся культ священних дубів. У кінці минулого століття, під час засухи, в Джуфт-Кале можна було спостерігати процесію, що прямувала із кенаси до родового кладовища. Попереду неї гахан ніс сувої Старого Заповіту. Біля священних дубів молилися про послання дощу. Показова назва кладовища караїмів — Балта Тиймез ("Сокира не торкнеться"). Забобонний страх за знищення дубів інколи використовували з своєю метою чиновники Кримського ханства. Так, після відмови караїмів тримати задля кровної помсти у фортеці в ролі заручника Тимофія Хмельницького, чиновник гнівно заявив: "Так знайте ж, що до Балта Тиймезу доторкнеться сокира" (причина кровної помсти — вбивство козацького полковника І.Караїмовича). Донині живе забобон, що Тенгри здійснить загадане біля священних дубів потаємне бажання. Як засвідчував С.Шапшала, "офіційна релігія, не маючи змоги протидіяти народним переказам, не могла ще до минулого сторіччя вижити ці винятково язичницькі вірування й обряди, які переносять нас в часи Кирила і Мефодія в Криму або ж в країну чувашів, тобто до берегів Волги, куди колись пролягали землі хазарської держави" (Караимская народная энциклопедия. — М,, 1955. — Т.1, — С.31).

Після 1920 р. діяльність караїмських громад у СРСР поступово було припинено. Останній діючий в Криму караїмський храм закрито в 1959 р. З того часу і донедавна релігійні обряди відправлялися караїмами в домашніх умовах. Уціліли до наших днів будівлі кенаси в Криму в катастрофічному стані (Євпаторія, Джуфт-Кале), частину з них перебудовано і використовуються вони не за призначенням (Симферополь, Севастополь, Бахчисарай), Приміщення храмів збереглися в Бердянську, Харкові та в інших містах України. Красиве приміщення кенаси височіє в центрі Києва, неподалік від Золотих Воріт (побудоване за проектом відомого архітектора Городецького); нині в цьому храмі розміщено Будинок актора.

Караїми і сьогодні шанують свої головні національні й духовні святині в Криму: Фортеця Кирк-Йер (Джуфт-Кале, або Чуфут-Кале) з її стародавніми храмами і прилеглим родовим кладовищем Балта-Тиймез, а також кенасу в Євпаторії.

Розпочатий процес національного й релігійного відродження сповнив надією і караїмів. Після занепаду Хазарського каганату духовна й світська влада у кримських караїмів були нероздільні в рамках етно-конфесійних громад. Після 1917 р. цю структуру порушено. Із часів перебудови створюються окремо національно-культурні й релігійні караїмські громади. Асоціація кримських караїмів "Кримкарайлар" об'єднує нині територіальні товариства Сімферополя, Євпаторії, Феодосії, Бахчисарая та інших міст. Організації караїмів утворено в Мелітополі, Харкові та Одесі. Відродження релігії нероздільно пов'язане з відродженням самого народу. Для кримських караїмів-тюрків ці поняття єдині. Нині в Україні існує чотири релігійні громади караїмів.

Здавна в нашій країні караїзм сповідували невеликі групи українців і росіян. У минулому всіх їх відносили до російських караїмів і називали іноді також росіянами старозаповітного віросповідання. Крім релігії, вони нічим не відрізнялися від одноплемінників-православних. До 1919 р. найбільші громади караїмів-слов'ян були в станицях Михайлівській (600 осіб) і Родниківській (200 осіб) на Кубані і в селі Пришиб Астраханської губернії. Деякі віруючі знали священну мову Біблії і могли читати цією мовою традиційні тексти Старого Заповіту. Молилися вони рідною мовою.

Караїми-слов'яни здавна підтримували зв'язки з кримськими караїмами-тюрками, разом брали участь в доброчинній діяльності. Караїмські з'їзди і духовні правління розглядали питання про їхні взаємовідносини, допустимість спільних шлюбів, спільне навчання тощо. Перед 1917 р. намітилося зближення караїмів-тюрків і караїмів-слов'ян при збереженні суверенності етно-конфесійних громад. Після знищення структури караїзму в роки радянської влади припинилися й контакти на міжобщинному рівні.

Питання про витоки караїзму у слов'ян потребує ще спеціального дослідження. Належність караїмів-слов'ян до козацтва може бути провідною ниткою для встановлення істини. Нині в Криму проживають близько ЗО караїмів-слов'ян (російських караїмів). Дальше вивчення караїзму може дати новий цікавий матеріал з історії караїзму і козацтва.

Контрольні завдання і запитання

1. У чому особливість процесу становлення караїмського віровчення?

2. В яких формах відбувається боговшанування в караїзмі?

3. Назвіть святині караїзму.

Тематика рефератів

1. Кримські караїми як етнос.

2. Джерела караїмського віровчення.

3. Караїми в незалежній Україні.

Рекомендована література

1. Караимская народная энциклопедия. — М., 1955. — Т.1.

2. М.С.[М.Сарач]. Учение Анана. Караимские вести (Karaite News). Карай Хабэрлер. — Париж, 1995.

3. Полканов А.И. Крымские караимы (карай — коренной малочисленный тюркский народ Крыма). — Париж, 1995.

4. Полканов Ю.А. Вероисповедание караимское // Наука и религия. — 1993. — №9.

5. Полканов Ю.А. Обряды и обычаи караимов-тюрков: женитьба, рождение ребенка, похороны. — Бахчисарай, 1994.

6. Сборник старинных грамот и узаконений Российской империи касательно прав и состояния русско-подданных караимов / Предисл. В. Смирнова. — СПб., 1890.

7. Стариков С. О крымских караимах // Православная жизнь (ежемес. прилож. к журн. "Православная Русь").— 1966. — №5.

8. Шапшал С. О пребывании Богдана Хмельницкого и его сына Тимофея в Крыму // Вопр. истории. — 1955. — №8.

9. David Dijnin. Machtav Cjzmachlary. Psalmes. — Vilnius: Danielius, 1994.

10. Dubinski A. Caraimica. Prace karaimoznawcze. — Warszawa: Dialog, 1994.

11. Karai Koltchlary. Karaimu Maldos. Ciopliadi Dany Jarychka Cyhardy M. Firkovicius. — Vilnius, 1993.

12. MardcowichA. О Iljaszy Karaimowiszu zwierzchniku wojsk zaporoskich. — Luck, 1931.

13. Szyszman S. Le Karaisme. — Lausanne, 1980.