Релігієзнавство - Кислюк К.В. - Іслам

Нині триває процес повернення до Криму кримських татар (250 тис. на початок 2000‑х рр.). Послідовниками ісламу в Україні є також представники тих народів, які сповідували його з дідів-прадідів. Це — татари волзькі, дагестанці, азербайджанці, узбеки, абхазці та ін. Скажімо, за результатами опитування кримських татар, до послідовників ісламу віднесли себе понад 80% опитаних. За підрахунками самих мусульман, на території України постійно мешкає 1,5—2 млн мусульман різних національностей (зрозуміло, що не всі вони є українськими громадянами). У порівнянні з християнами, мусульмани демонструють більш активну релігійну поведінку. 70% з них визнають, що звертаються до Аллаха щодня, хоча колективні богослужіння хоча б раз на тиждень відвідують лише 15%. Більше половини опитаних знають кілька молитовних сур із Корана, понад 90% висловл юють побажання дати дітям ісламську освіту.

Продовжується відродження мусульманських релігійних громад. Станом на 1 січня 2005 р. мусульманських громад в Україні понад 470. Вони розділені між 4 управліннями. Найбільше громад у Духовного Управління мусульман Криму — 333. Власне мусульманська громада нині функціонує в кожному пункті компактного проживання кримських татар. Я к правило, ядро такої громад искл адають 15-20 осіб. Вищим органом влади в Криму є Курултай (з’їзд) мусульман Криму. Він обирає муфтія, який в свою чергу призначає імамів. Виконавчим органом є Кадіат (Духовне управління мусульман Криму). Крім нього, в Україні діють ще два самостійних центри ісламу -Духовне управління мусульман України з центром у Києві, створене 1993 p.; Духовний центр мусульман України з центром у Донецьку.

Поширення ісламу за межами автономної республіки Крим пов’язане з діяльністю всеукраїнської громадської організації "Арраїд". Основними завданнями цієї організації є благодійна діяльність в різних регіонах України і підтримка культури ісламу. "Арраїд" має свої представництва в Одесі, Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Дніпропетровську, Львові й інших містах України. В Україні діє 7 духовних навчальних закладів мусульман (284 слухачі), у тому числі два Ісламських університети (Київ, Донецьк), Вище духовне медресе Криму, виходять 5 періодичних видань. Кількасот молодих мусульман здобувають спеціальну богословську освіту в Туреччині та інших ісламських країнах. Для порівняння, за кількістю людей, на які припадає одна мечеть та громада, Крим значно випереджає Татарстан — регіон Російської Федерації з розвинутою ісламською культурою, однак так само значно поступається турції. Однак вели кою проблемою залишається нестача людей зі спеціальною релігійною освітою, кількість яких у Криму в багато разів нижча за показники і Татарстану, і Турції.

Мусульмани, які живуть в Україні, прагнуть знайти своє місце у п роцесі розбудови в країні демократичного суспільства. У1997 р. була створена Партія мусульман, що брала участь у парламентських вибоpax. Представники мусульман Криму також мають своїх представників у Верховній Раді України за списками інших партій.

Міжконфесійні конфлікти в сучасній Україні не набули такої гостроти, як подекуди на теренах колишнього СРСР. Релігійні організації за поодинокими винятками намагаються не долучати державні органи влади для вирішення внутрішніх непорозумінь. Однак не можна не помічати деякі "лінії напруги", що пролягають:

• між трьома Православними Церквами;

• між Православними Церквами, з одного боку, і греко-като-лицькими громадами і Римо-Католицькою Церквою—з другого;

• між "традиційними" Церквами (включаючи Православну, Греко-Католицьку, Римо-Католицьку, атакож протестантські деномінації) і нетрадиційними релігійними організаціями.

Сприятливим ґрунтом для міжконфесійного розбрату є відсутність досвіду діалогу між усіма релігіями в Україні упродовж майже всієї її історії. Досить несподіване підтвердження цьому можна знайти в опитуванні, здійсненому Інститутом соціології HAH України серед священнослужителів найбільш представницьких конфесій щодо пасторського служіння у війську. Третина опитаних не погодилась із можливість допуску в армію священнослужителів різних сповідань, а переважна більшість православних і половина греко-като-лицьких священників вважали, що саме їхні релігії, як панівні, мають отримати монопольне право з боку держави на таке служіння. Результати іншого соціологічного дослідження засвідчують, що 40-60% опитаних послідовників нетрадиційних релігій відчувають на собі прояви нетерпимості чи упередженого ставлення з боку державних органів, послідовників традиційних конфесій.